Основи конституційного права

Még több ilyen

Я - гражданин

Szerző: Абрамова Татьяна

История проект

Szerző: Кирилл Гатилов

Права человека

Szerző: Алина Шайхинурова

Основи конститууційного права

Szerző: Таня Черний

Основи конституційного права

Органи державної влади

В Україні

місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України.

інші центральні органи, що відповідають наведеним вище ознакам

Правоохоронні органи

Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції

Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади України

Верховна Рада України

Президент України

Види державних органів

Типові державні органи

На механізм держави, класифікацію його вищих органів справляє безпосередній уплив принцип поділу влади, відповідно до якого створюються законодавчі, виконавчі і судові органи.
Проте не можна стверджувати, що всі державні органи можна розподілити на законодавчі, виконавчі і судові. Механізм сучасної держави є значно більш складним, розгалуженим, тому можна виділити такі типові державні органи:

силові органи — поліція, органи державної безпеки, прокуратура, збройні сили та ін.

органи судової влади — уся судова система країни

органи виконавчої влади (уряд, міністерства, відомства, органи державного управління на місцях)

органи законодавчої влади — парламент (парламенти різного рівня — у федеративних державах)

глава держави (президент, монарх, іноді — колегіальний орган

за порядком функціонування й ухвалення рішень:

одноособові

колегіальні

За способом формування

призначувані

виборні

За широтою компетенції

спеціальної компетенції

загальної компетенції

За обсягом владних повноважень

місцеві

центральні (вищі)

Ознаки державних органів

орган держави бере активну участь в реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми і методи

Для здійснення своєї компетенції орган держави наділяється необхідною матеріальною базою, має фінансові кошти, свій рахунок у банку, джерело фінансування (з бюджету)

Згідно зі своєю компетенцією орган держави володіє владними повноваженнями, які виражаються: а) у можливості видавати обов'язкові до виконання правові акти. Ці акти можуть бути нормативними або індивідуально-визначеними (акти застосування норм права); б) у забезпеченні виконання правових актів органів держави шляхом застосування різних методів, в тому числі методів примусу.

Найважливішою ознакою органу держави є наявність у нього компетенції — владних правоспроможностей (сукупності прав і обов'язків) певного змісту та обсягу. Реалізація органом держави своєї компетенції — це не тільки його право, а й обов'язок.

Органи держави мають внутрішню будову (структуру). Вони складаються з підрозділів, скріплених єдністю цілей, заради досягнення яких утворені, і дисципліною, яку всі службовці зобов'язані дотримуватися.

Орган держави складається з державних службовців, які перебувають в особливих правовідносинах з органом. Службовці держави безпосередньо не виробляють матеріальних благ, тому їх утримання покладається на суспільство.

Орган держави володіє певною самостійністю, автономією, проте він є частиною єдиного механізму держави, займає в державній машині своє місце і міцно пов'язаний з іншими її частинами.

Органи державної влади — це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями

Громадянство

Підстави припинення

на підставах, передбачених міжнародними договорами України

внаслідок втрати громадянства України;

Закон України «Про громадянство України» (ст. 19) встановлює підстави втрати громадянства України. Такими підставами є:
1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважається добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства в результаті одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства іноземної держави, якщо такий громадянин не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;
2) прийняття до громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;
3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка за законодавством цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Причому підстави, передбачені пунктами 1 і 3, не застосовуватимуться, якщо внаслідок їх застосування громадянин України стане особою без громадянства.
У Законі «Про громадянство України» визначена правосуб'єктність громадянина України, який подав заяву про вихід із громадянства та щодо якого оформляється втрата громадянства. Така особа до набрання чинності рішенням про припинення громадянства користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.
У статті 21 цього Закону встановлено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

внаслідок виходу з громадянства України;

Вихід із громадянства — це припинення громадянства за ініціативою особи.
Європейська конвенція містить норму, відповідно до якої всі держави, що підписали конвенцію, зобов'язані передбачити можливість припинення громадянства за бажанням особи. Право особи на вихід із громадянства міститься в ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини, в положенні про те, що ніхто не може бути позбавлений права змінити громадянство. Більшість європейських держав не дозволяють виходу із громадянства, якщо це призведе до апатризму, тобто безгромадянства особи. Встановлення відповідних обмежень щодо виходу з громадянства є правомірним.
Вихід із громадянства України — найпоширеніша підстава його припинення. Конституція України (ч. 1 ст. 25) встановлює, що громадянин України не може бути позбавлений права змінити громадянство. Вихід із громадянства — акція добровільна, яка відбувається за особистим клопотанням громадянина на ім'я Президента України. Ніхто не має права заборонити особі змінити своє громадянство. Згідно зі ст. 18 Закону «Про громадянство України», громадянин України, який, відповідно до чинного законодавства, є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.
При цьому суттєве значення має вирішення питання про громадянство дітей. Закон передбачає такі варіанти розв'язання цієї проблеми. Якщо дитина виїхала разом із батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом із батьками з громадянства України може вийти і дитина. Якщо один із батьків виїхав разом із дитиною на постійне проживання за кордон і виходить із громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить із громадянства України, за його клопотанням. Якщо один із батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить із громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить із громадянства України, за його клопотанням. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов із громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов із громадянства України. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов із громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов із громадянства України. Дитина, яка, відповідно до чинного законодавства України, вважається такою, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків. Дитина, яка набула громадянство України за народженням, якщо на момент її народження батьки або хоча б один із них були іноземцями чи особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини. Дитина, яка усиновлена подружжям, один із якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем. Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.
Принципове значення має положення, що вихід дітей віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років із громадянства України може відбуватися лише за їх згодою.
Для запобігання набуттю громадянином України статусу особи без громадянства законом чітко встановлено, що вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.
У Законі закріплено також, що вихід із громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід із громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.
Датою припинення громадянства України внаслідок виходу є дата видання відповідного Указу Президента України. Таким чином, йдеться не про автоматичне припинення особою громадянства.

внаслідок припинення існування держави, як суб'єкта міжнародного права.

на підставі міжнародних договорів;

внаслідок виходу або відмови від громадянства;

позбавлення громадянства;

відповідно до закону;

Підстави набуття

за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

внаслідок усиновлення;

у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

внаслідок встановлення батьківства;

внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

за територіальним походженням;

внаслідок поновлення у громадянстві;

внаслідок прийняття до громадянства;

за народженням;

Закон «Про громадянство» визначає особливості набуття громадянства України за народженням:
— особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України;
— особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянства того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України;
— новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України;
— особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Закон «Про громадянство» встановлює також порядок набуття громадянства України за територіальним походженням. Особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Поняття

Громадянство — це стійкий правовий зв'язок особи з конкретною державою. Держава визнає і гарантує права та свободи людини, захищає її за межами держави. В свою чергу, громадянин має дотримуватися законів і приписів держави, виконувати встановлені обов'язки. Юридично закріплена система цих прав, обов'язків і законних інтересів, реалізацію і захист яких бере на себе держава, становить правовий статус громадянина, що відрізняє його від іноземців та осіб без громадянства.Рішення про вихід із громадянства вирішує Президент України.

Вперше українське громадянство, згідно відповідного закону від 2 березня[1], було впроваджено за часів УЦР. Громадянином вважалась особа, яка народилася, постійно проживала на території України та отримала свідоцтво про належність до громадян УНР. Подвійне громадянство виключалося.
Всі інші могли клопотати про прийняття їх в українське громадянство але реально це право мали лише ті особи, які постійно прожили 3 роки на території України і ніколи не займались діяльністю, спрямованою проти Української державності, причому це положення не поширювалось на тих, хто до 1 серпня 1917 р. проживав за межами УНР і лише в час війни прожив 3 роки на території України як військовослужбовець або біженець. Встановлювались досить стислі строки подання клопотання про українське громадянство — 3-6 місяців з дня опублікування закону, та дозволу на перебування в Україні іноземців і тих, хто відмовився від українського громадянства, теж 3-6 місяців.
Цей закон як недемократичний і національно заанґажований був розкритикований неетнічною частиною суспільства і невдовзі було запропоновано 2 альтернативних проекти :
перший від імені єврейської фракції був внесений 20 квітня 1918 р. і передбачав по суті нинішній «нульовий» варіант — громадянами УНР визнавались усі без винятку піддані колишньої Російської імперії, що народились на території України або на день опублікування цього закону постійно проживали на її території.другий був підготований комісією Міністерства судових справ, за ним під громадянством УНР розумілась державно-правова належність людини до Української держави, що утворює права і обов'язки громадянина; а громадянами УНР визнавались всі російські піддані, які осіло перебували d Україні до 19 липня 1914 р., а ті, які оселились після 19 липня 1914 р. і проживали на території УНР до оголошення цього закону, могли стати громадянами УНР, якщо упродовж 2 тижнів з дня опублікування закону подадуть заяву місцевому комісару.Однак альтернативні проекти не були ухвалені УЦР. Після перевороту 2 липня 1918 року гетьман ухвалив «Закон про громадянство Української Держави»[2], основні його положення були запозичені з проекту закону про громадянство УНР.

Основні положення

Принципи конституційного права

Принципи конституційного права України (з фр. princeps, від лат. prinsipium — початок, основа) — це керівні засади, ідеї, ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.

спеціальні

Спеціальні принципи конституційного права України — це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.

принципи основ національної безпеки й оборони України тощо.

принципи конституційної юстиції

принципи місцевого самоврядування;

принципи організації та діяльності органів державної влади;

принципи форм безпосередньої демократії;

принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства;

принципи основ конституційного ладу України;

загальні

Загальні принципи конституційного права — це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. 

Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.

Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему.

Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку.

Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики.

Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних, насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі.

Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру.

Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України.

Методи конституційного права

Метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання — це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

диспозитивний

Ці тенденції розвитку сучасного конституційного права сприяли активному практикуванню 
диспозитивного методу правових відносин, що є предметом конституційного права.

імперативний

Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах.
Утім імперативний метод або метод субординації в сучасному конституційному праві втрачає свої виняткові позиції. Це позначилося на тому, що багато суб'єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв'язках.

Предмет конституційного права

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.
Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин:

Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою. Це:

відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

відносини гарантій реалізації прав і свобод;

відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;

відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв'язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов'язки;

Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості. Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.

Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада — необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав'язування волі суб'єкта влади, застосування в разі потреби примусу.

Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу — це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні. Реальний суверенітет — це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.

Ознаки

Конституційному праву притаманні такі ознаки:

Конституційне право України відіграє дуже важливу роль у суспільстві та державі, виступаючи одночасно як загальновизнаною соціальною цінністю (благом), так і засобом пізнання дійсності. На відміну від інших галузей права, положення норм цієї галузі права, конституційно-правові дослідження та конституційна освіта є важливими для кожної людини, незалежно від її політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак.

Конституційне право України має винятково важливе значення для національної системи права і правової системи України загалом.

Конституційне право України передбачає особливий вид суспільних відносин, пов'язаних із юридичною відповідальністю за порушення конституційно-правових норм.

Для конституційного права України характерне широке коло суб'єктів відповідних галузевих правовідносин.

Функції конституційного права України, тобто основні напрямки і види його впливу на суспільні відносини поширюються на всі або більшість сфер суспільного та державного життя України — політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну), зовнішньополітичну та інші тісно пов'язані з ними сфери.

Для конституційного права України характерна особлива система галузевих джерел права. Основне джерело конституційного права України — Конституція України 1996 р. — є одночасно головним джерелом всієї системи національного права і виступає пріоритетною цінністю правової системи України загалом

Конституційне право України має досить розгалужену систему. Ця система представлена такими елементами, як природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива частина тощо. Але традиційними елементами системи конституційного права залишаються інститути і норми конституційного права.

Конституційне право України має свій метод правового регулювання, тобто сукупність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, які є предметом цієї галузі права.

Конституційне право України має предметом правового регулювання найбільш важливі суспільні відносини у політичній та інших сферах суспільного і державного ладу.

Конституційне право України відноситься до галузей публічного права, оскільки предмет правового регулювання цієї галузі права пов'язаний з публічним здійсненням влади народу, держави та територіальної громади.

поняття

Конституці́йне пра́во України — провідна (фундаментальна) галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина.