a Яна Григор‘єва 3 éve
531
"Злочин і кара"
Федір Достоєвський в своєму романі "Злочин і кара" майстерно використовує реальну топографію Санкт-Петербурга, відображаючи міські ландшафти і настрої через призму своїх персонажів.
a Яна Григор‘єва 3 éve
531
Még több ilyen
Достоєвський широко використовував реальну топографію Петербурга в описі місць свого роману «Злочин і кара». Як зізнався письменник, опис двору, в якому Раскольников ховає речі, викрадені ним з квартири лихварки, він склав з особистого досвіду - коли одного разу прогулюючись містом, Достоєвський загорнув у пустельний двір з метою справити нужду.
Чи може одна людина вважати себе вершителем долі інших, поставивши себе на самозведену вершину людства? Головний герой твору вирішив, що він має абсолютні права для цього і розроблює теорію про дві групи людей: одна — слабша, що не може здійснити вбивство без докорів сумління, інша — люди, які можуть чинити "справедливість” та відчувати при цьому лише самовдоволення.
Трагічний експеримент героя призвів не до тих наслідків, яких він очікував. Родіон відчуває, що сам ніби ножицями відрізав себе від інших людей, від своїх близьких. Згідно його теорії, і Соня, і його мати, і Дуня, і Катерина Іванівна належать до розряду "звичайних" людей. Отже, може знайтись такий самий Раскольников, рука якого підніметься на них.
Зображуючи зіткнення одержимого вкрай злочинною теорією героя з реальним життям, автор спростовує цю теорію. Адже хто зможе заступитися за беззахисних людей, хто зможе допомогти їм? Теорія, спрямована проти справжніх потреб людей, позбавлена високої гуманності, не здатна вирішити ці питання, впевнений Достоєвський. Усе своє життя письменник намагався шукати шляхи до "широкого" та вільного існування людей.
Головний герой ділить усіх на дві категорії відносно здатності вчинити вбивство. Та частина, що здатна позбавити людину життя без подальших переживань — є "вищими людьми”, що виконують завдання вищої сили. Бажаючи підняти свою самооцінку та переконати себе у належності до цієї категорії, Родіон вирішує вбити стару лихварницю, використавши її гроші собі на користь. Чоловік підходить до цієї справи із холоднокровністю, про що свідчить його підготовка до вибору зброї (він навіть пришиває на пальто спеціальні гачки, на яких вішає сокиру).
За жанром це ідеологічний, соціально-психологічний, морально-філософський роман. Основне в ньому - моральні ідеї, які визначають його композиційні особливості. Роман складається з шести частин і епілогу, причому умовно його можна розділити на дві частини: перша - до злочину, а друга - розповідь про моральному покарання героя після скоєння злочину, тобто автор показує сумніву, муки і страждання героя. Епілог підводить до його відродження. Багато в чому цей твір було навіяно дійсністю того часу, коли передова молодь замислювалася про те, як знайти вихід з ситуації, що склалася і що потрібно зробити для поліпшення життя людей.
Але з самого початку все пішло не так, як планувалося. Родіон вбив не тільки свого ідеологічного ворога, але і її сестру, яка могла стати свідком його злочину. Більш того, в пориві свого страху він був готовий вбивати ще. На щастя для нього, вбивства закінчилися, але поліпшення в житті не пішли. Родіон навіть не зміг почати допомагати нужденним і витрачати отримані кошти, адже він був максимально підозрілий до всього навколишнього світу і перебував у перманентній депресії. Але це не змусило головного героя відмовитися від своєї теорії. Він все ще залишався їй вірним, але почав думати, що сам по собі недостатньо сильний і не відповідає їй. У цьому він бачив логіку, тобто навколишню реальність теж заганяв в рамки своєї теорії.
Кожна людина сильно залежить від матеріальних благ і побутових основ свого життя. Життя Родіона Раскольнікова ніяк не можна було назвати хорошим і комфортним. Він не зміг вивчитися, мав досить жалюгідне існування і аж ніяк не міг реалізувати себе повною мірою. У той же час головний герой вважає себе не просто талановитою людиною, а справжнім героєм. Він розробив свою власну теорію, згідно з якою люди діляться на звичайних і героїв, він відносив себе як раз до других. При цьому на нього вплинули суспільні теорії індивідуалізму і революційної демократії, які відкидали моральні підвалини суспільства минулих часів. Все це і підштовхнуло Родіона Раскольнікова на його злочинне діяння. Пустити «кров по совісті» для Родіона означало вбити паразита суспільства, процентщіцю, а потім вчинити благу справу – роздати її гроші тим, хто їх потребував.
Теорія крові по совісті була створена головним героєм роману Федора Достоєвського Родіоном Раскольніковим. Згідно з нею людина має право пролити кров, тобто вбити іншу людину в деяких випадках, якщо це продиктовано ідеалами певного часу. При цьому протягом роману головний герой стикається з великою кількістю проблем, що наштовхує на думку про його неготовність повною мірою відповідати своїй теорії та її суперечливість його образу. Для розуміння причин і глибинних основ цієї невідповідності необхідно проаналізувати декілька факторів.
Головні герої «Злочин і кара» Достоєвського переносять кожного читача в минулу епоху, всі різні, але кожен з них неповторний.
Основними проблемами твору є:
Достоєвський насамперед з’ясовує межі добра і зла окремої особистості, їх ідей, вчинків. У протесті Раскольникова важко провести чітку межу між добром і злом.
Одна з головних проблем роману – питання про життєві пріоритети. Родіон Раскольников спочатку ставив понад усе гроші, а потім вже все інше. Автора турбує аморальність, що панує у всіх прошарках суспільства, вплив грошей на формування нерівності між людьми. А це призводить згодом до вираженого права на владу одного над іншим. Тому для Достоєвського є згубним суспільство, в якому гроші представляють вищу цінність.
Злидні – одна з вічних проблем російського суспільства. Достоєвський пише про бідних і безпорадних людей, про їх безвихідь і труднощі, про численні проблеми, які їх оточують. Письменник описує в романі події з усіма подробицями, хоча належав до вищого стану. Він знав життя не з чуток і прекрасно розумів своїх героїв.
Історія створення «Злочин і кара» Достоєвського досить цікава, і перш ніж читати роман краще з нею ознайомитися.
Роман друкувався частинами з січня по грудень 1866. Достоєвський багато працював над романом, поспішаючи додати до кожної чергової книжці журналу свіжі глави. Незабаром після закінчення публікації роману в журналі Достоєвський друкує його окремим виданням: «Роман в шести частинах з епілогом Ф. М. Достоєвського. Видання виправлене ». Для цього видання Достоєвський зробив в тексті значні скорочення і зміни: три частини журнальної редакції були перетворені в шість, змінено частково і поділ на глави.
Восени 1865, втративши всі свої гроші в казино, не в змозі оплатити борги кредиторам, і намагаючись допомогти сім’ї свого брата Михайловича, який помер у липні 1864 року, Достоєвський планує створення роману з центральним образом сім’ї Мармеладових під назвою «Злочин і кара». На тему ж вбивства Достоєвського наштовхнула справа П’єра-Франсуа Ласенера, французького вбивці-інтелектуала, який вважав, що в його діяннях винне суспільство.
Дослідники творчості письменника припускають, що задум роману «Злочин і кара» виник у Ф.М. Достоєвського на каторзі. Підтвердженням тому служить його лист до брата, датоване 9 жовтня 1859, в якому є такі рядки: «У грудні я почну роман (…) Усе серце моє з кров’ю покладеться в цей роман.
Я задумав його на каторзі, лежачи на нарах, у важку хвилину смутку і саморозкладу ». У цьому ж листі вперше був заявлений і жанр майбутнього твору: роман-сповідь.
Федір Достоєвський — видатний російський мислитель-гуманіст, творчість якого пройнята почуттям любові до людини і невимовного болю за неї.
Народився Федір Михайлович Достоєвський 11 листопада 1821 року у Москві. Його батька працював лікарем у Маріїнський лікарні для бідних, на території якої пройшли дитячі роки хлопчика. Він і його брат Михайло вчились у приватному пансіоні. Брати товаришували, їхнім кумиром був Й.Ф. Шіллер. Дружба то духовна близькість між ними зберігалась і в зрілі роки.
Але життя завдало ударів, коли Федору було 16 років померла мати, згодом — і батька. Реалізувати свої гуманітарні нахили — вступити до Московського університету брати Достоєвські не змогли. Злидні примусили набути практичної професії. У січні 1838 р. Федір вступив до Головного військового училища в Петербурзі, яке закінчив 1843 р. Так починається новий самостійний петербурзький етап життя майбутнього письменника.
