によって Перець Володимир Володимирович 12か月前.
228
もっと見る
«Лісова пісня» — віршована п'єса в трьох діях Лесі Українки. Драма-феєрія написана 1911 року у місті Кутаїсі, вперше була поставлена 22 листопада 1918 року в Київському драматичному театрі. Твір є одним з перших прообразів фентезі в українській літературі.
Міфологічний образ дуже старого діда із закуйовдженим волоссям, який усіляко шкодить людям; його основна функція – охороняти дрібних звірів від мисливців та хижаків
Персонаж
південнослов’янської
демонології, підступна
богиня водойм, символ
спокуси, небезпеки, яка
чатує на людину у воді.
Згідно з народними
віруваннями,
русалками ставали
дівчата, які потонули
або померли перед
шлюбом.
Злий дух, утілення водної стихії, який має вигляд діда, укритого водоростями, з довгою бородою і хвостом.
Так давні міфи слов’ян називають дитину, яка померла
нехрещеною. Як і русалка, це демонічна істота. За народними переказами, живуть потерчата переважно на озерах або болотах. Ходять у темряві з каганчиками, що то спалахують, то гаснуть – таким чином потерчата
заманюють людей у багнюку.
Різновид злого духа, що падає з неба, немов вогняна комета, та відвідує людей, набуваючи вигляду рідних, коханих. Перевтілившись у чужий образ, перелесник міг вступати в подружнє життя з людьми. Існує народна приказка «дістати перелесника», яка означає «втратити розум через пристрасть».
Цей твір був написаний всього лише за 12 днів липня у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства.
Модернізм
Течія: неоромантизм
Драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднано з фантастичним, є казкові персонажі)
Оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання
Зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах
Осінь - Килина просить Лукаша покинути ліс і повернутися в село. Він не погоджується. Килина йде геть. Аж тут з-за берези виходить легка, прозора постать Мавки і схиляється над Лукашем. Нявка ні в чому не звинувачає Лукаша. Твір закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у прозі (прозріння)
Пізнє літо — Лукаш сватає Килину (занепад)
Весна — розквіт, пробудження