によって Яна Михалевич 9か月前.
89
океани
Атлантичний океан довго залишався в центрі уваги людства, ще задовго до епохи великих географічних відкриттів. Вікінги, карфагеняни, фінікійці та баски подорожували його просторами, залишаючи сліди на історії.
によって Яна Михалевич 9か月前.
89
もっと見る
Learn more about hurricanes and tornadoes, the areas of the world they affect, how they are formed and when, and what you can do to survive such an extreme storm.
У північно-східній частині океану спостерігаються великі тумани, які насуваються на материк у вигляді величезних білих хвиль. Справжньою «країною туманів» називають Берингове море.
У результаті значних опадів (кількість опадів більша за випаровування) солоність поверхневих вод у ньому трохи нижча, ніж в інших океанах.
Алеутським мінімумом, Північно-Тихоокеанським, Південно-Тихоокеанським і Антарктичним максимумами.
коралові острови, крім окремих вулканічних — Каролінські, Маршалові, Туамоту, Гілберта та інші.
материкові острови розташовані в основному на його західній окраїні — Сахалін, Японські, Тайвань, всі великі острови Малайського архіпелагу, острови Нової Зеландії та інші; на сході — більша частина островів біля берегів Північної та Південної Америки;
вулканічні острови — більша частина Алеутських, Курильських, Рюкю, Гавайських, Самоа, Маркізьких, Табуаі, Галапагос і інших островів;
У Північній Америці в прибережних гірських хребтах зустрічаються окремі знижені ділянки та проходи, але в Південній Америці величний ланцюг Анд утворює майже суцільний бар'єр на всьому протязі материка
Для обох районів характерні численні острови, великі й малі, з обривистими берегами, фіордами та фіордоподібними протоками, що створюють затишні бухти. Решта частини тихоокеанського узбережжя Північної та Південної Америки, незважаючи на велику протяжність, представляє лише обмежені можливості для судноплавства, оскільки там дуже мало зручних природних гаваней, а узбережжя часто відділяється гірським бар'єром від внутрішньої частини материка.
Берегова лінія тут досить рівна, а затоки та півострови зустрічаються рідко. На півночі найглибше врізані в сушу затоки П'юджет-Саунд і Сан-Франциско і протока Джорджія. На більшій частині південноамериканського узбережжя берегова лінія згладжена і майже ніде не утворює бухт і заток, за винятком затоки Гуаякіль.
Проте на крайній півночі та крайньому півдні Тихого океану існують дуже близькі за будовою ділянки — архіпелаг Олександра (південна Аляска) і архіпелаг Чонос (біля берегів південного Чилі).
На сході круті схили гір підходять до самого берега Тихого океану або відділяються від нього неширокою смугою прибережної рівнини; така будова характерна для всієї прибережної зони, від Алеутських островів і затоки Аляска до мису Горн. Тільки на крайній півночі Берингове море має низовинні береги.
Береги Тихого океану настільки розрізняються від місця до місця, що важко виділити які-небудь загальні риси. За винятком крайнього півдня, узбережжя Тихого океану обрамлене кільцем згаслих вулканів, відомих як Тихоокеанське вогняне коло.
Окремі ділянки океану, розташовані між островами або виступами суші, мають свої назви.
о найбільших акваторій Тихоокеанського басейну відносяться Берингове море на півночі; затока Аляска на північному сході; затоки Каліфорнійська і Теуантепек на сході, біля берегів Мексики; затока Фонсека біля берегів Сальвадору, Гондурасу і Нікарагуа і дещо південніше — Панамська затока.
Зазвичай Тихий океан ділять на дві області — Північну і Південну, що межують по екватору. Також проводять межу по осі екваторіальної протитечії, тобто приблизно по 5° північної широти. Раніше акваторія Тихого океану частіше підрозділялася на три частини: північну, центральну і південну, межами між якими служили Північний і Південний тропіки.
Протягом 16-19 століть океан вивчався численними. натуралістами. Систематичні дослідження розпочалися з початку 19 ст. (географічної експедиції І. Ф. Крузенштерна, Ю. Ф. Лисянського, О. Є. Коцебу, Ф.Ф.Беллінсгаузена, М.П.Лазарева, Ч.Дарвіна.
В акваторії Атлантичного океану умовно виділяють 17 окремих морів, що займають близько 16 % його площі. Найбільше море, що не має берегів — Саргасове (від 3,5 до 6,75 млн км²), Карибське (2,75 млн км²), Середземне (2,51 млн км²), Аргентинське (1 млн км²), Лабрадор (841 тис. км²), Ірмінгера (780 тис. км²), Північне (575 тис. км²), Чорне (436 тис. км²), Балтійське (377 тис. км²), Кельтське (300 тис. км²), Гебридське (47 тис. км²), Ірландське (46 тис. км²), Азовське (39 тис. км²) і найменше Мармурове море (11,35 тис. км²)[15][16].
Островів в Атлантичному океані порівняно мало, а ті, що є, зосереджені переважно в північній частині океану. Найбільші за площею острови — материкові: Гренландія (водами океану омивається південна частина), Велика Британія, Ірландія, Ньюфаундленд, Великі Антильські острови (Куба, Гаїті, Пуерто-Рико, Ямайка) тощо.
від мису Барднесходн на сході Ісландії проходить ламана лінія межі між Атлантичним океаном і Норвезьким морем
між узбережжям Канади і південним краєм Ґренландії атлантичне море Лабрадор межує з Дейвісовою протокою
від мису Ведель на східному узбережжі Ґренландії (крайня північна точка 68°37'25" пн. ш.) пряма лінія до мису Стреймнес на північному заході Ісландії розмежовує Атлантичний океан і Ґренландське море Північного Льодовитого океану.
Вік гірських порід на дні океану збільшується від осі серединно-атлантичного хребта до берегів, від свіжевилитих базальтових лав до порід віком 150 млн років поблизу берегів Північної Америки і Європи.
Тут відбувається спрединг (розсування) літосферних плит, що супроводжується активною вулканічною діяльністю.
На його дні відсутні гірські породи палеозойської ери.
Рельєф дна Атлантичного океану складний. Рельєф дна Атлантичного океану, як і Тихого, є продовженням рельєфу материків.
бабіч серединно-океанічної системи хребтів лежать глибокі океанічні улоговини (4000–6000 м).
Наприкінці XV століття суперництво між Іспанією і Португалією за панування в Атлантиці загострилося настільки, що в конфлікт був змушений втрутитися Ватикан.
Так плем'я басків оселилося на Піренейському півострові ще до появи на континенті індоєвропейських народів.
