によって Настя Рога 8か月前.
104
もっと見る
Боротьба українських громадян за свої права, яка одержала назву "Євромайдан", а згодом Революція Гідності, була наймасштабнішою подією в новітній історії України і логічним продовженням обстоювання прав людини та громадянина.
21 листопада 2013 року півтори тисячі людей вийшли на площу в знак протесту проти того, що проросійський президент Віктор Янукович відмовився підписувати документ, до якого держава йшла роками: угоду про асоційоване членство України в Європейському Союзі. Вночі 30 листопада на вулиці продовжували залишатися кілька сотень активістів, переважно студентів. Їх жорстоко розігнала поліція, в відповідь на що 1 грудня в центр Києва з’їхалися сотні тисяч людей. Міліцейське свавілля скликало людей, обурених корупцією, узурпацією влади, політикою русифікації та зближення з Росією.
Євроінтеграційні гасла дали безперервному мітингу назву Євромайдан. Перетворившись на проект повного оновлення державної системи, він отримав назву Революція гідності. Люди вимагали покарати винних у погромі мітингарів.
Після жорстокого побиття молоді спецпідрозділами силовиків на головній площі Києва – майдані Незалежності, протестний рух перетворився на тривалу кампанію громадянської непокори владному режиму, корупції та порушенням прав людини.
Кампанії солідарності та підтримки українських мітингарів пройшли у понад 20 країнах. Найбільші відбулися у різних містах Канади, США, Німеччини, Польщі, Великобританії, Італії та Франції. Місцеві активісти влаштовували акції протесту в Австрії, Австралії, Бельгії, Грузії, Естонії, Іспанії, Португалії, Литві, Норвегії, Швеції, Чехії та багатьох інших країнах світу.
На 61-ий день Майдану на місці протестів застрелено перших двох активістів. На той час уже було двоє загиблих за межами місць протистояння. Ще рівно місяць влада намагатиметься зачистити центр міста від протестувальників. Аж у ніч на 22 лютого 2014 року президент Янукович чартерним рейсом втік у Росію. Офіційно встановлено 107 жертв Революції гідності. Більшість героїв “Небесної сотні” померли від вогнепальних поранень 20 лютого 2014 року.
Першопочатково у списку Небесної Сотні було 108 осіб. 2015 року слідством і вироком суду цифру уточнено. Встановлено, що загибель одного з зарахованих до сотні – В'ячеслава Ворони – сталася внаслідок подій, не пов'язаних із Майданом.
Тактично Євромайдан домігся втечі президента-диктатора, відставки уряду. Після виборів Україна обрала європейський вектор розвитку - стала асоційованим членом ЄС, громадяни отримали право безвізового в’їзду в Євросоюз, внаслідок Зони вільної торгівлі з ЄС товарообіг із країнами Європи стало зростає.
Стратегічно – країна повернулася спиною до свого минулого, “тюрми народів”, як у нас називали по-народному Радянський Союз, і стала лицем до цивілізованих держав.
Прем'єр-міністр Бельгії Гі Вергофстадт назвав Євромайдан найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС. Це найтриваліший мітинг останнього часу. Безперервно простояв 92 доби. Для порівняння, 1989 року маніфестації з повалення комуністичного режиму в Чехії та Словаччині тривали 42 дні. В Румунії, які закінчилися самосудом і стратою диктатора, 11 днів.
Цей Майдан став епіцентром кардинальних змін у країні. А зважаючи на її географічне розташування та зовнішні політичні процеси, можливо, й у регіоні. Він запустив процес не лише трансформації політичної сцени, а й соціальних і культурних перетворень. Наслідки цього вибуху гніву та сплеску гідності, що вивільнили колосальну суспільну енергію, даватимуться взнаки не одне десятиліття як у геополітичному вимірі, так і у внутрішніх соціально-політичних відносинах.
Вихід людей на вулиці в листопаді 2013 року після відмови уряду підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом більшість експертів визначають як цивілізаційний вибір. Продовження громадських протестів і самоорганізація суспільства у відповідь на тиск із боку держави та єднання громадян для захисту України від військової агресії на сході свідчать про надзвичайну важливість цього вибору.Три місяці тисячі людей жили на площі столиці. Вільний час і творча енергія не могли не спрямуватись у дієві товариства та цінні проекти. Майдан обріс громадськими ініціативами, десятки з яких діють і розвиваються досі. Майданівські волонтери створили загальнодержавні волонтерські організації та благодійні фонди. Вільний універститет Майдану вже пропонує курси безкоштовних відеолекцій у 30 темах. Об’єднання дипломатів “Майдан закордонних справ” стало впливовим дорадчим майданчиком у царині міжнародних відносин. Багато членів імпровізованих охоронних груп “Самооборони Майдану” зголосилися добровольцями, коли після Майдану Росія зазіхнула на українські території. Деякі сотні централізовано влились у Збройні сили України. “Канцелярська сотня” почала зі складання докупи понищених документів із резиденції екс-президента, а зараз заради гласності й нагляду оцифровує мільйони декларацій чиновників. Гурт кінорежисерів Babylon`13 - зняли понад півтори сотні спершу короткометражних, а згодом і повноформатних, документальних фільмів. Тепер фіксують життя постмайданної країни. В розгар революції витало розуміння історичної ваги подій. Відразу дві ініціативи зловили в майданівському повітрі розуміння, що треба збирати артефакти для нащадків. Називалися вони “Музей Свободи” та “Музей Майдану”. Їхня спільна робота вилилась у створення Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.
Революція Гідності стала трансформаційним, героїчним і драматичним феноменом для України. Український народ довів свою відданість свободі, свою гідність, заплативши однак за такі цінності найвищу ціну – життям 107 учасників акції протесту, Героїв України, названих Небесною Сотнею.
Україна зберегла свою незалежність від імперської Росії, позбувшись Віктора Януковича і його близького оточення, які перманентно здавали національні інтереси країни й готові були здати остаточно, та ствердила свій європейський вектор розвитку. Кремль не полишив намагань повернути Україну в лоно своєї імперії, захопивши невдовзі після подій на Майдані Крим і окупувавши частину території Донбасу. Утім на оборону цінностей, які відстоював Майдан, постали воїни, що тримають нині небо на Сході України.
Революція Гідності відкрила вікно можливостей для якнайважливіших змін в Україні – процесу декомунізації, розвитку громадянського суспільства, що потужно заявило про себе на Майдані у вигляді численних громадських ініціатив і волонтерського руху на розбудову війська і захист держави, подальших процесів трансформації посттоталітарного суспільства в демократичне.
Історичний контекст і передумови Революції Гідності
Починаючи з 1991 року в Україні відбувалося протистояння двох протилежних напрямів цивілізаційного розвитку:
Прагнення російської федерації зберігати абсолютний вплив на Україну через численні маніпуляції навколо державної мови, регіональних особливостей, розвитку політики національної пам’яті, а також через фінансування та вербування українських політиків, дії яких контролював кремль, і придушення громадянських прав та свобод стало ключовим чинником, що викликав найбільші масові протести у сучасній історії України – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013–2014 років.
Помаранчева революція, поштовхом до якої, окрім зазначеного вище чинника, стали системні порушення виборчого законодавства на користь одного з кандидатів під час виборів президента України у 2004 році, сприяла розвиткові громадянського суспільства в Україні. Події 2004 року засвідчили готовність громадян України обстоювати демократичні свободи й людську гідність та брати на себе відповідальність за власний вибір.
Однак невдовзі внутрішні політичні конфлікти спричинили втрату владними структурами контролю над процесами у державі. Уже за п’ять років після перемоги Помаранчевої революції експерти почали говорити про зневіру людей щодо своєї здатності впливати на суспільно-політичні процеси та розчарування в демократії. У результаті 2010 року на чергових президентських виборах перемогу отримав суперник Віктора Ющенка у 2004 році Віктор Янукович.
У 2013 році Янукович повністю узурпував владу в Україні. Найважливіші посади в державних структурах – Кабінеті Міністрів, Верховній Раді, Адміністрації президента, армії, міліції, ГПУ, Конституційному та Верховному Суді обійняли наближені до президента люди, які провадили відверто проросійську політику, а дехто з них мав російське громадянство. Від свавілля влади потерпали громадяни, посилився тиск на державні та приватні структури. Згідно з даними організації “Freedom House” за президентства Віктора Януковича Україна повернулася до категорії “частково вільної” країни, якою вона була до Помаранчевої революції.
Активна частина громадянського суспільства вважала єдиною можливістю змінити ситуацію в державі підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Це мало би сприяти приведенню норм українського законодавства у відповідність з європейськими вимогами, запровадженню системних реформ, остаточному затвердженню проєвропейського курсу та зменшенню впливу росії. У 2013 році ідею європейської інтеграції підтримували майже 42 % громадян України; 31 % громадян виступав за Митний союз із російською федерацією[1].
Рівно через дев’ять років після Помаранчевої революції, 21 листопада 2013 року, Кабінет Міністрів України оприлюднив розпорядження № 905-р “Питання укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони”, в якому йшлося про тимчасове зупинення підготовки підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною й відновлення діалогу з російською федерацією щодо співпраці в межах Митного союзу. Увечері цього самого дня українці вийшли на Майдан, щоб висловити протест проти рішення уряду. Вони сподівалися, що активна позиція громадян змусить українського президента підтримати проєвропейський курс розвитку країни. Однак 29 листопада Віктор Янукович повідомив офіційним представникам ЄС про відмову від підписання зазначеної угоди, посилаючись на те, що росія вимагає проведення консультацій Україна–росія–Європа та що остання має компенсувати Україні можливі втрати від погіршення відносин між Україною й рф.
Незважаючи на це рішення, кілька сотень протестувальників лишилися на майдані Незалежності. 30 листопада близько четвертої години ранку бійці спецпідрозділу МВС “Беркут” напали на активістів і жорстоко побили їх. Дії силовиків спричинили масові протести: 1 грудня у Києві відбувся марш, участь в якому, за різними даними, взяли від 500 тисяч до 1 мільйона осіб. Вимога покарати всіх причетних до побиття мітингарів стала рівнозначною відновленню державного курсу на євроінтеграцію.
2013 року Київ на саміті у Вільнюсі має підписати угоду про асоціацію із Євросоюзом. Для цього вже все готово, документ пройшов усі державні інституції. До цієї події - тиждень.
Протест на Майдані
Регіональна більшість у Верховній Раді провалює усі закони щодо виходу Юлії Тимошенко з тюрми. А це - одна з умов на шляху до угоди з ЄС. Того дня європосланці ще не виказують песимізм. Та вже по обіді - заява уряду щодо призупинення угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У цей час тодішній президент Янукович із був візитом в Австрії.
"Альтернативи європейській інтеграції не існує, можливо є тимчасові складнощі", - заявляє Янукович.
Телевізійна служба новин збирає реакції єврочиновників на зміну курсу України:
Підлість - саме так українці сприймають ці дії влади і реагують миттєво. На Майдані Незалежності під синьо-жовтими та зірковим прапором Євросоюзу з'являються перші протестувальники.
Вранці наступного дня тодішній прем'єр Азаров у парламенті наочно показує розворот України в бік Москви і "Митного союзу".
На Майдані - площу від людей хочуть зачистити підготовкою до нового року. Та на вечір обурених ще більшає. На Майдані є багато міліції і починається перша штурханина.
Пікет на Майдані
У різних містах України люди також виходять на площі. Українці вимагають від влади руху у бік ЄС.
Сотня тисяч людей на вулицях Києва. Такого масового ходу столиця не бачила від часів Помаранчевої революції. Мирний протест проти дій уряду набирає обертів. У Києві - перші сутички перед Кабінетом міністрів.
Попри протести, уряд вже не приховує - угоди не буде. Тоді в різних містах України люди виходять на свої Майдани - Донецьку, Одесі та інших.
У Львові студенти показали свою силу, попри негоду, 20 тисяч молоді вийшли в центр міста. У Києві на Європейській площі - знову сутички. Міліцію і "Беркут" виставили проти мітингувальників.
Пікетувальник
Цей день - початок великих студентських протестів. В "могилянці" збирають підписи за вступ України до ЄС. Загальний кількатисячний студентський мітинг починається в парку Шевченка. Згодом студенти приходять на Майдан.
ЄС і далі каже - підписання угоди про асоціацію ще можливе. Напередодні саміту велелюдний Майдан вимагає підписати угоду про асоціацію.
Янукович приїздить до Вільнюса. Тут на його кортеж очікують пікетувальники із символічною ручкою. Саміт східного партнерства - Україна та ЄС не підписують ані угоди про асоціацію, ані якогось проміжного документа. Янукович просуває ідею тристоронніх переговорів - Україна, ЄС та Росія.
Віктор Янукович
Із цим чиновники ЄС категорично не погоджуються. А господиня саміту - тодішня президентка Литви - фактично звинувачує Януковича у прогині перед Москвою.
На Майдані у Києві у той час безліч людей. На площі - правоохоронці. Атмосфера електризується. Тодішній генпрокурор казав, що міліція нікого розганяти не буде. На Майдані залишається група студентів.
У ніч проти 30 листопада з небаченою жорстокістю і підступністю "Беркут" б'є людей на Майдані.
Людей били на землі, вишукували і доганяли вуличками Києва. Поранені і налякані - вони знайшли прихисток у Михайлівському монастирі. Там молодь змогла забарикадуватись від міліції.
Протистояння на Майдані
Того суботнього дня на Михайлівській площі люди почали самоорганізовуватись.
"Побили наших дітей", - так тоді казав кожен українець.
1 грудня українці змінили свою країну. Марш мільйонів у столиці весь центр - у людях. Вони їхали звідусіль, щоб відстояти свою гідність.
У акціях протесту в тій чи іншій формі взяли участь близько 20 % населення України, з них 5 % мітингували на Майдані в Києві, 6 % — у регіонах. 9 % населення допомагали протестувальникам.
Найактивнішу участь у протестах взяли мешканці Західного регіону України. З них, 7 % виїхали до Києва, 26 % протестували на місцях, 29,5 % допомагали євромайданівцям. Абсолютна більшість населення регіону — 70,5 %, сприйняла Євромайдан як свідому боротьбу громадян за свої права. У Центральному регіоні України у подіях в Києві взяли участь 9,5 % населення, 2 % мітингували на місцях, 7,5 — допомагали. 48 % вважала Євромайдан усвідомленою боротьбою громадян. У подіях Євромайдану в Південному регіоні України брали участь 2 % населення; 20 % побачили в протестах свідомий виступ проти влади. У Східному регіоні України в Євромайдані взяли участь 3 % населення; 44 % сприйняли Євромайдан як свідому акцію. На Донбасi у Євромайдані брали участь 3 % жителів. Більшість населення сприйняла перемогу Євромайдану як «державний переворот» —72 %, який було здійснено політичною опозицією (21 %) при підтримці Заходу (51 %).
Хронологія та географія Євромайдану
За даними соціологів Фонду «Демократичні ініціативи», кожен п’ятий дорослий громадянин України, або майже 10 мільйонів безпосередньо чи опосередковано брали участь у подіях Євромайдану. Зокрема, в Києві брали участь 5 % населення країни, в інших містах і селах – 6 %, ще 9 % населення допомагали мітингувальникам харчами, речами, грішми тощо. Майдан характеризувався колосальним масштабом.
Євромайдан є пересторогою тим політикам, які не брали до уваги думку людей, вважаючи, що вони ще не скоро позбудуться пост-помаранчевого синдрому та що в усіх суспільних справах перше слово завжди належатиме політикам, а не народу.
На Майдані було присутнє значне число політичних партій і громадських об’єднань: Мали своє стійке представництво політичні партії: «Батьківщина», «УДАР», ВО «Свобода», «Громадянська позиція», «Демократичний альянс», КУН, УРП, «За Україну!», «Європейська партія», рухівці та інші. З громадських організацій найчастіше зустрічаються згадки про такі, як «Правий сектор», «Громадянський сектор Майдану», «Спільна справа», ПО «Сила людей», Студентська Координаційна Рада (СКР), Союз ветеранів Афганістану, ГО «Українське сучасне козацтво» та інші козацькі організації, об’єднання «Не злий майдан», організація «Воля», Громадський оперативний штаб (ГОШ), «Відсіч», ГО «Українська альтернатива» (лідер Володимир Кухар), Батьківський комітет, УНСО (Шухевича), «Автомайдан», «Пласт», багато інших. Громадський сектор утворив Громадську Раду Майдану, під Маніфестом якого підписалися 40 великих і малих об’єднань.
Крім формування нових громадських та політичних сил, український народ отримав найбільш важкий для його історії наслідок – Небесну Сотню – 107 Героїв України, які загинули під час революційних подій зими 2013-2014.
Герої Революції Гідності боролися за нове життя, яке можна було досягнути шляхом проведення всебічних реформ. Проте системне реформування держави, яке обіцяли політики зі сцени Майдану, так і не було втілене в реальність. Одним із гасел активістів Євромайдану було «Єдина Україна», яке тоді мало дещо другорядний характер, однак воно виявилося пророчим. Ми отримали єдність духовну, однак втратили єдність територіальну. Після революції, яку вважають переможною, Україна втратила Крим і втрачає частини східних областей. Влада без жодного пострілу «здала» їх, наказуючи військам не піддаватися на провокації, і пасивно спостерігати, як російська армія захоплює українські військові частини.
Наслідки Революції Гідності – це не лише велике піднесення, емоційний заряд, який отримала українська нація, що об’єдналася, стала соборницькою, а й ті самі старі граблі, старі проблеми, з якими ми стикаємося кожного дня, — це політична корупція, хабарництво, кумівство, небажання здійснювати реформи і починати їх із себе. Тому найціннішим здобутком революційної зими є саме визначення самоідентичності та єдності української нації.
Становлення національної ідентичності та утвердження власної державності українського народу вимірюються сотнями років. Ці процеси супроводжувалися впертою боротьбою багатьох поколінь патріотів, що дозволило українцям зберегти свою етнічну самодостатність та національно-культурну самобутність. В новітню добу пріоритетним завданням для молодої української державності є трансформація старого бюрократично-управлінського апарату влади, що за своєю структурою був майже тотожний з феодальним абсолютизмом, до демократичної форми суспільного устрою. Мутація радянського тоталітарного режиму на теренах суверенної України викликала загальносистемну кризу, за якої сформувалася кланово-олігарчіна, кримінально-авторитарна модель державного управління, що стала головним чинником стримування суспільства на шляху подальшого соціально-економічного і політичного розвитку. В цьому контексті Революція Гідності стала визначальним локомотивом пробудження національної самосвідомості українців.
Революція Гідності має великий вплив на українське суспільство і на майбутнє Української держави. Звичайно, процес розбудови нової Української держави – такої, якою її хочуть бачити українці, – ще не завершено і триватиме він довго. Наразі на українців чекає війна між українськими олігархами, крім того, Україна має зовнішнього агресора, з яким треба боротися, і це буде важка боротьба ще надовго. Однак все ж таки відбувається формування політично свідомої частини суспільства, яка об’єднається і не залежатиме від олігархічних кланів, а її основною метою стане захист інтересів української держави і її громадян. Добре відомі події в Україні кардинально змінили карту світу в прямому й переносному сенсі. Революція Гідності виокремила українську ідентичність із розмитої радянської, де вона була частиною чогось, об'єктом (в англійській мові це позначалося як «the Ukraine»), а в російській і дотепер лишається такою й позначається в мові «на» Україні, а не «в» Україні. Революція Гідності розвернула Україну в бік її вихідної ідентичності: вільної, демократичної, здатної до вибору й державотворення, як тисячі років тому.
Україна явилась світу як багатоликий і багатоголосий суб'єкт. Одним із його прекрасних облич став волонтерський рух – могутній інструмент контролю над владою, особливий знак демократії, ресурс, могутня внутрішня енергія, що надає сенс життя і відчуття суб'єктності кожному індивіду. Він здивував світ постійно зростаючою кількістю своїх членів, рівнем самоорганізації, готовністю до дії та відповідальністю. Він став своєрідним пальним суспільної діяльності й зробив можливим постійний процес протистояння агрессору. Волонтери зруйнували нав'язаний Україні ззовні образ як залежної й продемонстрували себе як суб'єкт, який приймають, до якого дослухаються. Суб'єкт безпрецедентної сили й впливу. Такого значного впливу, що він зміг стати міцною цеглинкою у фундаменті нової європейської української ідентичності. «Справа не в тому, чи гідна Україна Європи й чи відповідає вона тому, щоб вступити в Євросоюз, а в тому, чи зможе нинішня Європа відповідати сподіванням українців. Не українці повинні вчитися в Європи: це Європа повинна навчитися, як відповідати мріям, що мотивували протестуючих на Майдані. Протестуючі з Майдану були героями, але справжня битва – битва за те, якою буде Україна, – точиться зараз, і вона буде набагато важчою, ніж навіть боротьба з вторгненням Путіна», ‒ розмірковує Славой Жіжек.
Важливим чинником формування європейської ідентичності в Україні є належне пошанування й осмислення власної філософської та політичної думки, як і самої вітчизняної історії. Треба осягнути «європейськість» української ідеї та рухатися до привнесення «українськості» в ідею європейську. Європеїзація України має відбуватися одночасно з українізацією Європи. Оскільки Європа протягом тисячоліть перебуває в пошуку власного духовного обличчя, український народ повинен також виразно задекларувати свій внесок у розвиток загальної європейської ідеї, одначе для цього маємо органічно відчути її своєю.
В перспективі матиме місце повільне наростання проєвропейського потенціалу модерної української нації і повільне перетворення протоукраїнської радянської ідентичності в модерну українську ідентичність.
До подій 2013 року стан ідентичності українців часто характеризували як кризу ідентичності, спричинену певними конфліктами, а саме: проблемами у формуванні вітчизняної національної самосвідомості, пов’язаними з переходом від етнічного до соціально-політичного принципу її утвердження; наявністю елементів пострадянської ідентичності; досить сильними позиціями регіональних субідентичностей, що мають різні ціннісні домінанти. Революція Гідності – це сила, що об’єднала представників етнічних спільнот у єдине ціле, яка здатна мотивувати їх на досягнення соціально значимих цілей та сприяти культурному, інтелектуальному й економічному розквітові нації.
Проблема подолання кризи ідентичності значною мірою посилюється процесами глобалізації, що розмивають національну культуру та посилюють маргінілізацію українського суспільства. Тільки радикальне оновлення власної національно-цивілізаційної ідентичності сприятиме формуванню стійкого і консолідованого суспільства, здатного відповісти на численні виклики сучасного світу і здійснити повноцінну економічну, соціальну й політичну модернізацію. Таким радикальним поштовхом була Революція Гідності. Без сумніву, Революція Гідності мала б призвести до докорінної перебудови політичного устрою країни. Однак за рік після революційних подій ми отримали зовсім іншу ситуацію. Політики, які очолили країну після Майдану, під час революції не користувалися авторитетом серед народу і не делегувалися Майданом на керівні державні посади. Не були виконані основні вимоги українського народу, а саме: реформи, кримінальні дослідження злочинів під час Революції Гідності, соціальна справедливість, економічний розвиток держави і рівень життя населення.
Однак, все ж таки Революція Гідності призвела до якісної зміни самої ідентичності. Змінилася постсовєцька ідентичність, і Україна стала на шлях європейського розвитку. В перспективі матиме місце повільне перетворення радянської ідентичності в модерну проєвропейську українську ідентичність та повільне наростання проєвропейського потенціалу модерної української нації.
Найяскравішою ілюстрацією того, чого уникнула Україна завдяки Революції Гідності, є доля Білорусі. Протягом багатьох років наша північна сусідка виконувала роль принадної вітрини щільних союзних стосунків із Росією: мовляв, прийміть їх та отримайте дешевий газ, «порядок» і «стабільність». Яку ціну довелося заплатити Білорусі за ці бонуси? У першу чергу, це призвело до маргіналізації національної культури, мови, ідентичності. Слідом за ними зникли права та свободи. Ясно лише одне: проросійська диктатура завела Білорусь у глухий та страшний кут.
Спроба перетворити Україну на проросійську диктатуру – саме те, проти чого повстало українське суспільство у 2013-2014 роках. Помстою за цей вибір українців стала агресія Росії, яка триває досі. Але, попри окупацію частини території, жахливі людські жертви та величезні матеріальні втрати, Україна не лише не зламалася. Вона пройшла вражаючий шлях перетворень у різних галузях.
Не всі сподівання та прагнення, з якими люди виходили на Майдан, вдалося реалізувати. І все ж самовідчуття українців свідчить про глибокі, докорінні зміни. З демократією Віктора Януковича поєднувало лише те, що він прийшов до влади демократичним шляхом. Далі Янукович уже діяв як за підручником для диктатора-початківця: максимально розширити власні повноваження, кинути опонентів за ґрати, підкорити собі всі гілки влади, шахраювати на виборах, обмежити свободу слова та зібрань, застосувати брутальну силу.
Так, він не встиг побудувати ефективну авторитарну систему, але дуже старався. А дещо спільне було навіть з деякими латиноамериканськими диктаторами – наприклад, потяг до розкошів, власні незаконні штурмові групи для боротьби зі своїми супротивниками під час масових заходів.
Януковичу було замало тих повноважень, з якими його обрав народ України. 30 вересня 2010 року, на догоду новій владі, Конституційний Суд повернув редакцію основного закону 1996 року, утвердивши президентсько-парламентську форму правління замість парламентсько-президентської. Таким чином, Янукович зламав вибудувану раніше систему стримувань і противаг. Тільки завдяки перемозі Майдану вдалося повернути президентську посаду в рамки, які були визначені компромісом 2004 року.
Сучасна Україна навіть за всіх обмежень, які накладає на неї необхідність відбиття ворожої агресії, демонструє сталий демократичний поступ.
За роки після Революції Гідності в Україні було проведено з різним ступенем успішності реформи поліції, системи освіти, медицини, газового та банківського секторів, пенсійна, податкова реформи тощо. Ремонтуються та будуються дороги, динамічно зростають сільське господарство та IT-індустрія.
«Попри надзвичайно складну ситуацію, Україна не зазнала колапсу. Натомість вона стала на амбітний шлях структурних реформ... І має підстави пишатися своїми досягненнями. Деякі будівельні блоки, необхідні для створення демократичного, зрілого й процвітаючого суспільства, уже встановлені, тож ми залишаємось оптимістами, переконаними в тому, що Україна успішно реалізує решту пунктів реформаторського порядку денного і стане успішною країною», – такого висновку дійшов VoxUkraine, який займається моніторингом та аналізом реформ.
Серед успіхів варто окремо виділити формування громадянського суспільства, яке було учасником або навіть ініціатором позитивних змін останніми роками. Воно впливає на порядок денний держави, контролює діяльність влади, а також формує власні пропозиції реформ.
Ще дуже важливо, що громадянське суспільство знизу створює більш комфортне середовище існування для всіх. Що має стати фундаментом сильної в європейському сенсі цього слова держави.
На шляху до євроінтеграції Україна не втрачає своєї національної ідентичності, а навпаки посилює її.
«Культурним очищенням» можна вважати декомунізацію, яка призвела до прибирання монументів Леніна та інших діячів комуністичного режиму, а також до зміни назв багатьох населених пунктів, вулиць та інших об’єктів топоніміки.
Православна церква України отримала Томос про автокефалію, посівши своє місце в диптиху – офіційному переліку православних автокефальних та автономних церков.
Не з власної волі Україні доводиться відстоювати свій цивілізаційний вибір, зокрема зі зброєю в руках. І вона вміє це робити.
