によって Lena Vilchynska 6年前.
712
Вільям Шекспір
Вільям Шекспір, англійський драматург, поет і актор Єлизаветинської епохи, є одним з найвідоміших авторів у світі. Його творчий доробок включає численні комедії, трагедії, хроніки, поеми і сонети.
によって Lena Vilchynska 6年前.
712
もっと見る
Вільям Шекспір — англійський драматург Єлизаветинської епохи, актор і поет. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу зі 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом всіх часів. Його вважають національним героєм та одним з символів Англії, її національним поетом. Його твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив.
«Ромео і Джульєтта» (англ. «Romeo and Juliet») — трагедія Вільяма Шекспіра, в якій розповідається про трагічне кохання двох молодих веронців із ворожих родин. Написана англійською мовою близько 1595 року. За життя Шекспіра видавалася 4 рази (1597, 1599, 1609, дата 4-го видання невідома). 1623 року надрукована в Першому фоліо.
Перший переклад трагедії «Ромео і Джульєтта» українською мовою зробив Панько Куліш наприкінці 1890-их. Переклад вперше надрукувало Львівське видавництво НТШ у 1901 році за редакцією Івана Франка. У 1928 році переклад Куліша знову було надруковано, але цього разу за редакцією та з виправленнями Миколи Вороного. Вороний спробував підновити, осучаснити Кулішів переклад, зробити його придатнішим для читання та можливої вистави. У 1932 році п'єсу переклав український поет Василь Мисик, але у зв'язку з арештом перекладач не зміг видати цей переклад своєчасно, а потім часу для внесення належних виправлень вже не вистачило. Вперше переклад Мисика надруковано вже посмертно у журналі “Прапор" у 1988 році.
Між знатними веронськими родинами Монтеккі і Капулетті йде багатовікова ворожнеча. Після суперечки слуг спалахнула нова сутичка між панами.Джульєтта вголос мріє про Ромео. Ромео приходить під її вікно і чує ці промови. Він відповідає на них палким освідченням. Під покровом ночі молоді люди дають один одному клятву любові і вірності.Але їм не дозволяють бути разом. Джульєтта в розпачі. Вона готова навіть вжити отруту, але Лоренцо пропонує їй випити особливе зілля, яке занурить її в сон таким чином, щоб всі вирішили, що вона померла.А Ромео, бачачи, що Джульєтта мертва, і не знаючи, що це лише сон, випиває отруту, убивши перед цим Паріса. Джульєтта прокидається і в розпачі, бачачи його труп, заколює себе. Над тілами своїх дітей глави сімейств Монтеккі і Капулетті забувають про криваву ворожнечу.
Безпосереднім джерелом трагедії була поема Артура Брука «Ромео і Джульєтта», однак ще до Брука ця старовинна італійська легенда переповідалася багато разів. Її обробка зустрічається в «Новеліо» Мазуччо від 1476. Луїджі да Порто в «Історії двох законах», опублікованій у 1524, переніс дію з Сієни до Верони і дав героям імена Ромео і Джульєтта. В «Божественній комедії» Данте зустрічаються імена ворожих сімей Монтеккі та Капулетті. У 1553 сюжет використав Бальдері у «Нещасливому коханні». Вивів його також Маттео Банделло у «Новелах» у 1554, Луїджі Гротто в «Адріані» в 1578. П'єр Буато переклав новелу Банделло французькою мовою. Цей переклад був використаний Пойнтером, англійський переклад якого увійшов до збірки «Палац насолоди» (1565—1567). Саме звідти його почерпнув Артур Брук, у якого запозичив матеріал Шекспір.
Гамлет — трагедія Вільяма Шекспіра, написана між 1599 та 1601 роками. Незважаючи на значні зусилля істориків літератури, точний рік написання залишається досі спірним. До наших часів збереглися три ранні версії п'єси: вони відомі під назвами «Перше кватро» (Q1), «Друге кватро» (Q2) і «Перше фоліо» (F1). У кожному з них є рядки й навіть цілі сцени, яких немає у інших. При написанні Гамлета Шекспір, мабуть, опирався на легенду про Амлета, записану літописцем 13-го століття Саксоном Граматиком в «Діянні данів», а потім переказану вченим мужем 16-го століття Франсуа де Бельфорестом, а також, можливо, на втраченій п'єсі єлизаветинської доби, відомій у наші дні як «Ур-Гамлет».
Перші переклади «Гамлета» українською мовою належать до 60-х років XIX століття. 1865 року у львівському журналі «Нива» опубліковано переклад першої дії трагедії, зроблений П. Свєнціцьким. В 1870-х «Гамлета» переклав Михайло Старицький замінивши п'ятистопний ямб оригіналу на хорей, переклад вийшов друком у 1882 р. Юрій Федькович переклав п'єсу з німецького посередника у 1872 році (видано у 1902 р.).Українською мовою трагедію переклали: Михайло Старицький, Юрій Федькович, Пантелеймон Куліш, Юрій Клен, Леонід Гребінка, Михайло Рудницький.
Поруч з Ельсінором, королівським палацом данських монархів, солдати кілька разів бачили привида, дивно схожого на нещодавно загиблого короля. Новина доходить до данського принца Гамлета, і він вирішує побачити привида. Зустріч з ним Гамлета приводить до жаху і повне сум'яття — привид розповів йому про те, що його дядько, нинішній король, вбив його батька, і наказує синові помститися. Гамлет вражений і розгублений настільки, що придворні вирішують, що принц з'їхав з глузду, після чого Гамлет вирішує прикинутися божевільним. Він намагається знайти незаперечні докази провини Клавдія. Король, здогадуючись, що «Гамлет не божевільний, а прикидається з якоюсь метою», посилає до нього його друзів — Розенкранца і Гільденстерна, щоб вони за відповідну винагороду вивідали, що насправді на думці у Гамлета. Король, розуміючи, що Гамлет для нього небезпечний, відсилає його до Англії, щоб його відразу ж після приїзду стратили. Принц рятується від цієї долі і повертається в Данію. Дядько вдається до вже випробуваного прийому — отрути. Гамлет вмирає, перед смертю вбиваючи короля.
Траге́дія (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свій творчий потенціал, з об'єктивною неможливістю його реалізації.
Як драматург Шекспір почав виступати з кінця 80-х років XVI століття. Дослідники вважають, що спочатку він опрацьовував і перероблював вже існуючі п'єси — і лише згодом перейшов до створення своїх власних творів. П'єси Шекспіра користувалися великою популярністю, проте мало хто знав його ім'я у той час, оскільки глядач звертав увагу насамперед на акторів.
Сонет — вірш з 14 рядків. У англійській традиції, в основі якої лежать передусім сонети Шекспіра, прийнята таке римування: abab cdcd efef gg, тобто три катрени на перехресні рими, і один двовірш (тип, введений поетом графом Сурреєм, страченим при Генріху VIII).
Всього Шекспір написав 154 сонети, і більша їхня частина була створена в 1592—1599 роках. Вперше вони були надруковані без відома автора в 1609 році. Два з них були надруковані ще в 1599 році в збірці «Пристрасний пілігрим». Це сонети 138 і 144.
Загалом вірші Шекспіра не можуть йти в порівняння з його драмами. Але самі по собі узяті, вони носять відбиток неабиякого таланту, і якби не тонули в славі Шекспіра-драматурга, вони самі цілком могли б доставити і дійсно доставили авторові велику популярність: ми знаємо, що учений Мірес бачив в Шекспірові-поетові другого Овідія. Але, крім того, є низка відгуків інших сучасників, що говорять про «нового Катуллу» з найбільшим захопленням.
Народився в місті Стратфорд-на-Ейвоні.Коли Вільяму було приблизно 23 роки, він переїхав до Лондона, де влаштувався на роботу. Спочатку він виконував будь дрібні роботи, а потім влаштувався в театр. Достовірно невідомо, коли почалася його кар’єра, але біографи відносять цей етап до середини 1580-х років.1592 року Шекспір був уже відомим драматургом, а також членом лондонської акторської трупи Бербеджа, яка при Якова I отримала королівський статус.Шекспір помер 23 квітня 1616.
Існує так зване «антистратфордіанство», прихильники цієї теорії заперечують авторство Шекспіра із Стратфорда і вважають, що «Вільям Шекспір» — це псевдонім, під яким ховалася інша особа або група осіб. Сумніви в традиційній точці зору відомі вже починаючи з XVIII століття. Разом з тим, серед антистратфордіанців немає єдності щодо того, хто саме був справжнім автором шекспірівських творів. Число ймовірних кандидатур, запропонованих різними дослідниками, дотепер налічує кілька десятків.
Існують різні погляди на особу і біографію Шекспіра. Основною науковою течією, підтримуваною більшістю дослідників, є біографічна традиція, що склалася впродовж декількох сторіч, згідно з якою Вільям Шекспір народився в місті Страдфорді-на-Ейвоні в заможній, але не в благородній сім'ї і був членом акторської трупи Річарда Бербеджа. Цей напрям вивчення Шекспіра називають «стратфордіанством».
Коли Вільяму Шекспіру виповнилось вісімнадцять він одружився з дочкою фермера на вісім років старшою за нього. На момент весілля його дружина Анна Гетевей була на третьому місяці вагітності. Згідно з дослідженнями діти Шекспіра та його дружина були не писемними, що було дуже розповсюдженим явищем в ті часи, хоч сам Вільям змалку відвідував місцеву гімназію Стратфорді де і освоїв письмо та латинь.
