Артюр Рембо

Meer zoals dit

Школа Майбутнього

door Півень Тетяна

Символізм

door Anastasiya Antosyna

Олександр Пушкін

door Евгения Скибинская

Міфи Давньої Греції

door Кощова Валентина

Артюр Рембо

Творчість

Також з творів, опублікованих за життя автора, можна виділити роботи під назвою «Одне літо в пеклі» (1873) і «Осяяння» (1874). До речі, «Одне літо в пеклі» було написано тоді, коли Рембо вирішив перестати бути поетом і почав займатися прозою. Якщо говорити про жанр, то Артюра Рембо вважають основоположником символізму, який бажає бути посередником між людиною і всесвіту, а також його зараховували до експресіонізму. Популярність Артюр Рембо отримав тільки після смерті, а за життя чоловік входив в порочне число проклятих поетів, в колі яких виявилися також Трістан Корбьер і Стефан Малларме. Але навіть вони засуджували Артюра за навмисність і хуліганську поведінку.

Вірші Рембо

У послужному списку генія не так багато творів, але всі вони залишили слід в світі літератури. Правда, Артюр не завжди був задоволений своїми творіннями. Наприклад, вірш «П'яний корабель», написане в 1871 році, - одне з небагатьох, до якого Артюр поставився позитивно. Воно складається з 25 катренів олександрійського вірша, а критики відзначили благозвучне ритміку.

Творчий період Рембо складає рівно три роки. Але це був час високого творчого розвитку та натхнення. В 1869 році Артур отримує свою першу премію за поему «Югурта». В тому ж році його вперше друкують на сторінках журналу «Ревю пур тус» з віршем «Новорічні подарунки сиріт».

Життя

Старість

Відвідавши на один день Шарлевіль, Рембо наприкінці серпня вирішив повернутися до Африки, проте в дорозі йому стало зовсім зле й в Марселі він знову потрапив у той самий шпиталь. Тривалий час Рембо, якого в шпиталі доглядала його сестра Ізабель, страждав від нестерпного болю. Врешті 10 листопада 1891 року Рембо помер у віці 37 років й був похований в Шарлевілі поряд зі своїм дідом Жаном Нікола Куїфом та своєю сестрою Віталі

У лютому 1891 року в Рембо почався сильний біль у правому коліні, що він вважав проявом артриту. Він відмовлявся лікуватись, та в березні біль став настільки нестерпним, що Рембо вирішив повернутися на лікування до Франції. Перед від'їздом Рембо проконсультувався в англійського лікаря, який помилково діагностував синовіїт і рекомендував негайну ампутацію. Рембо залишився в Адені до 7 травня, аби залагодити всі фінансові справи й відбув на пароплаві до Марселя, де його помістили в шпиталь Консепсьйон. Через тиждень відбулася операція з ампутації правої ноги. Після операції Рембо було поставлено діагноз «рак кісток», можливо це була остеогенна саркома. .

Юнацтво

Уже в 16 років він тікає з дому до Парижу, де його заарештовують за те, що він не сплатив за проїзд в поїзді 30 франків. Юного Артюра відправляють до тюрми в Мазас. Єдиною людиною, яка була занепокоєна його долею, був вчитель Изамбар. Він розшукав хлопця, сплатив борг та відвіз його додому. Через кілька днів після повернення Артюр знову тікає, але на цей раз в Бельгію. Там він намагався реалізувати себе в професії газетного репортера. Але невдало. Мати подала на нього в розшук і міліція, знайшовши його, доставила додому. Втретє він тікає з дому в 1871 році в Париж. Вже через 20 повертається додому пішки. Під час проголошення Комуни в Парижі він записується до національної гвардії.

Дитинство

Старшим братом Артюра був Фредерік (нар. 1853 року). Тож Артюр був другою дитиною в родині. Третя дитина померла у віці кількох тижнів. Потім народилося ще двоє дівчаток: Віталі (нар. 1858) та Ізабель (нар. 1860). Після народження Ізабель, коли Артюрові було шість років, батько залишив сім'ю. Відтоді вихованням Артюра в строгому, консервативному дусі займалася мати. Початкову освіту Рембо отримав у місцевій школі Росса́. А 1865 року вступив до шарлевільського ліцею, де проявив себе як зразковий учень.

Народився 20 жовтня 1854 року в містечку Шарлевіль-Мезьєр у родині військового. Батько майбутнього поета, Фредерік Рембо, був капітаном піхоти, мати, Марі-Катрін-Віталі Кюїф, походила із заможної селянської родини. Батьки бачилися досить рідко, лише під час коротких відпусток батька, який залишився на військовій службі й після одруження