door Станіславчук Інна 2 jaren geleden
213
Meer zoals dit
До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам’яттю народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику.Ліри́чні жа́нри — це типи літературних творів, які притаманні ліриці.
Цей рід літератури охоплює безліч віршованих жанрів, наприклад: балада, гімн, сонет, ода, дума, елегія, романс, газель, пісня, вірш, баркарола тощо.
Усі жанри ліричної поезії розрізняються з великою часткою умовності, хоча в минулому критика рекомендувала поетам строго дотримувати їхні внутрішньовидові, жанрові ознаки. Більше поширення одержало членування лірики на жанри по тематичній ознаці — лірика пейзажна, філософська, любовна тощо.
https://www.google.com/url?sa=i&url=https%3A%2F%2Fgorodok.rv.ua%2Fhistory%2Fves-ln-p-sn-pokladen-na-noti-23.html&psig=AOvVaw0SNngqje5tdjNwcahtmDyE&ust=1668343566132000&source=images&cd=vfe&ved=0CBAQjRxqFwoTCIC6q5_WqPsCFQAAAAAdAAAAABAE
Родинно-побутові пісні за своїм походженням давніші, ніж суспільно-побутові, оскільки особисті духовні і сімейні проблеми, родинні стосунки, закони співжиття завжди хвилювали людей; особисті драми і конфлікти безпосередньо впливали на духовне життя, моментально породжуючи відповідні емоції, психічні реакції (одна з яких — висловити свій біль, тугу, радість, ненависть, поділитися своїми переживаннями з іншими; звідси і тяга до художньої творчості, пісні, в якій мелодією можна вилити те, що не завжди вдається висловити словами).
Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов'язані з її особистим життям, подіями в сім'ї, родинними стосунками.
За тематикою вони поділяються на три великі групи:
1) пісні про кохання (дошлюбні взаємини);
2) пісні про сімейне життя (родинні стосунки);
3) пісні про трагічні сімейні обставини, пов'язані з втратою членів сім'єї (вдовині, сирітські).
Ще одна група пісень виділяється за способом відображення дійсності: на відміну від трьох перших, де пісні мають серйозний ліричний характер, четверту групу становлять пісні, що стосуються усіх сімейних проблем, особистих почуттів, але висвітлюють їх у гумористичному ключі. Це —
4) гумористично-сатиричні пісні.
За матеріалами: Мар'яна Лановик, Зоряна Лановик. Українська усна народна творчість. Підручник. Третє видання. Київ, "Знання-прес", 2005, стор. 323 - 339.
Українська народна пісня "Ой під вишнею, під черешнею" (текст, ноти, відео онлайн)
"Ой під вишнею,
Під черешнею
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.
І просилася,
І молилася:
– Пусти мене, старий діду,
На вулицю погулять!.."
(Іван Котляревський)
Українська пісня "Цвіте терен" (з нотами та відео)
"Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає..."
(українська народна пісня")
"Сонце низенько, вечір близенько" - українська народна пісня
"Сонце низенько, вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько.
Ой вийди, вийди та не барися,
Моє серденько розвеселиться..."
(українська народна пісня)
Українська народна пісня "Світи, світи, місяченьку, та й ти, зоре ясна"
"Світи, світи, місяченьку, та й ти, зоре ясна,
Гей, най же поле в полі пшениченьку дівчина прекрасна.
Поле вона, поле, вгору поглядає,
Гей, ци високо сивий соколонько із вірлами літає..."
(українська народна пісня)
Пісня літературного походження: "Ніч яка місячна, ясная, зоряна" (текст, ноти, відео)
"Ніч яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!..."
(слова Михайла Старицького)
Українська народна пісня "Чом ти не прийшов"
"– Чом ти не прийшов,
Як місяць зійшов,
Я тебе чекала.
Чи коня не мав,
Чи стежки не знав,
Мати не пускала?..."
(українська народна пісня)
Пісня літературного походження: "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю"
"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, боже, ти крилля не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав..."
(Михайло Петренко)
Козацькі пісні: «Гомін, гомін по діброві», «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою», «А вже літ більш двісті», «Їхав козак містом»,«Козак від’їжджає» та ін.
У козацьких піснях використовуються традиційні для українського фольклору символи: калина — символ України; явір — молодий хлопець, козак, лицар; могила — своєрідний обеліск козацької слави.
Стоїть явір над водою, в воду похилився;
На козака пригодонька, козак зажурився.
Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький;
Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький!
Не рад явір хилитися, вода корінь миє!
Не рад козак журитися, так серденько ниє!
Ой поїхав з України козак молоденький,—
Оріхове сіделечко, ще й кінь вороненький.
Ой поїхав на чужину та там і загинув,
Свою рідну Україну навіки покинув.
Звелів собі насипати високу могилу,
Звелів собі посадити червону калину:
«Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,
Будуть мені приносити з України вісті!»
Чумацькі пісні. За тематикою й поетикою вони близькі до козацьких. Чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні відомий торгівельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного й Азовського морів. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль, риба, віск, дьоготь, прянощі та ін. Це була важка й небезпечна справа, але водночас овіяна романтикою далекої дороги, безмежного степу, моря. Дорогою чумаки співали пісні.
Найпоширеніші теми чумацьких пісень (більшість споріднені з темами козацьких пісень):
Чумацькі пісні: «Ой у степу криниченька», «Буркун-зілля», «Волики», «Гуляв чумак на риночку», «Їхав чумак із Криму додому», «Над річкою бережком», «Ой у полі криниченька», «Ой ясно, ясно сонечко сходить», «Ох і не стелися, хрещатий барвінку» («Поїхав чумак та в Крим на базар…»), «У Києві на ринку» та ін.
Задумали чумаки в дорогу:
Покупили собі вози нові,
Поробили ярма кленові,
Поробили занози дубові,
Покупили воли половії.
Покупивши, да й попарували,
Попарувавши, да й повиїжджали.
Приїхали да й до перевозу,
До Марусі-шинкарки.
Один каже: «Марусю-шинкарко,
Сип кварту горілки!»
А Маруся каже: «Нема тобі мірки!»
Солдатські та рекрутські пісні. Специфіка рекрутських пісень полягає в зображенні подій, породжених явищем рекрутизації (після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, що стала рекрутською повинністю (уведена наказом Петра 1699 р.); на Західній Україні — вербування українців до австро-угорської армії).
Довідка: за Петра І служба була довічною, у 1793 р. термін скоротили до 25 років, у 1834 р. — до 20 років, пізніше — 12, 15, 10 років. З 1874 p., коли була введена загальна військова повинність, служба тривала 7 років.
Пісні, що супроводжували відхід хлопця до війська, сповнені сумним настроєм (фактично це – голосіння), бо знаменували перехід зі «свого» світу в «чужий», де діють бездушні закони, панує чужа мова, невідоме майбутнє.
Солдатські та рекрутські пісні: «На тій горі, на тій горі», «Ой понад морем, понад Дунаєм», «Била мене мати березовим прутом», «А в неділю рано, рано-ранесенько», «А на горі два явори», «Бідна моя головонька» та ін.
Край долини, край широкої нивки
Брала дівка білий льон;
Вона брала, тонко вистілала,
Всю долину сходила,
Шукаючи парня молодого,
Що вірненько любила.
Беруть, беруть парня молодого
У тяжкую неволю,
Везуть, везуть парня молодого
Все густими лісами.
Ой утікає парень молоденький
Все чистими полями,
Доганяють парня молодого
Все сивими конями.
Стоїть дівка прямо у воротях,
Вмивається сльозами.
Махнув козак білою рукою:
«Не плач, дівко, за мною!
Ой не звати тобі мене мужем,
Мені тебе жоною».
Кріпацькі пісні. Поява пісень зумовлена суспільними явищами: відновлення Росією кріпацтва на українських землях, кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника (остаточно кріпацтво в Україні було оформлено 1783 р. указом Катерини II). Серед різних видів кріпацької повинності, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента — примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків.
Для кріпацьких пісень характерно:
Кріпацькі пісні: «Бодай пану в дворі страшно», «В неділеньку рано», «Гой кувала зозулечка, кувати забула», «Із-за гори вітер віє», «На панщину ходжу, ходжу», «Наступає чорна хмара», «Нема в світі правди, правди не зиськати», «Ой летіла зозуленька, летячи кувала», «Ой служив би я в війську запорозькім» та ін.
Добре було нашим батькам на Вкраїні жити,
Дак не знали наші батьки панщини робити.
Зразу були добрі пани, легкі на роботу:
Цілий тиждень собі роби, панові в суботу.
Як настали лихі пани, тяжкі на роботу,—
Цілий тиждень на панщині, толоку в суботу,
А в суботу на толоку, в неділю на варту.
«Ой дай мені, орендарю, горілки хоть кварту!»
Сів я собі коло столу та горілки пити,
А вже стали до церковки всі дзвони дзвонити.
А в неділю з полудня всі дзвони дзвонять,
А савула з козаками на панщину гонять.
Зберемося, пане-брате, та й ходім до пана,
А вже би нас неділонька ось та не скарала.
Прийшли-бо ми перед пана, стали говорити…
Береть савула з козаками по сто палок бити.
Бурлацькі пісні. Бурлацькі пісні сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.
До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчанські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, гонять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.
Летів орел по той бік моря
Та давай з моря пити;
Горе мені, сіромасі,
В чужім краю жити!
Летів крячок по той бічок моря
Та летячи кряче,
Сидить козак-сіромаха
Та сидячи плаче.
Летів крячок та по той бік моря
Та й сів на тичині,
Та заплакав бідний сіромаха
Та по своїй гіркій причині.
Дере поли, а плечі латає
Та на той край поглядає,
Де родиноньку має.
Ой єсть у мене родинонька,
Та далеко від мене,
Ой як прийде пора-время,
Та негаразд буде без мене.
У суспільно-побутових (соціально-побутових) піснях особливо виразно виявляються волелюбність українського народу, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад
https://youtu.be/__-MeFqWJHY
жниварські
купальські
https://youtu.be/PTO6l-Lwqcw
русальні
гаївки
веснянки
М. Гермашов. «Із зіркою» (1916). Колядники початку XX cторіччя
щедрівки
колядки
https://youtu.be/heu4wUS6cxE
https://zno.if.ua/wp-content/uploads/2018/02/14-1.jpg
.jpg)
Б
наро́дна тво́рчість — колективна художня творча діяльність народу (літературна, музична та образотворча). Усна народна творчість засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народно-поетичної фантазії, які відбиваються у тематиці декоративно-ужиткового мистецтва, наїву та ін.
Один із найпоширеніших фольклорних героїв в Україні на картині «Козак Мамай», Музей Івана Гончара
Сюди належать різножанрові твори, що виникають в певному середовищі, передаються усно з давніх-давен, зазнаючи певних змін, мають ритуально-магічне, обрядове, естетичне, розважальне або/і виховне значення. Термін «фольклор» вперше використав 1846 року англійський археолог та письменник Вільям Томс.
Основні літературні жанри усного фольклору — перекази, пісні, казки, епос; музичні — пісні, інструментальні наспіви і п'єси; театральні — драми, сатиричні п'єси, театр ляльок; а також танці. Фольклор є історичною основою світової художньої культури, джерелом національних художніх традицій, а також виразником народної свідомості та ідентичності.
Скоромовка, швидкомовка або чистомовка — жанр як фольклорного, так і літературного походження: дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів
Лічилка - один із жанрів дитячого фольклору, римовані лаконічні вірші від п'яти до десяти (іноді більше) рядків, призначені для розподілу ролей під час гри,
За́гадка (від слова «гадати» — думати, вгадувати, загадувати) — жанр усної народної творчості, дотепне запитання, часто у віршованій формі; є в фольклорі .
До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів’я та приказки — короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків
Аби день до вечора.
Аби хліб, а зуби знайдуться.
Аби шия, а ярмо буде.
Або пан, або пропав.
Або дома не бути, або волі здобути.
Апетит з їдою прибуває.
Баба з воза — кобилі легше.
Багатий, як циган на блохи.
Багато дива, мало млива.
Багатому й чорт яйця носить.
Байдуже ракові, в якому його горщику зварять.
Батогом обуха не переб’єш.
Бачить кіт сало, та сили мало.
Без вірного друга — велика туга.
Без нашого Гриця вода не освятиться.
Без труда нема плода.
Береженого Бог береже, а козака шабля.
Битому собаці кия не показуй.
Біда біду тягне.
Біда помучить і мудрості научить.
Бійся не того собаки, що бреше, а того, що лащиться.
Близько лікоть, та не вкусиш.
Борода не робить мудрим чоловіка.
Боятися вовка — в ліс не ходити.
Брат мій, а хліб їж свій.
Брехливу собаку далеко чути.
Буває, що й корова літає.
Було б пшоно, а каша буде.
Було, та за водою пішло.
Велике дерево поволі росте.
В закритий рот муха не влізе.
Видно пана по халявах.
Виміняв шило на швайку.
Виріс, а ума не виніс.
Вискочив, як Пилип з конопель.
Високо літає, та низько сідає.
Вище себе не підскочиш.
Від своєї тіні не втечеш,
Вісті не лежать на місці.
Вкрадеш голку, а потім корову.
В ліс дрова не возять.
В нього руки на всі штуки.
Вовка ноги годують.
Вода і камінь довба.
Ворона й за море літає, та дурна вертається.
Ворона вороні ока не видовбає.
В сім’ї не без виродка.
Всякому овочу свій час.
В тихому болоті чорти водяться.
В умілого й долото рибу ловить.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
В чужих руках завше більший шматок.
Гарні гості, та не в пору.
Гірко заробиш — солодко з’їси.
Говори стовпу, а він стоїть.
Година вранці варта двох увечері.
Голка в стіжок упала — пиши пропала.
Голодній кумі хліб на умі.
Горбатого могила виправить.
Гостра була сокира, та на сук наскочила.
Гостре словечко коле сердечко,
Готовеньке і кішка з’їсть.
Гречана каша сама себе хвалить.
Гуртом і батька добре бити.
Дай дурневі макогона, то він і вікна поб’є.
Далеко куцому до зайця.
Даремно і чиряк не вискоче.
Дарованому коневі в зуби не заглядають.
Два коти в одному мішку не помиряться,
Двоє третього не чекають,
Ліро-епічні твори в ураїнській літературі Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі доволі часто трапляються твори, у яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів літератури і суміжних сфер суспільної діяльності людини, зокрема науки та публіцистики. Найчастіше відбувається поєднання епічного й ліричного начал. Такого роду твори належать до ліро-епосу. Ліро-епічний твір — це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки. Людина тут зображується ніби у двох планах: з одного боку передаються певні події її життя, а з другого — переживання, емоції, настрої. До творів такого штибу найчастіше відносять баладу, думу, байку, співомовку, а також поему, іноді — роман у віршах:
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/teoriya-literaturi/3460-liro-epichni-tvori-v-urajinskij-literaturi Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Загадка — своєрідний і дуже давній вид народної творчості. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями, в них помітні сліди первісного світогляду. Вміле відгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі. Загадки служили засобом випробовування мудрості, зрілості людини. Згодом вони втратили свою колишню функцію і використовувались як одна з форм культурної розваги[1]. В передньому слові до збірочки «350 загадок молодим і старим на забаву» (Коломия, 1911) її упорядник А.Онищук писав з цього приводу:
Збереться де гурток людей — чи то на вечерницях у кого, на хрестинах або весіллю, а вже — біля веселих жартів і пісень — сипляться також загадочки одна за одною, наче з рукава.
Один загадує, інші думають над розгадкою, дають відповіді, та не все влучні, а він, певний, що ніхто не відгадає, — жартує з присутніх... Але нараз хтось дотепний відгадує, а сам, відгадавши, новою загадкою, як кажуть, заб'є клина своєму попередникові і т.д., забава весело продовжується...[2]
Жили раз миш і жаба. Вони були собі щирими приятелями. Раз каже жаба:
— Нині буде весілля на тамтому боці ставу. Підемо туди.
Миш налякалася та тихцем сказала, що вона не вміє плавати.
— Е, це дурниця! — відповіла їй жаба.— Я зав'яжу тобі мотузок довкола шиї та перетягну тебе через воду. Лише не бійся!
Миш повірила жабі та дала все з собою зробити. Так-то зачали вони мандрівку. Та коли найшлися1 посеред ставу, налетів туди великий птах.
МИША, ЖАБА і КАНЯ1
Близенько коло поточка виточила миша ямку і зносила там собі зерно на зиму. Коли раз віддалилася з дірки на стерню, щоби який колос ко ямі притягнути, вилізла жаба з потока, вигрілася на березі та й шусть до мишачої норки!
Прибігає миша і... застає нову газдиню!..
— А ти що тут робиш? То моя яма!
— Ні, то моя,— відповідає жаба.
Зачали ся сварити, а потому від сварки прийшли і до бійки. Виволоклися наверх з ями. Одна пищить, а друга квакає.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Неперевірена версія (що робити?)
Драмати́чні жа́нри — це типи літературних творів, які притаманні драмі.
Цей рід літератури охоплює безліч драматичних жанрів :
Трагедія - драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами і часто гине (І. Карпенко-Карий «Сава Чалий»).
Комедія - драматичний твір, у якому дійові особи зображуються у смішних ситуаціях, нещадно висміюються людські пороки та негативні соціально-побутові явища.
Власне драма - драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, напружену боротьбу й складні переживання персонажів, але розв'язка не має трагічного характеру, відсутня свідома настанова на комічне (Т. Шевченко «Назар Стодоля», І. Франко «Украдене щастя»).
Трагікомедія - драматичний твір, у якому поєднані риси трагедії і комедії.
Мелодрама - повчально-моралізаторський, підкреслено емоційний драматичний твір з гострою фабулою, в якому персонажі різко діляться на добрих і лихих.
Водевіль - невелика, часто одноактна весела п'єса, в основу якої покладено анекдотичну подію і в якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями, танцями.
Містерія - масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд.
Драма-феєрія - це різновид драми з фантастичним сюжетом, з неймовірними перетвореннями, де поряд із людьми діють фантастично-міфічні істоти.
Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Весі́льні пісні́ — Українські народні пісні, що супроводжують весільні обряди, пояснюють їх зміст і значення, прославляють молодих та їх батьків.
Весільні пісні вже в часи Київської Руси займали поважне місце у давньоруській обрядовості і вважалися її важливим компонентом[1].
У весільних піснях ідеться і про свах, і про подруг нареченої, світилок, бояр і боярок, старост і дружб. Співають весільних пісень тільки жінки. Це переважно хори, діалоги. Весільними піснями супроводжується замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання на неї очіпка. Чоловіки у формі діалогів і монологів беруть участь у найдраматичніших епізодах обряду — під час нападу бояр, викупу нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюбної ночі йдуть або їдуть з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого.
Весілля, надто українське, — це драматичне дійство, в якому беруть участь декілька жіночих груп (свах нареченого, свах нареченої, світилок, боярок). До чоловічої групи входять бояри-свати, виділяються староста і дружба. Товариство свах і товариство подруг — два весільні хори, які співають про все, що відбувається на весіллі. Змішаних хорів немає. Чоловіки не співають, їхня справа — діалоги й монологи. Жінки співають за чітко окресленим сценарієм, від якого не можна відступати. Це спів про замішування короваю та про його випікання, про розплітання коси, прощання молодої з родиною, напад бояр, про їхній викуп, про перезву.
Найпопулярніші такі весільні пісні: «Ой стала я на билиночку», «Де ти, калино, росла?», «Ой думала та гадала», «Приїхали гості», «Ой куди ж ви, сірі гуси, полинете?», «Ненько моя та рідненька», «Ой пливе човен по росі» — з них постає цілий світ почувань і думок дівчини передвесільної та весільної пори. Становлячи разом одне велике драматичне дійство, кожна з весільних пісень, завдяки діалогові також є маленькою п'єскою
https://www.google.com/url?sa=i&url=https%3A%2F%2Fkras-meriass.in.ua%2F10825.html&psig=AOvVaw2TpM93NLh65buFjL--tPc8&ust=1668347215869000&source=images&cd=vfe&ved=0CA8QjRxqFwoTCPi-5-rjqPsCFQAAAAAdAAAAABAJ
Фольклористи підрахували, що досі було записано понад півмільйона українських народних пісень. З них опубліковано лише неповних десять відсотків, найбільше у п'ятдесятитомнику «Українська народна творчість» та десятитомному корпусі «Українські народні мелодії», який охоплює 11 447 записів[2]. Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, як самостійно створив український народ[3].
В ЮНЕСКО зібрана фонотека народних пісень країн усього світу. У фонді України знаходиться 15,5 тисяч пісень. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень[3].
Першотворці народних пісень, як правило, невідомі, або взагалі не можуть бути визначені через колективне авторство.
