Ідеальний вчитель-словесник

З великою енергією в галузі розбудови літератури в цей час працювали М. Зеров, Микола Хвильовий (Фітільов), С. Єфремов, М. Куліш, М. Семенко, М. Драй-Хмара (Драй), П. Филипович та інші. До найвидатніших представників «Розстріляного відродження» належав і новеліст Григо­рій Косинка (Стрілець).

Педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати по дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт тощо.

Усіх письменників (і не тільки ) ХХ ст. в Радянській Україні можна умовно поділити на дві категорії:«Попутники», що прагнули дотримуватися принципу об’єктивності мистецтва, не виступаючи відкрито проти радянської влади.«Пролетарські», які у своїй творчості свідомо керувалися ідеологічними настановами Комуністичної партії;Угруповання “попутників”“Ланка”: 1924-1926 рр., Київ. Представники: В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Б. Тенета, Г. Косинка. Була реорганізована в МАРС (“Майстерня революційного слова” 1926-1934 рр.).ВАПЛІТЕ: Вільна академія пролетарської літератури. 1926-1928. Харків. Утворена за ініціативою М. Хвильового.Керівники: М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній.Представники: М. Бажан, О. Довженко, М. Куліш, В. Сосюра, П. Тичина та іншіНеокласики: Київ, “П’ятірне гроно ”.Представники: М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, О. Бургардт“Пролетарські” угруповання“Гарт”: 1923-1925 рр. Керівник – Василь Еллан-Блакитний.Представники: Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Олександр Довженко“Плуг”: Харків. Керівник – Сергій Пилипенко.Представники: Наталя Забіла, Дмитро Бедзик, Володимир Гжицький.“Молодняк”: 1926-1932Представники: С. Воскрекасенко, І. Гончаренко, Я. Гримайло. “Бойовий загін пролетарського фронту”ВУСПП: Всеукраїнська спілка пролетарських письменників.Представники: І. Кулик, І. Микитенко, І. Ле, Л. Смілянський та ін. «пролетарський конструктивний реалізм».

Діяльність і твори українських митців в царській Росії заборонялися і замовчувалися. Але незважаючи на це, нашими співвітчизниками були написані твори, гідні світового визнання. Після революційних подій 1917 року ці праці стали доступними широкому колу читачів. Разом з цим, молоде українське покоління художників у нових реаліях почали створювати твори, пронизані духом свободи і протесту. Таким чином, трохи більше ніж за одне десятиліття з’явилася велика кількість обдарованих митців, які створили стільки шедевральних творів, яких вистачило б на багато років і поколінь.Діяльність і твори українських митців в царській Росії заборонялися і замовчувалися. Але незважаючи на це, нашими співвітчизниками були написані твори, гідні світового визнання. Після революційних подій 1917 року ці праці стали доступними широкому колу читачів. Разом з цим, молоде українське покоління художників у нових реаліях почали створювати твори, пронизані духом свободи і протесту. Таким чином, трохи більше ніж за одне десятиліття з’явилася велика кількість обдарованих митців, які створили стільки шедевральних творів, яких вистачило б на багато років і поколінь.

До основних рис цього стилю можна віднести: споглядання краси витворів мистецтва, гармонії природи; використання образів, сюжетів, тем, мотивів міфології, класицизму, ренесансу, античності; культ чітко унормованої форми (рондель, тріолет, сонет); прозорість і стрункість синтаксису, конкретність, предметність образів, розміреність інтонацій; відстороненість від проблем реальності.Започаткувала неокласицизм в українській літературі Леся Українка. Цю традицію продовжили й розвинули М. Рильський, О. Теліга, М. Зеров, Б. І. Антонич, П. Филипович, Ю. Клен, М. Драй-Хмара та інші. В 1920-х роках була створена окрема група в межах неокласичної течії, в яку входили п'ять київських науковців і поетів - Юрій Клен, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, а очолював їх Микола Зеров, якого відносять до київської школи неокласиків або до "п'ятірного грона". Неокласики сприяли змінам у самому типі української поезії.Починаючи від віршів Тараса Шевченка й інших романтиків, поезія підпорядковувалася звуку, музичності, мелодійності, а неокласики використовували кольористичні, зорові, живописні типи, тобто відсунули панівну фольклорну традицію на другий план і звернулися до книжної. На думку М. Рильського, естетичною основою цих митців "була любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури"

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.