Законодавчі зміни під час Другої Світової війни
Події і зміни в законодавсті
23 серпня 1939 – підписання пакту Молотова-Ріббентропа. СРСР та Німеччина поділили сфери впливу в Європі.
28 вересня 1939 р. – договір про дружбу і кордони між Німеччиною та СРСР та таємні протоколи до нього
22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів
Західної України, які наприкінці жовтня ухвалили Декларацію про входження Західної України до складу УРСР.
27 жовтня 1939 р. збори прийняли Декларацію про возз'єднання Зх. України з Радянською Україною в складі СРСР.
У листопаді 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР і УРСР ухвалили закони Про входження Західної України до складу УРСР.
грудень 1939 р. - утворено 6 областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська
2 серпня 1940 р., за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР, було утворено Молдавську РСР, в Північній Буковині організовано Чернівецьку область й передано її УРСР.До складу УРСР були включені Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський райони.
9 вересня 1944 р.- Люблінська угода між урядом УРСР і польським прорадянським Тимчасовим урядом, за якою Польщі передавалася частина українських земель- Закерзоння, Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина, де проживали 800 тис. українців.
16 серпня 1945 р. договір між СРСР та Польщею про радянсько-польський кордон, який проходив по "лінії Керзона" з відхиленням на схід на 5-8 км
29 червня 1945 р. - договір між Чехословаччиною і СРСР юридично закріпив рішення з'їзду, щодо входження Закарпатської України до складу УРСР
26 листопада 1944 р. - з'їзд делегатів народних комітетів Закарпаття в м. Мукачевому схвалив Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР
Березень 1944 р. - утворення Народного комісаріату закордонних справ УРСР
10 лютого 1947 р.- радянсько-румунський договір за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.
Зміни в кодексах
Розширено права господарських наркоматів і спрощено порядок передачі майна між державними підприємствами та установами; застосовувалася також реквізиція — насамперед щодо об’єктів колгоспно-кооперативної власності.
Постанова РНК УРСР від 14 вересня 1941 р. на час війни за всіма категоріями військовослужбовців зберігалася їхня житлова площа; у випадках, коли ця площа залишалася незаселеною, квартплата за неї не стягувалася. Терміни позовної давності у справах осіб, які перебували на фронті, було продовжено на весь період їхньої служби у збройних силах
Скасовувався шестимісячний термін, встановлений ЦК УРСР для прийняття спадщини
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. розширювалося коло спадкоємців за законом: ними тепер ставали батьки, брати й сестри спадкодавця. За відсутності спадкоємців дозволялося заповідати майно державним органам, громадським організаціям, а також стороннім особам.
Діяв інший порядок визнання безвісно відсутніми й померлими осіб, які безвісти пропали на фронті. Якщо військові органи свідчили про зникнення особи, то суд міг визнати її померлою.
Зміни у сімейному праві стосувалися насамперед посилення охорони дитинства й материнства. Деякі постанови союзного та українського урядів спрямовувалися на влаштування та надання допомоги дітям-сиротам
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. збільшувалась державна допомога вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, встановлювалося почесне звання “Мати-героїня”, засновувалися орден “Материнська слава” та медаль “Медаль материнства”
Скасовувалося право матері звертатися до суду з позовом про встановлення батьківства. Права й обов’язки подружжя породжував лише зареєстрований шлюб, що, на думку законодавця, мало сприяти зміцненню сім’ї, виховувало відповідальне ставлення до шлюбу.
Значні зміни сталися у трудовому праві.
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. “Про воєнний стан” воєнній владі надавалося право застосовувати трудову повинність для виконання оборонних робіт.
Значні зміни відбувались у сфері кримінального права
Постанова РНК УРСР від 27 серпня 1944 р. набули поширення договори підприємств з колгоспами. Згідно з ними колгоспники залучалися до відбудови вугільної промисловості Донбасу як робоча сила. (як форма залучення громадян до праці певною мірою зберігався й трудовий договір.)
Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1941 р. директорам підприємств дозволялося встановлювати обов’язкові понаднормові роботи тривалістю до трьох годин на день. Чергові та додаткові відпустки було замінено грошовою компенсацією, яка відповідно до Указів Президії Верховної Ради СРСР від 9 квітня 1942 р., 9 січня 1943 р. Перераховувалась як заощадження на спеціальні рахунки працівників.
На потребу воєнного часу було прийнято нормативні акти щодо підвищення продуктивності праці та зміцнення трудової дисципліни в колгоспах. Однак це завдання вирішувалося переважно посиленням примусово-репресивних методів.
Відповідні нормативні акти надали місцевим органам влади право залучати у порядку обов’язкової мобілізації на сільськогосподарські роботи працездатне населення міст і сільської місцевості віком від 14 до 55 років. У 1944–1945 рр. на час збирання врожаю установлювався обов’язковий вихід на роботу всіх працездатних членів сімей колгоспників віком 14 і більше років.
Посилилася відповідальність насамперед за державні та військові злочини. Встановлювалися нові склади злочинів. Так, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення” від 6 липня 1941 р. особи, винні у поширенні у воєнний час брехливих чуток, “каралися за вироком військового трибуналу ув’язненням від 2 до 5 років, якщо ця дія за своїм характером не тягнула за собою більш тяжкого покарання”.
Кримінальна відповідальність наставала також за дії, які раніше каралися в адміністративному порядку (зокрема пов’язані з необережністю, недбалістю, бездіяльністю) або регулювалися трудовим законодавством ( наприклад, самовільне залишення роботи).
Зміни у процесуальному законодавстві торкалися переважно кримінально-процесуальної галузі- особливий порядок попереднього розслідування та розгляду справ військовими трибуналами, що був встановлений “Положенням про військові трибунали в місцевостях, де оголошувався воєнний стан, і в районах бойових дій” від 22 червня 1941 р. Військові трибунали розглядали справи у складі трьох постійних членів через 24 години після вручення обвинувального висновку.
Вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані або змінені лише у порядку нагляду.