хоча мислення кожної людини розвивається й формується у процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Це дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на розв’язання яких воно спрямоване.
Класифікація мислення. Види мислення і їх характеристика.
Інші види мислення виділяються на основі ступеня усвідомленості мислительних операцій
Інтуїтивне мислення – це є процес частково або повністю позасвідомий. Його вважають важливим регулятором творчої діяльності (Пуанкаре, Пономарьов та ін.). Етапи творчої діяльності: 1) усвідомлений пошук способів і шляхів розв’язання творчої задачі, 2) позасвідома обробка результатів першого етапу, 3) частково несвідомий перевод результатів другого етапу у сферу свідомості, 4) цілком усвідомлене доведення істинності одержаних результатів. На першому та четвертому етапах функціонує дискурсивне мислення, а на другому та третьому етапах – інтуїтивне мислення
Так зване дискурсивне мислення - це повністю усвідомлені операції з опорою на ланцюжки суджень та умовиводів. Приклади: аналіз літературних творів, доведення теорем, будування висновків тощо.
специфіка матеріалу свідомості. Вона дозволяє виділити 3 види мислення: дійово-практичне, образне, та абстрактно-логічне.
Більш високий ступінь мислення – це ступінь мовного мислення (абстрактно-логічного). Матеріалом такого мислення є поняття та мовні конструкції. Про це також писали видатні дослідники мислення, підкреслюючи генетичний зв'язок мислення та мови . Прикладом мовного мислення є розв’язання задачі на будування «башти з кубиків» молодшим школярем. Він розмірковує: «Зараз будуватиму башту; нехай буде висока башта; головне щоб вона не впала; треба ставити кубики рівно, без перекосу». Після такого планування за допомогою мовного мислення розв’язання задачі йде успішніше ніж без планування.
Чим доросліша людина, тим більше у її житті займає абстрактно-логічне мислення. Оволодіння основами наук забезпечується саме таким мисленням. Воно веде до розуміння абстракцій, закономірностей, способів розв’язання задач тощо.
У процесі дійово-практичного мислення операції виконуються на матеріалі моторних схем в ході предметних маніпуляцій. Так, дошкільнята можуть установити деякі зв’язки між предметами та їх властивостями, опираючись на характер власних рухів (ручних дій с предметами). Будування «башти з кубиків» виконується трирічною дитиною за допомогою дійово-практичного мислення. Доросла людина інколи вживає цей вид, розв’язуючи аналогічну задачу методом спроб та помилок, виконуючи операції мислення безпосередньо в ході пошуку вдалих рухів.
Видатні вчені (Сєченов, Піаже, Валлон та ін.) вважали, що дійово-практичне мислення є генетично-первісний вид, на зміну якому приходить образне мислення
Операції образного мислення виконуються на матеріалі сприймання, в зоровому полі. За Р. Арнхеймом це є візуальним мисленням . Але вони можуть виконуватися і на матеріалі образів пам’яті (уявлень). Характерною властивістю образного мислення завжди є отримання результату в умі до виконання предметних маніпуляцій. Наприклад, будування «башти з кубиків» п’ятирічна дитина здійснює спочатку у внутрішньому психічному плані, а потім переводить його на предметні дії з кубиками. Доросла людина також користується образним мисленням. Наприклад, образотворча діяльність художника регулюється саме образним мисленням, яке забезпечує композиційне розв’язання задач.
Мислення
Характеристика мислення як діяльності.
Детермінація і мотивація мислення.
Мотивація - двигун мислення. Мотивація мислення буває, принаймні, двох типів: специфічно пізнавальна й неспецифічна. У першому випадку спонукою розумової діяльності є пізнавальні інтереси й мотиви, тобто прагнення довідатися щось нове (наприклад, дитяча допитливість). У другому випадку мислення починається під впливом більш-менш зовнішніх причин, а не власно пізнавальних інтересів.
Розв’язання задачі або проблемної ситуації відбувається за допомогою цілого ряду розумових, мислитель них та практичних дій. Мислительні дії – це дії з об’єктами, відбражені в образах і поняттях про них.
Кожна розумова дія поділяється на операції, за допомогою яких вона здійснюється. Основними розумовими операціями є: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, конкретизація.
Основними поняттями, що проходять через усю психологію мислення, Там, де немає проблеми або задачі, там де немає і цілеспрямованого мислення. Проблемна ситуація – це психічний стан, який виникає у людини тоді, коли набуті нею знання не забезпечують виконання потрібної дії і необхідно робити нові умовиводи, відповідні до нових умов. Розв’язання проблемної ситуації на відміну розв’язання задачі має завжди узагальнений характер
Мислення можна вважати за особливу розумову діяльність. При такому підході у дослідженнях на першому плані знаходиться проблема є поняття задачі та проблемної ситуації як вихідних моментів розумової діяльності.
Процес опосередкованого та узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності у їх істотних зв'язках та відношеннях
Логічні форми мислення: поняття, судження, умовиводи.
Поняття – це є така форма мислення, в якій відображуються загальні й при тому суттєві ознаки предметів та явищ. У поняттях кристалізуються знання в узагальненому, абстрактному вигляді. Цим вони відрізняються від уявлень – конкретного матеріалу образної пам’яті.
Поняття можуть бути життєвими (меблі, рослина, овочі, книжки, дитина тощо) та науковими (число, трикутник, площина, материк, водне середовище, електрика, атом тощо). Наукові поняття відрізняються від життєвих тим, що в їх основі знаходиться думка про істотні ознаки групи явищ, які виявлені у спеціальному дослідженні. В основі життєвих понять знаходяться ознаки, загальні для класу явищ, але не обов’язково суттєві ознаки і, часто, доступні для відчуттєвого пізнання (Ананьєв, Давидов та ін.)
Умовивід – це найбільш складна логічна форма мислення, в основі якої лежить встановлення зв’язків між судженнями. Людина користується двома видами умовиводів – індуктивними і дедуктивними.
Дедуктивний умовивід - це спосіб міркування у напрямку від загальних суджень до окремих суджень. Прикладом дедукції є силогізм – трьохчленне будування умовиводу. В експериментальній психології використовують тест на розв’язання силогізмів з метою діагностики якості логічного мислення з боку здатності людини до правильного умовиводу.
Індуктивний умовивід – це спосіб міркування у напрямку від окремих суджень до загального судження. Наприклад: «Кінь – свійська, корисна тварина», «корова – свійська, корисна тварина», «вівця - свійська, корисна тварина» і т.д.. Загальне судження (умовивід): «усі свійські тварини корисні»
Судження – це форма мислення, у якій розкривається зміст будь-якого поняття або зв'язок між поняттями, наприклад: «Психіка є функція мозку». Це є стверджувальне судження, у якому встановлено зв'язок між поняттями «психіка», «функція» та «мозок». Судження можуть бути й негативними: «Ця річка не судноплавна» і тому подібне. Істинність суджень перевіряється суспільною практикою людини, але існує і логічна перевірка істинності суджень умовиводом.
Отже, мислення – це соціально обумовлений процес. Всі розумові дії, які виконує людина, є результатом розвитку суспільної культури, тобто способи виконання розумових дій вироблено суспільством. В онтогенезі людина засвоює ці способи, починаючи с дитинства.
Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання закономірностей об’єктивного світу, має суспільну природу. Суспільноісторична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми генераціями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними.
Індивідуальні особливості мислення.
Швидкість мислення - це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості мисленнє-вих навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових про цесів
• Глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сут ність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашару ванням неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які в простих, добре відомих фактах уміють помічати протиріччя й на цій підставі розкривати закономірності природи та суспільного життя;
• Послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримува тися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обгрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення харак терне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність протиріч і логічних помилок в аргументації думки, до казовість та об'єктивність у зроблених висновках;
• Гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залеж ності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язку аналогічних завдань. Гнучкість мислення виявляється в готовності шви дко переключатися з одного способу розв'язку завдань на інший, зміню вати тактику і стратегію їх розв'язку, знаходити нові нестандартні способи дій за змінених умов;
Широта мислення, що виявляється в здатності охопити ши роке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та прак тики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтеле ктуальної різнобічності;
• Критичність мислення, яка виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює свої думки, ретельно пе ревіряє рішення, зважає на всі аргументи, виявляючи тим самим само критичне ставлення до своїх дій. Критичність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини її знань;
• Самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей. Людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пі знання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи розв'язання пі¬знавальних та інших проблем;
Психологічні теорії мислення
Теорія розвитку мислення дитини, яку запропонував Ж. Піаже, дістала назву «операційної» (від слова «операція»). Операція, за Піаже, становить собою «внутрішню дію, продукт перетворення («інтеріоризації») зовнішньої, предметної дії, скоординованої з іншими діями на єдину систему, основною властивістю якої є зворотність (для кожної операції існує симетрична і протилежна операція).
У розвитку операційного інтелекту в дітей Ж. Піаже виокремив такі чотири стадії:
• стадія сенсомоторного інтелекту, яка охоплює період життя дитини від народження до приблизно двох років. Вона характеризується розвитком здатності сприймати і пізнавати предмети, які оточують дитину в їх досить стійких властивостях і ознаках;
• стадія операційного мислення, яка включає його розвиток у віці від двох до семи років. На цій стадії в дитини формується мова, починається активний процес інтеріоризації зовнішніх дій із предметами, формуються наочні уявлення;
• стадія конкретних операцій із предметами. Вона характерна для дітей у віці від 7-8 до 11-12 років. Тут розумові операції стають зворотними;
• стадія формальних операцій. Її у своєму розвитку досягають діти в середньому віці: від 11-12 до 14-15 років. Цю стадію характеризує здатність дитини виконувати операції усно, користуючись логічними міркуваннями. Внутрішні розумові операції перетворюються на цій стадії на структурно організоване ціле.
• теорії, в основу яких покладено уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.
Теорія планомірного формування розумових дій і понять (Гальперін, Тализіна, Салміна).
Процес переносу зовнішньої дії всередину, за П.Я. Гальперіним, відбувається поетапно, проходячи чітко визначені стадії. На кожному етапі відбувається перетворення заданої дії за низкою параметрів. Автор теорії стверджує, що повноцінна дія, тобто дія вищого інтелектуального рівня, не може скластися без опори на попередні способи виконання тієї самої дії, в остаточному підсумку - на його вихідну, практичну, наочно-діючу, найбільш повну і розгорнуту форму.
Є такі чотири параметри, за якими перетворюється дія при її переході ззовні всередину: рівень виконання, ступінь узагальнення, повнота фактично виконуваних операцій і ступінь освоєння. Щодо першого із зазначених параметрів, то дія може міститися на трьох підрівнях: дія з матеріальними предметами, дія в плані голосної мови і дія подумки. Три інших параметри характеризують якість сформованої на визначеному рівні дії: узагальненість, скороченість і освоєння.
Дослідження П.Я.Гальперіна та Н.Ф.Тализіної показали, що у процесі формування розумових дій можна виділити такі етапи:
1) Створення орієнтовної основи дії. Ознайомлення зі складом майбутньої дії в практичному аспекті, а також із вимогами (зразками), яким воно в остаточному підсумку має відповідати. Це ознайомлення - орієнтовна основа майбутньої дії.
2) Матеріалізована дія (тобто дія з об’єктами). Виконання заданої дії у зовнішній формі в практичному аспекті з реальними предметами чи їхніми замінниками. Освоєння цієї зовнішньої дії йде за всіма основними параметрами з певним типом орієнтування у кожному.
3) Виконання дії в плані мовлення вголос. Виконання дії без безпосередньої опори на зовнішні предмети чи їх замінники. Перенесення дії із зовнішнього плану в план голосної мови. Перенесення дії в мовний план, вважав П.Я. Гальперін, означає не лише вираження дії в мові, а й насамперед мовне виконання предметної дії.
4) Мисленеве виконання дії. Перенесення голосномовної дії у внутрішній план, вільне проказування дії цілком подумки («про себе»). І нарешті, виконання дії в плані внутрішньої мови з відповідними їй перетвореннями і скороченнями процесу й деталей виконання зі сфери свідомого контролю і переходом на рівень інтелектуальних умінь, навичок і вмінь.
Перехід матеріальних практичних дій в чисто розумові називається інтеріоризацією.
Нейропсихологічна теорія (Бехтерєва, Лурія, Цвєткова, Братусевич, Прибрам). Мислення ґрунтується на спільній роботі різних систем мозку. При цьому, як й інші пізнавальні процеси, воно має динамічну і системну локалізацію.
У словесно-логічному мисленні беруть участь майже всі функціональні блоки мозку, серед яких переважає блок прийому, переробки і збереження інформації. Ураження цих блоків має своїм наслідком три головні типи патології мислення.
Перший тип - порушення процесу узагальнення, зниження його рівнів або спотворення цього процесу.
Другий тип - порушення логічного процесу мислення. До нього належать такі явища, як «стрибки ідей», «зісковзування з теми», «відгук на випадкові асоціації», непослідовність суджень, в´язкість мислення.
Третій тип - розлад цілеспрямованості мислення, тобто порушення його критичності, різноплановості.
Інформаційна теорія мислення. За даними досліджень, творче мислення виявляє себе вже під час постановки завдання і має своєрідний перебіг (М. Вертхаймер, Р. Вудвортс, К. Дункер, О. Зельц, З. Калмикова, Г. Ліндсей, А. Лук, Я. Пономарьов). Як і процес мислення взагалі, воно проходить такі етапи: створення образу, який відповідає умовам завдання; операції аналізу, синтезу і передусім узагальнення; знаходження принципу розв´язування; одержання результату. Проте в цьому разі зміст кожного етапу відзначається особливою складністю. Крім того, цей вид мислення ґрунтується на високій інтелектуальній активності та ставленні до творчості як до цінності.
О. Леонтьєв запропонував концепцію мислення, відповідно до якої між структурами зовнішньої, складової поведінки, і внутрішньої, складової мислення, діяльності існують відношення аналогії. Внутрішня, розумова діяльність не тільки є похідною від зовнішньої, практичної, але має принципово ту саму будову. У ній, як і в практичній діяльності, може бути виділено окремі дії, операції. При цьому зовнішні і внутрішні елементи діяльності є взаємозамінними. До складу розумової, теоретичної діяльності можуть входити зовнішні, практичні дії, і навпаки, у структуру практичної діяльності можуть включатися внутрішні розумові операції та дії.
• теорії, які виходять із гіпотези про наявність у людини природних інтелектуальних здібностей, які не змінюються під впливом життєвого досвіду;
Гештальтпсихологічна теорія (М. Вертхаймер, Р. Вудвортс, К. Дункер, В. Келер, Майєо, Секей) - висуває ідею апріорно існуючих інтелектуальних здібностей - задатків. Давно зауважено, що мислення, якщо воно не пов´язано з якимось конкретним, зовні детермінованим завданням, внутрішньо підкоряється певній логіці. Цю логіку, з якої випливає думка, що не має зовнішнього опертя, називають схемою.
Передбачається, що схема народжується на рівні внутрішньої мови, а потім керує розгорненням думки, додаючи їй внутрішньої стрункості, послідовності й логічності. Думку без схеми звичайно називають аутичною думкою. Схема не є чимсь раз і назавжди заданим, вона має власну історію розвитку, що відбувається за рахунок засвоєння логіки, засобів керування думкою. Якщо певну схему використовують досить часто без особливих змін, то вона перетворюється на автоматизовану навичку мислення, на розумову операцію.
Мислення та інтелект - близькі терміни. Ми кажемо "розу мна людина", позначаючи цим індивідуальні особливості інтелекту. Ми можемо також сказати, що розум дитини з віком розвивається. Таким чи¬ном означуємо проблематику розвитку інтелекту.
З цих позицій можна вести мову про рівень розвитку інтелекту. Він, за логікою, може бути низьким, середнім і високим (або початковим, ни зьким, середнім, досить високим і високим).
Мислення й інтелект віддавна вважають найважливішими і відміт ними рисами людини. Недарма для визначення виду сучасної людини ви користовують термін "homo sapiens" - людина розумна. Той же, хто втра тив розум, здається нам скаліченим у самій людській суті.
ІНТЕЛЕКТ — це певний ступінь здатності людини розв'язувати завдання (проблеми відповідної складності.
Терміну "мислення" ми можемо назвати як відповідник у нашій по всякденній мові слово "обмірковування" або (менш нормативно, але, мо¬жливо, точніше) "думання". Слово "розум" виражає властивість, здат ність. Обмірковування - це процес. Розв'язуючи завдання, ми думаємо, а не "обмірковуємо" - тут сфера психології мислення, а не інтелекту. Отже, обидва терміни виражають різні аспекти того самого явища. Інтелектуа льна людина - це та, яка здатна до здійснення процесів мислення. Інте лект - здатність до мислення. Мислення - процес, у якому реалізується інтелект
Характеристика основних мислительних операцій
в) Порівняння – це мислене встановлення схожості та відмінності між предметами і явищами дійсності. Прикладом порівняння є встановлення учнем різниці між трикутником і прямокутником, киснем і воднем, прикметником і дієсловом і т.д. Прикладом порівняння також є встановлення схожості між рослинами і тваринами, психікою людини і психікою тварини, оповіданням і романом тощо. Як видно з прикладів, ця мислена операція є дуже важливою для вивчення основ різних наук.
д) Узагальнення – це мислительна операція, сутність якої у поєднанні ряду об’єктів у один клас на основі загальної властивості, яка була виділена раніше за допомогою аналізу, порівняння та абстрагування.
е) Конкретизація – це мислительна операція, у процесі якої людина надає предметного, наочного характеру тій чи іншій абстрактній думці – поняттю, правилу, закону. При конкретизації відбувається перехід від абстракцій до предметів та явищ дійсності.
) Абстрагування – це мислене відвернення від неістотних ознак явищ та збереження у свідомості якоїсь істотної ознаки чи властивості, загальної для ряду явищ. Людина може мислити про площину окремо від будь-якого багатокутника, обсяг – окремо від будь-якого предмета, число – від будь-якої множини і т.п. Результатом абстрагування є формування абстрактних понять у науках та у свідомості учнів.
б) Синтез – це мислительна операція, зворотна до аналізу. Її сутність – мислене поєднання окремих елементів, частин і ознак в одне ціле. Прикладами синтезу є підсумовування чисел, складання фраз з окремих слів і т.п
а) Аналіз – це така операція, сутність якої у мисленому розчленуванні предметів або явищ на складові частини, виділення в них окремих ознак і властивостей. Наприклад, щоб зрозуміти особливості якої-небудь рослини, учень подумки виділяє її окремі частини – корінь, стебло, листок, квітка.
За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених предметів.
Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності.
Опосередкованість мислення виявляється в тому,що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду,що зберігається в пам'яті
До опосередкованого пізнання людина вдається коли безпосереднє пізнання стає неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність ,що зумовлюється складністю процесу пізнання
