по Бондаренко Вікторія 2 лет назад
408
Больше похоже на это
Форма організації навчання — це зовнішній вияв узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку і режимі.
Методи контролю та самоконтролю в навчанні: опитування, контрольні, лабораторні роботи, тестова перевірка знань, самоконтроль і самоперевірка дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. Головною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції.
Передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин.
Може бути безмашинним і машинним. В основі такого контролю лежать тести — спеціальні завдання, виконання (чи невиконання) яких свідчить про наявність (або відсутність) у школярів певних знань, умінь.
Здійснюється за допомогою електронно-обчислювальної техніки і контролюючих програм. Проте машина не може врахувати психологічні особливості учня, своєчасно надавати йому допомогу при утрудненні — не може повністю замінити учителя.
Спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін.), яке буде використовуватися на уроці. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів.
Здійснюється за допомогою контрольних робіт, творів, переказів, диктантів, письмових заліків і под., які можуть бути короткочасними (15—20 хв.) і протягом усього уроку.
Усний контроль здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. При індивідуальному опитуванні учитель ставить перед учнем декілька запитань, при фронтальному — серію логічно пов'язаних між собою питань перед усім класом.
Інтерес, як фактор, що стимулює діяльність, у всіх його видах і на всіх етапах розвитку обов'язково характеризується: позитивною емоцією щодо діяльності («я люблю цю працю»), наявністю пізнавальної сторони цієї емоції («мені цікаво працювати»), наявністю безпосереднього мотиву, який випливає з самої діяльності (Г.І.Щукіна). Звідси очевидно, що в процесі навчання важливо забезпечити виникнення позитивних емоцій щодо навчальної діяльності, його змісту, форм і методів реалізації. Для вирішення цього завдання учителі застосовують різні прийоми: створення ситуації новизни, актуальності, морального переживання, цікавості, подиву, образності та ін. Вони є першим кроком до формування пізнавального інтересу. Другим кроком є спеціальні методи.
Метод генерації ідей нагадує «мозкову атаку», коли учасники разом «накинулися» на важку проблему і висловлюють (генерують) власні ідеї її вирішення.
Метод інсценізації може мати різні форми, наприклад, форму завчасно підготовленого діалогу, форму театралізованого відтворення подій, які мають життєве підґрунтя або є гіпотетичними.
У рольовій грі діють ведучі, виконавці, експерти, глядачі. Вона містить пояснення змісту й умов гри, підготовку дійових осіб до виконання своїх ролей, ведучого, учнів-експертів та ін.
Пропонується, наприклад, відтворити засідання парламенту, порівнюючи свої дії і висновки з діями депутатів. Це допомагає учням виявити і зрозуміти мотиви прийняття тих чи інших законопроектів.
Пізнавальні (дидактичні) ігри — це спеціально створені ситуації , які моделюють реальність, з якої учням пропонується знайти вихід.
Метод - спосіб взаємоповязаної діяльності вчителя й учнів, що веде до досягнення певної дидактичної мети.
Метод має свою внутрішню структуру. Він включає такі компоненти, як прийом, дія і операція.
Прийом – це складова частина методу, яка спрямовує учнів на розв'язання часткових дидактичних завдань.
Прийом охоплює дії і операції. Дія – акт цілеспрямованої діяльності. Характеризується усвідомленням мети, шляхів її досягнення. Дія включає конкретні операції, які слід застосовувати у певній послідовності.
Вправи – повторення певних дій або операцій з метою засвоєння учнями умінь і навичок. Вправи можуть застосовуватися у такій послідовності: підготовчі (для актуалізації опорних знань і вмінь), ввідні (для створення проблемних ситуацій), пробні (попереджувальні, пояснювальні, коментовані), тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчі, контрольні.
Розв'язання задач – тобто виконання завдань, шлях досягнення яких або результат (або те й інше) невідомі.
Лабораторна робота – самостійне проведення учнями досліду, експерименту під керівництвом учителя.
Практична робота розрахована на застосування комплексу знань і умінь у ситуаціях, наближених до життєвих.
Метод ілюстрації – показ учням ілюстративних (плоских) посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, портретів тощо.
Метод демонстрації – показ об'ємних зображень, діючих моделей, приладів, технічних установок, лабораторних дослідів, діа- і кінофільмів.
Спостереження – тривале, цілеспрямоване сприймання певних об'єктів (явищ) з фіксацією тих змін, які в них відбуваються, і на основі цих змін виявлення внутрішніх зв'язків і закономірностей, розкриття суті явищ.
Розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу.
Лекція – виклад навчального матеріалу, великого за обсягом і складного за логічною будовою, із значним рівнем узагальнень. Традиційна шкільна лекція передбачає передачу вчителем змісту матеріалу в готовому для запам'ятання вигляді. Сучасна лекція вимагає активізації слухачів різними прийомами: незвичайним початком лекції, постановкою запитань, створенням проблемної ситуації, проблемним викладом матеріалу, включенням в лекцію елементів бесіди, використанням цікавих прикладів, наочності, технічних засобів навчання.
Пояснення – словесне тлумачення окремих теоретичних положень, понять, явищ, принципів дії приладів, наочних посібників тощо.
Інструктаж – словесне пояснення дій, які мають виконувати учні.
Бесіда – метод навчання, який передбачає постановку запитань і відповіді на них. Бесіда може бути репродуктивною, тобто вимагати від учнів відтворення відомих знань і евристичною – вести їх до нових знань через порівняння, аналогію, логічні судження і висновки.
Дискусія – спосіб обговорення питань, обмін думками між учителем і учнями.
Робота з книгою – це спосіб самостійної роботи учня з друкованим словом.
Сухомлинський:
за участю вчителя й учнів
тривають 70 хвилин
тривають 90 хвилин
триває 45 хвилин
