av singer frog för 2 årar sedan
321
Mer av detta
Емоційна прихильність(прив’язаність) - це міцний і тривалий емоційний зв’язок, який утворюється між людьми, хоча іноді цей термін можна використовувати для опису прив’язаності до майна, звичок чи вірувань.
Емоційна залежність - це ставлення до людини, при якому життя втрачає сенс, якщо його немає поруч.
Залежна людина спочатку не відчуває та не визнає наявність факту залежності. Вона шукає виправдання своїй поведінці, відбувається так звана раціоналізація, коли людина щиро вважає, що «інші теж так роблять, отже, це цілком нормально». Збільшується толерантність до об’єкта залежності та зменшується критичність, тобто «все під контролем».
Тому збереження цього зв'язку впродовж дорослого життя є джерелом безпеки, радості та впевненості. Це своєрідне переживання того, що близька нам людина й надалі буде для нас доступною. Саме тому багато дорослих дітей телефонують у важкі періоди життя батькам. Вони знають, що дзвінок їм не допоможе, проте відчуття турботи близької людини заспокоює їх.
У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена, система виховання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і формулювання його завдань, і більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, урахування того, що можна й чого не можна допустити відносно дитини. Психологами виділено 4 тактики виховання в родині, та відповідающі їм 4 типи сімейних взаємовідносин, що є й передумовою й результатом їх виникнення: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво.
Теорія прив'язаності Дж. Боулбі і М. Ейнсворт в центр розгляду ставить досвід ранніх відносин дитини з матір'ю. Якість прихильності й внутрішня робоча модель себе та іншого складаються до кінця першого року і визначають подальший психічний розвиток дитини.
Типи прив’язаності:
3 основні сфери, в яких може проявлятися емоційна залежність в людині і це: пара, сім’я та соціальне середовище; Вони відомі як типи емоційної залежності.
