av Наталія Якубівська för 5 årar sedan
961
Петриківський розпис – це декоративно-прикладне візерункове народне малярство України, яке зародилося в с. Петриківка, що на Дніпропетровщині.
Майстри петриківського розпису передають секрети унікального малярства місцевим дітлахам. Техніці створення малюнку навчають змалку, мабуть, тому складається враження, що петриківські розписи наповнені сонцем — є в них щось наївне і чисте, родом з дитинства. Найстаранніших та найдосвідченіших художниць називають «чепурушками», вони і діляться таємницями створення візерунків з наступними поколіннями.
Василь Іванович СОКОЛЕНКО
(1922 р.н.)Заслужений майстер народної творчості України. Закінчив Петриківську школу декоративного розпису, де його вчителями були Т.Я. Пата та Ф.П. Усипенко. Згодом сам виховав багато учнів, котрі нині успішно працюють як майстри петриківського розпису. З 1970 р. працював головним художником фабрики «Петриківський розпис». Завдяки В.І. Соколенку, у Петриківці та на фабриці відбулося відродження розписаних виробів з дерева. Фабрика «Петриківський розпис» стала першим у районі підприємством-мільйонером, що експортувало продукцію у 25 країн світу.
Параска Миколаївна ПАВЛЕНКО
(1881-1983)Найстаріша петриківська майстриня Параска Миколаївна Павленко – мати відомих малювальниць петриківського розпису, заслужених майстрів народної творчості УРСР Віри Павленко та Галі Павленко-Черниченко. Вся її сім’я брала участь у роботі, адже потреба у мальовках була такою великою, що продавалося все, скільки б не зробили. У розписах майстрині відсутні якісь живописні тонкощі, але є головне – вони напрочуд щирі й безпосередні. Параска Миколаївна малювала так, як малювали у Петриківці у довоєнні роки й раніше, її твори є взірцем старої, традиційної петриківської школи розпису.
Надія Аврамівна БІЛОКІНЬ
(1894-1981)класик петриківського розпису. До школи вона не ходила, оскільки сім’я була незаможною. Мати ткала килими, Надійка їй допомагала. Надія Аврамівна створювала традиційні для петриківського розпису орнаментні рослинні композиції, використовуючи квіткові мотиви, «цибульки», «кучерявки» тощо. Мальовками, щоб прожити, займалася більшість жінок у Петриківці, проте найбільше цінувалися роботи саме Надії Білокінь та Оришки Пилипенко.
Тетяна Якимівна ПАТА
(1884-1976)Є однією з найстарших петриківських майстринь
декоративного розпису. З чотирнадцяти років почала заробляти
собі на хліб малюванням, ходила «квітчати» комини до свят
або весіль, розписувала скрині. Коли у Петриківці відкрилась
школа декоративного малювання, Тетяна Якимівна викладала
в ній петриківський розпис, виховавши плеяду талановитих
майстрів. Нині ім’я майстрині носить Петриківська районна
дитяча художня школа.
Основним елементом петриківських орнаментів є квітка — символ пишної природи. Найчастіше шедеври народного мистецтва прикрашають мальви, півонії, айстри, різноманітні польові квіти, а ще ті, які вигадують самі майстри. Так на стінах, полотнах та посуді утворюється свій, особливий світ краси та натхнення.
спеціалізований етнографічний музей в селищі Петриківка на Дніпропетровщині. Відкритий 13 грудня 2010 року при Петриківському центрі народного мистецтва.
музей у місті Дніпро, який був заснований губернатором Андрієм Фабром у 1849 році. У музеї експонуються колекції від старовинних знарядь праці (часи палеоліту) до експонатів часів Другої Світової війни. Унікальними експонатами є половецькі «баби», Керносівський ідол та колекція козацьких старожитностей.
музей образотворчого мистецтва в місті Дніпро. В колекції музею майже 9 тисяч творів живопису, графіки, скульптури і предметів декоративно-прикладного мистецтва XVI – XXI століть.
один з найбільших художніх музеїв України. Розташований на території
Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у приміщенні колишніх митрополичих покоїв і прилеглої до них домової Благовіщенської церкви, які є пам'ятками архітектури XVIII — початку ХХ століть.
лак потрібний для закріплення малюнку на поверхні
Перші фарби для малювання петриківського розпису, були виготовлені з природних матеріалів, самими ж майстрами. Їх робили з різних відварів та настоїв трав, які давали різноманітні відтінки кольорів, з звичайних квітів, тих жи самих овочів (буряки, морква) які мають яркий вигляд, та в якості заповнювача використовували глину. А для того щоб ці компоненти тримали свій яскравий колір подовше, то їх розводили на яєчному жовтку. Так і малювали природніми фарбами.
Краще всього для петриківського розпису підходить кисть, виготовлений з котячої шерсті. Зробити таку пензлик можна самостійно. Для цього вам потрібен пучок котячої шерсті, який прив'язується звичайною ниткою до дерев'яній паличці. Такі пензлики не тільки добре набирають фарбу, але і дуже слухняні під час малювання. Звичайно, спочатку ваша пензлик буде схожа на віник, але не лякайтеся, в зволоженому стані волоски об'єднаються в гострий кінчик.
Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок”.
складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених друг проти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками “зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.
накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель окунають в одну (н-д. зелену), а потім в другу (н-д жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.
мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків які нагадують грібенець.
мазок, який наносять починая з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком наружу, зображення нагадує колос. Звідси і назва.
Сьогодні неможливо встановити точну дату виникнення петриківського розпису, адже народну культуру в Україні почали досліджувати досить пізно. Перші дослідження петриківки датуються початком XX ст, коли Д.Яворницький зібрав перші зразки мальовк для колекції музею. За усними переказами селян, можна сказати, що петриківським розписом уже прикрашали будинки ще на початку XVIII ст., про інші дати ми можемо тільки здогадуватися.
Цікаво, що фарби для петриківських творів ніколи не змішують. Рожева, жовта, синя, червона та зелена — усі вони покликані вдихнути в малюнок життєрадісність та природну легкість. А оскільки колись фарби нерідко виготовлялися з природних матеріалів, петриківські розписи мали недовгий вік. Тож щороку напередодні великого свята старі малюнки змивали та прикрашали оселі новими барвистими оберегами. Так з року в рік село розквітало новими барвами та чудернацькими візерунками.
Розмаїття квітів, листочків, ягід петриківського розпису захоплює, спонукає роздивлятися шедеври народного малярства годинами. Не дивно, що в 2013 році унікальне мистецтво внесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Історія виникнення петриківського розпису цікава та захоплююча. Традиція прикрашати оселю та одяг декоративними петриківськими розписами зародилася в Україні задовго до появи християнства. Люди вірили, що в красивих орнаментах криється магічна сила, яка захищає господарів від злих сил та негараздів. Ось чому петриківськими розписами у якості оберегів часто розписували зброю та курені запорозькі козаки.
