作者：Mарія Цимбаліста 2 年以前
143
更多类似内容
Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо.
ДІЯЛЬНІСТЬ - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.
Для розуміння поведінки конкретних людей в організації необхідно досліджувати їх взаємодію з різними факторами, з якими вони стикаються в даній організаційній середовищі.
Завдяки впливу різних чинників з раннього дитинства формується сприйняття навколишнього світу, себе та людей,їхня допомога та навпаки шкода
Соціум — це:
Зовнішня і внутрішня краса людини
Існує незаперечна істина: "Краса врятує світ". Кожний розуміє її по-своєму, і залежить це від того, у чому саме він вбачає силу краси. То можуть бути безсмертні мистецькі шедеври, що налаштовують душу на величне. Або неперевершено! краси рідні краєвиди, які надихають людину на гідне життя та вчинки. Для мене сила життєдайної краси міститься у злитті воєдино зовнішньої та внутрішньої краси самої людини. Тільки така особистість здатна збагачувати життя суспільства, віддаючи йому все найкраще, що в ній є.
Гарні манери в тандемі з ввічливістю залучають набагато більше, ніж красива зовнішність або статус в суспільстві. Тому багато хто захоче дізнатися, що означає бути вихованою людиною насправді. Ні уроки етикету, ні тренінги з саморозвитку не перетворять нечему в аристократа. Шляхетна поведінка виходить з серця.
Діяльність вивчалось у біхевіористичній психологіх багатьма психологами, в тому числі про діяльність великий вклад зробив Виготський , Леонтьєв, Рубінштейн, Скінер
Олексій Миколайович Леонтьєв (рос. Алексей Николаевич Леонтьев; *5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський радянський психолог, академік АПН СРСР, один з учнів та найближчих послідовників Л. С. Виготського, з 50-х рр. лідер наукової школи, яку називають школою Виготського-Леонтьєва. Син та онук вченого є наступниками в його справі.
Лев Семе́нович Виго́тський (17 листопада (5 листопада) 1896, Орша, Білорусь — 11 червня 1934, Москва, СРСР) — радянський психолог, засновник культурно-історичної школи в психології[5], на якій базується психологічна теорія діяльності.
Відомий у Європі та США як один з основоположників та розробників когнітивної психології. Особливо важливими є його здобутки у вивченні вищих психічних функцій, психології мовного мислення та його генези, теорії навчання.
Сергі́й Леоні́дович Рубінште́йн (18.06.1889, Одеса —11.01.1960, Москва) — український і російський радянський психолог і філософ, член-кореспондент АН СРСР і академік Академії педагогічних наук РРФСР.
Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині незалежно від віку властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням.
ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ - це такий вид діяльності, продуктом якої є сам її процес.
Основна форма вияву активності дитини дошкільного віку - ігрова діяльність - є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. У грі дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.
Навчальною називають таку діяльність, у якій провідним мотивом виступає пізнавальний інтерес або психічний розвиток індивіда. Навчальна діяльність складається з таких основних ланок: навчальної мети, способу виконання, контролю й оцінювання.
Праця — доцільна діяльність людини, спрямована на збереження, видозміну, пристосування середовища проживання для задоволення своїх потреб, на виробництво товарів і послуг. Праця як процес адаптації людини до зовнішнього середовища характеризувався розвитком і вдосконаленням поділу праці, його знарядь і засобів.
Спілкува́ння — передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу.
Залежно від кількості людей, які спілкуються, вирізняють три види спілкування: міжособистісне – спілкування між двома- трьома суб'єктами; особистісно-групове – спілкування між однією людиною і групою та міжгрупове.
Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.
Самооцінка – психологічно особистісне утворення, яке надає людині можливість оцінити свій фізичний та духовний стан, свої можливості, спрямованість, активність, суспільну значущість, свої відносини із зовнішнім світом, іншими людьми та соціальними групами. Самооцінка є обов’язковою умовою реалізації самоконтролю та самовдосконалення як важливих форм самокерованої поведінки
Занижена самооцінка – одна з найчастіших причин звернення до психолога. Люди звикли пов’язувати з цим більшість своїх проблем і невдач, але часто під цим розуміють незадоволення своїми успіхами, відчуття некомпетентності, нікчемності, заздрощів, ревнощів, залежність від чужої думки, бажання всім подобатися, страх виступати перед публікою чи знайомитися з новими людьми.
Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної складності та з вимогами навколишніх. Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.
Висока самооцінка – занадто висока оцінка людиною власних можливостей, абсолютна впевненість, що будь-які невдачі – це несприятливий збіг обставин, а от успіх – цілком закономірний. Таким чином, завищена самооцінка – це завищена самоповагу, підкріплена вірою у власні сили.
Традиційно, висока оцінка себе і своїх можливостей супроводжує людей, які багато досягли в житті. Така самооцінка відображає їх досягнення, сприяє новим успіхам. Але в даній ситуації є і зворотна сторона – наприклад, ігроман з високою самооцінкою вірить, що кожен програш – це випадковість і наступного разу обов’язково буде перемога.
Самореалізація — реалізація потенціалу особистості, при усвідомленні людиною самої себе. Проблематику самореалізації активно розробляв американський психолог А. Маслоу
Дія (психологія) — елемент структури діяльності (у психології)
Самореалізація в житті – це розуміння власного потенціалу, таланту і його використання в якомусь обраному виді діяльності. Потреба кожної людини в успішній самореалізації спочатку закладено в нас природою і являє собою найвищу потребу особистості
