作者：Наталка Горбенко 7 月以前
102
更多类似内容
Для Шевченка Біблія - улюблена книга його дитинства. Декотрі її частини, як Псалтир, він знав напам'ять. Для поета Біблія - живе джерело особистих і суспільних переживань. Його ставлення до неї було «живе, трепетне, закохане і виняткове», що підтверджують не лише його твори, а й листи та інші факти із життя.
Художній образ — це узагальнена і разом з тим конкретна картина людського життя чи навколишнього світу, що створена творчою уявою митця.
Абстрактні образи - це образи, які не сприймаються органами чуття. Тарас Шевченко використовує їх часто. Але в релігійному аспекті найпотужнішими виявляються 2 образи:
Варто зауважити, що деякі науковці зауважують, що ці два образи можуть означати одне й те саме (зазвичай це символи України). Наприклад в одному творі Україна постає "раєм тихим", а в іншому, а може навіть і в цьому самому, - пеклом, оскільки панує тяжке життя, яке несе смерть і біль.
Використовуючи образ пекла, Тарас Шевченко змальовує події того часу, які були в Україні. Голод, холод, сирітцтво, кріпацтво... Це було справжнім пеклом на землі. До того ж цей образ також часто вживається як надія на справедливе покарання розбещених панів.
Образ раю - це символ прекрасної, вільної, незалежної України. Без понів, царату, кріпаччини, солдатччини тощо. Для Шевченка така Україна і є "раєм тихим". Часто використовується як втілення надії та віри митця у майбутнє.
Найяскравіше це образ змальовано у поемі "Сон".
Жіночі образи в релігійній тематиці творчості Шевченка не є надто популярними. Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Найвиразнішим є образ Марії - матері Ісуса із одноіменної поеми.
Образ Божої Матері втілює в собі високе духовне начало, уміння гідно зносити усі випробування і страждання, а також найвищий прояв гуманізму і самопожертви. Також цей образ - символ рідної землі. Для Шевченка в його поезії було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна – мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна "розбещена". Україна "лицарів" і Україна "рабів", "підніжків" і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої – України-матері.
Чоловічі образи у релігійній тематиці творчості Тараса Шевченка переважають. Загалом, Шевченко утвердив образ людини, що бореться за волю, захисника поволених, знедоленого сім'янина і відразу державна критика парламенту, його ідеологія, деградація людей, що видаються високим ідеалам.
Образ пророка — носія Божого слова зустрічався і в раніших Шевченкових творах, найбільш виразно — в «Тризні». Далі тема пророка у Шевченка збагачується потужним автобіографічним підтекстом, усвідомлення власної поетичної місії як пророчої, священної, ідентифікація власної долі з долею мучеників за правду стають глибинною смисловою структурою його поезії, що з достатньою повнотою виявилася й у вірші «Пророк». Прочитаний в алегоричному ключі вірш втілює характерні для творчості Шевченка періоду заслання настрої зневіри та розчарування від нездатності сучасників осягнути суспільну роль його як поета, тугу та біль, спричинені несправедливим покаранням, що прирекло його на животіння в солдатській казармі.
В образі раба Тарас Шевченко зображає поневолений український народ, який працює на царську владу. Традиційним є змалювання покріпачених українців, своїх сучасників, закутими, у кайданах, у ярмі. При цьому провину за поневолення українського народу автор покладає на "панів-християн" Найяскравіше цей образ висвітлено в поемах "Кавказ", "Сон", "Неофіти" тощо.
Сам Тарас Шевченко писав: «Без свідомого розуміння краси людина не побачить Всемогутнього Бога в маленькому листочку найменшої рослини». А деякі дослідники підрахували, що слово «Бог» у «Кобзарі» вживається 1281 раз. Шевченко міцно зрісся з Ним, і Він постає в його душі та серці, і автор ніколи не може забути про Нього. Проте, саме у періоді перед засланням образ Бога набуває особливого звучання. Його можна розглядати із двох сторін: бог (часто пишеться із маленької літери) – символ царської влади, той бог, який керує світом; і Бог (пишеться з великої літери) – символ Істини.
Царська влада
У багатьох Шевченкових поезіях слова «Бог» і «Цар» стоять не просто по сусідству, а в парі. Це не тотожність, але й не завжди антитеза. Між цими поняттями складна динамічна взаємодія; вони і взаємопов'язані, і взаємозаперечні. Говорячи про царів, Шевченко раз у раз переходить до Бога -- і навпаки. Найбільше цих апелювань є в поемі «Кавказ». Звертаючись до історії, ми пам`ятаємо, що царизм мобілізував на кавказькі фронти і той резервний надприродний феномен, який офіційно іменувався «Русским Богом». Про нього варто поговорити окремо. Патріотична легенда пов'язувала виникнення формули «Русский Бог» з Мамаєм, який нібито після Куликовської битви сказав: «Русский Бог... велик» (в інтерпретації російської легенди). Спершу в ідею «Русского Бога» вкладалося зрозуміле почуття вдячності за перемогу над ордою, але поступово вона трансформувалася в символ особливого, довільно мотивованого, дбання Бога саме про російський народ та його державу (не до порівняння з іншими!), про богообраність цього народу (держави й імператорів), а згодом - і в ідею Божого попуску різним історичним фанаберіям російських монархів.». Саме про такого бога, який знищує народи, завойовує нові землі, писав Тарас Григорович.
Істина
Образ Бога, як символа Істини, - справжній ідеал митця. Ним поет дає надію на краще, на відродження. Тарас Шевченко щиро вірить, що справжню правду не можна знищити. Трактування Бога як найвищої істини і правди верховного суду над «беззаконієм і злом» обумовлювало часте звертання до його образу саме в політичних поемах. ("Кавказ", "І мертвим, і живим...", "Сон", "Великий льох", "Неофіти" тощо) Істина, на думку Кобзаря, завжди поруч і вона бореться пліч-о-пліч із захисниками рідної землі. А ще часто поет звертається до Істини з риторичними питаннями про подальшу долю багатостраждального народу. Натомість, Тарас Шевченко із вірою дивиться в майбутнє, де панує Істина разом із тими, хто намагається виборювати свою незалежність.
Мотив — стійкий формально-змістовий компонент художнього твору чи критичної або літературознавчої праці, усвідомлена причина творчості або аналізу, зумовлена художніми та науковими потребами, відповідними інтелектуальними діями.
"Молитва" — вірш Тараса Шевченка 1860 року, ліричний цикл із трьох частин, які є варіаціями молитов.
У третій молитві Шевченко вже не хоче лиха царям, а просить лише «спинити» тих, які зло чинять. Трудящим бажає – Святої сили, чистим серцем – чистоту зберегти. В останньому куплеті, Шевченко вже нічого не бажає собі, але всім – єдиномишлія-однодумності та братолюбія. Поет дозріває до «аґапе – гр.» – любові до ворогів. Найвища іпостась любові в молитвах Тараса пронизує зміст четвертої молитви.
У цій молитві Тарасове розуміння любові збагачується новим відчуттям – прагненням правди та приязні (сторґе – гр.), «друга щирого пошли». Він заново бажає: царям-шинкарям – пута, трудящим на окраденій землі – силу з висот, але додає і «чистих серцем», яким бажає ангелів, які оберігали б їхню чистоту. Іншими словами глибина та палітра відчуттів поета збагачується новим осмисленням.
У третьому куплеті першої молитви поет говорить про «ерос» – любов до самого себе: царям і шинкарям бажає – пут, робочим – сили з небес, а собі – лиш просить подати любов, сердечний рай. Поетове відчуття любові переображується в наступній молитві.
Переспів – вірш , написаний за мотивами поетичного твору іншого автора. На відміну від перекладу, автор переспіву може змінювати ритм, трансформувати чи додавати нові образи.
В основу 1-ї частини “Царів” (“Не видно нікого в Ієрусалимі”) покладено біблійну розповідь про тяжкий злочин 2-го ізраїльського царя Давида, який
після Саула воцарився у 30-річному віці і правив своїм народом протягом 40 років. Поет взяв біблійну історію про Давида і Вірсавію. Але сюжет був інтерпритований і замість вбивства чоловіка коханої (в оригінальному тексті), цар гвалтує і вбиває свою "кохану".
Із 150 псалмів Давидових Тарас Григорович взяв десять — ті, в яких деякі мотиви, образи, твердження були співзвучні з його суспільними переконаннями. При цьому поет з текстами оригіналу поводився досить вільно, що є основною особливістю переспіву як літературного жанру. Беручи з псалмів окремі деталі й вислови, додав свої, необхідні для повного вираження власних думок і настроїв. Шевченкові переспіви мають віршову форму, а псалми Давида писані ритмічною прозою. Переспіви Давидових псалмів Т. Шевченко включив до «Кобзаря» 1860 року; надруковані вони були із значними скороченнями: чиновники духовної цензури викреслили всі рядки, в яких вбачали «неблагонадійний зміст»
Наслідування в літературі - свідоме використання письменником творів інших авторів або зразків фольклору для вираження власних думок і настроїв. На відміну від запозичення в літературі, що точніше передає особливості чужого твору, у наслудуванні при своєрідному розкритті теми зберігаються лише загальні риси подібності з наслідуваним літературним зразком.
У нового Шевченка виражається своє ставлення до Бога і його заслуг у тому, що доброчесність буде захищена від зла і злочинності. Головна думка показує, що в бою можна посприяти і остаточну переправити добро над злом. Вірш поєднується з оптимізмом, неважливо в описі гріховності та зла навколо ліричного героя. Важлива особливість - це також використання фольклорних елементів і паралельних конструкцій, характерних для псалмів і молитов. Загалом, цей невеликий твір демонструє віру Шевченка, його патріотичні настрої та цінності, виражені в релігійно-філософських формах.
Вражаючу ідейно-художню силу має поезія "Осія. Глава 14", в якій Шевченко попереджає українське панство про майбутню справедливу кару за зраду соціальних та національних інтересів його народу. У цих рядках - палка настанова, звернена до земляків, у яких звучить прохання жити мудро, не зловживати людськими знаннями, дбати про народну справу.
В «Главі 35» Тарас Григорович відображає не тільки уявлення свого народу, але і власні переживання після всього, що йому довелось пережити. Тема переспіву пронизана темою ідеалів раннього християнства, де автор пророкує наступне: Господні дива побачать страждалі та пригноблені за життя люди і з ними радітиме життя. Тоді спочинуть утомлені руки, та коліна одпочинуть від кайданів. Збудуться справжні мрії про свободу, братерство та рівність, а слово прорветься як невпинна вода. Так постане новий світ з веселими, живими селами, неначе писанка. Таким чином, поет Шевченко в «Ісаія. Глава 35» створив ідеальний світ майбутнього, свою мрію в те, що «встане правда, встане воля». Тарас Григорович своїм переспівом навчає нас навіть через покоління не опускати руки, боротись з вірою в серці, в свою батьківщину та своє майбутнє.
Шевченко , який був дуже близьким уражень у 19-й главі Книги пророка Єзекіїля проблема вирішення народу за гріхи владців, а також ідея поточного панування-правління Бога над обраним народом, знайшов тут благодатний матеріал на
підтвердження своїх історико-філософських міркувань щодо злочинності деспотичних суспільних структур, зокрема взаємомін «царів» і «людей» – традиційної для Шевченкової поезії опозиції, де царі – нелюди. Вірш має досить тісний інтертекстуальний зв’язок із першоджерелом, тому за жанрово-стильовою ознакою його слід віднести до вільного переспіву (або парафразу). якому, у «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19» поет відтворює загадковий, символіко-алегоричний стиль
пророка, основні мотиви, образи, вузлові моменти загальної композиції першоджерела. Водночас Шевченко підкреслив актуалізував викривально-професійний пафос біблійного тексту, спрямувавши його на російське самодержавство, на розвінчання ореолу святості й.
непорушності царської династії.
Біблійні сюжети - біблійні історії, тексти, які письменники використовують у своїх творах.
В основі вкладених діалогів Пилата із Ісусом перед початком Христа. Цей мотив найбільше прослідковується у розмові московського солдата із горцем. Московит говорить багато речей, вихваляючи себе і свою країну, він з погордою дивиться на горця, вивищуючи свою національність, що дуже нагадує промову Пилата під час суду на Ісусом. Натомість слів горця у творі ми не знаходимо. Мешканець гір мовчить, як Христос. І як Божий Син, вільний житель кавказьких гір не збирався здаватися, а намагався довести свою справу до кінця.
В основі твору викладено біблійні перекази про проповідування Апостола Петра Римською імперією та його мученицьку смерть. За сюжетом твору мати Алкіда (головного героя) зустрічається з Апостолом Петром. Усі язичники, якими проповідував Петро, в тому числі Алкід, стали християнами і пішли за ним «у катакомбі». Згодом апостола Петра римляни розіп'яли на хрести, а неофітів (новонавернених християн) відвезли в кайданах у Сіракузі. Алкідова мати довго розшукувала сина доки не знайшла його в Сіракузах, у тюрмі. Вона намагалась переконати сина, але він був непохитним. У той час Нейрон в остаточному підсумку справжнє видовище: проти християн народили диких тварин. Таким чином помирає Алкід, співаючи в останні хвилини свого життя псалом. Його матір намагається вбити себе, коли видно про синову загібель — б'ється головою об мур. Та вона не померла, а тільки знепритомніла, в ночі вона опритомніла. Зажурена вона сидить біля брами; повз неї вивозять мертві тіла неофітів. Нещасна йде за возом, де лежало тіло її сина. Тіла всіх мучеників викидають у води Тибру. Тоді жінка вперше молиться «за нас розп'ятому», а не римським богам та кесарю.
В основі поеми – традиційний біблійний сюжет народження Ісуса Христа та Його. Але сюжет трохи змінений - історія Тараса Шевченка ніби перенісся в Україну. Напередодні від біблійної історії ми дізнаємося про дитинство Марії, її роботу у вдівця Йосипа, який потім поставив її чоловіком. Жінка стала покритою, але дитина не позбавилась, а виховувала її й шла до кінця. Можна сказати, що всю біблійну історію автор намагався проаналізувати під кутом зору Марії - Матері Ісуса та на її основі показати життя українських жінок того часу.
Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголошую, називаю) — це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередковане запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела.
Цитата (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору.
Новий Завіт – це збірка релігійно-повчальних книг, головним заняттям яких було викласти для віруючих основи нового віровчення-християнства.
Відкриття Івана Богослова
Об'явлення, або Одкровення, Івана Богослова — остання книга Нового Завіту та один з найдавніших творів християнської літератури. Також знана як Апока́ліпсис (з грец. αποκαλυψις — «відкриття», «одкровення»).
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Старий заховавсь
В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,
Щоб вітер по полю слова розмахав,
Щоб люде не чули, бо то Боже слово,
То серце по волі з Богом розмовля…" ("Перебендя");
"...Заворушилася пустиня.
Мов із тісної домовини
На той остатній Страшний суд
Мертвці за правдою встають." ("Сон" ("У всякого своя доля"));
"...Небесний Царю! Суд Твій всує,
І всує царствіє Твоє…" ("Єретик")
Послання Павла
Послання апостола Павла — чотирнадцять книг Нового Заповіту, в яких першим словом є «Павло» (грец. Παῦλος), що вказує на авторство апостола Павла. Ці листи є однією з найважливіших частин Нового Заповіту, а окремі книги є серед найбільш ранніх християнських документів, які збереглися до нашого часу.
Єфесян
Послання до ефесян — один з листів апостола Павла, який увійшов до Нового Заповіту.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Карай, Боже! Твою правду
Я витерпіть мушу." («Гайдамаки»)
1 Коринтян
Перше Послання до Коринтян — книга Нового Заповіту. Автором послання вважається Апостол Павло з Тарсу.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Ти Богом проклятий!
Ти єретик! ти єретик!.. –
Ревіли прелати. – Ти усобник!.." («Єретик»)
Соборні послання
Юди
Послання апостола Юди — одна з книг Нового Заповіту. Це послання — одне з найкоротших книг Нового Завіту, складається всього з одного розділу.
Цитування цієї книги Шевченком:
"…Розбойники, людоїди!
Правду побороли,
Осміяли Твою славу,
І силу, і волю…" («Єретик»)
Історична книга
Історична книга Нового Заповіту - Дії святих Апостолів, у якій розповідається про життя і діяльність учнів Ісуса Христа.
Дії святих Апостолів
Дії апостолів, Діяння апостолів (грец. Πραξεις Αποστολων, Праксе́йс Апо́столон; лат. Actus Apostolorum) — 5-а й остання історична книга Нового Заповіту.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...А молодії
Та карії очі
Щоб марніли в самотині…
Може, Бог так хоче?" («Княжна»)
Євангеліє - загальна назва перших чотирьох канонічних книг Нового Завіту, відомих як Євангеліє від Матвія, Євангеліє від Марка, Євангеліє від Луки та Євангеліє від Івана. Усі вони розповідають про життя та вчення Ісуса Христа.
Євангеліє від Івана (Іоанна або Йоана) — книга Нового Завіту Біблії, авторство якого приписується найчастіше апостолу Іоанну.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Пошлем думу аж до Бога,
Його розпитати,
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати?" («Сон» («У всякого своя доля»))
Луки
Євангеліє від Луки (дав.-гр. εὐαγγέλιον κατὰ Λουκᾶν) — традиційно вважається третьою книгою Нового Завіту, авторство котрого приписується Святому Луці. Книга розповідає про життя Ісуса від його народження до вознесіння.
Цитування цієї книги Шевченком:
"Молітеся! молітеся!
Господи, помилуй,
Прости Ти їм, бо не знають!.."
(«Єретик»)
Марка
Євангеліє від Марка — одне з чотирьох євангелій — головних книг Нового Заповіту, друге за порядком. У ньому описано благовіщення та життя Ісуса Христа.
Цитування цієї книги Шевченком:
"Молюся, Господи, помилуй,
Спаси Ти нас, святая сило,
Язви язик мій за хули
Та язви мира ізціли…" («Єретик»)
Матфія
Євангеліє від Матвія (Євангеліє від Матея) — перше з чотирьох канонічних Євангелій — головних книг Нового Заповіту, в яких описано благовіщення та життя Ісуса Христа.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...А тепер
Отим положено конглавом:
Хто без святої булли вмер –
У пекло просто…" («Єретик»)
"Бог простить:
Ми тепер душі, а не люди,
А відціля видніше буде,
Як розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидче розкопали, Тойді б у Рай нас повпускали,
Бо так сказав Петрові Бог:
“Тойді у Рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох”" («Великий льох»);
"Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули." («І мертвим, і живим, і ненарожденним…»);
"О Боже мій милий! Така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!" («Причинна»)
Старий Заповіт — давній союз Бога з людьми. Старий Заповіт оповідає про те, що Бог обіцяв людям Спасителя і через одкровення, пророцтва і випробування готував їх до прийняття Його.
Великі пророки - це 5 книг пророків Біблії в Старому Заповіті, які мають найбільшу кількість розділів.
Плач Єремії
Плач Єремії — книга Старого заповіту та Танаху.
Цитування цієї книги Шевченком:
"І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає –
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують." («І мертвим, і живим, і ненарожденним…»)
Книга пророка Ісаї — книга Старого Завіту Біблії, частини Пророки та Танаху. У книзі йдеться про депортацію євреїв у Вавилон і повернення народу та відновлення Єрусалимського храму за наказом великого царя ахеменідів — Кира II, наведені пророцтва та проповідування пророка, розважання і утішання народів.
Переспів глави 35 з книги пророка Ісаї дає цілий ряд цитат.
Поетичні книги
Поетичні книги - книги Старого Заповіту, які в оригінальному тексті є віршами. Це книги: Йова, Псалтир, Єклезіаста, Приповісті Соломона та Пісня над піснями.
Єклезіаст
Книга Екклесіаста або Проповідника - книга, що входить до складу єврейської Біблії та Старого Заповіту. Сьома книга розділу Писань Танаха.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає…" («Причинна»)
Велика кількість вживань зумовлена тим, що, по-перше, Т. Шевченко здійснив переспіви багатьох псалмів, по-друге, Псалтир був однією з найпопулярніших книг серед українського народу. За І. Франком, «ся книжка мала величезний вплив на сформування того релігійного культу, що на єврейській основі виріс у могутнє дерево християнства, і в перекладі на церковнослов’янську мову мала також значний вплив на сформування душі українського народу». Тарас Шевченко, поет справді народний, той мислитель, що відчував душу й уподобання українського народу, не міг оминути у своїй творчості цієї книги. Окрім того, Книга псалмів містить глибокі роздуми про долю єврейського народу. Т. Шевченко порівнює долю євреїв з долею українців й находить багато спільного. Тому Книга псалмів стає для поета такою близькою й найбільш ним цитованою. Надаючи особливого значення цій книзі, Тарас Шевченко вживає цитати з неї не лише в переспівах псалмів, але й ув інших своїх віршах, які не порушують релігійних тем. Очевидно, вплив, який мав на автора Псалтир став відчутним у всій творчості Тараса Шевченка.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає,
В беззаконії мерзіє,
Не творить благая." («Давидові псалми. 52»);
"Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде." («Давидові псалми. 1»);
"Благо тому, кого Господь
Карає меж нами,
Не допуска, поки злому ізриється яма." («Давидові псалми. 93»);
"За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить («Гоголю»);
"Господь любить свої люди,
Любить, не оставить,
Дожидає, поки правда
Перед ними стане." («Давидові псалми. 93»);
"Встань же, Боже, суди землю
І судей лукавих.
На всім світі Твоя правда.
І воля, і слава." («Давидові псалми. 81»));
"...І кивають, сміючися,
На нас головами,
І всякий день перед нами
Стид наш перед нами." («Давидові псалми. 43»)
Йов
Книга Йова (Книга Іова, Йов) — книга Старого Завіту Біблії та Танаху. Книга названа за іменем головного персонажу — «Йова».
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Укороти, Боже, молодого віку
Тому, хто не має талану любить." («Мар’яна-черниця»)
Історичні книги
Історичні книги - книги Старого Заповіту, які розповідають про історію розвитку Ізраїльского народу.
Книга царів
Книга царів - книги Старого Завіту Біблії та Танаху. Розповідається про започатковання єврейської монархії, її послідовний розвиток, розпад і занепад.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили" («І мертвим, і живим, і ненарожденним…»)
Закон
Закон - перша частина Танаху, або, як його називають християни, Старого Заповіту Біблії.
Повторення Закону
Книга Повтрення Закону - остання, п`ята частина П'ятикнижжя Мойсея.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Така моя рада, незнаємий брате,
Смирись перед Богом, людей не займай,
Шукай собі брата в палатах і в хаті
І дбай домовину, а слави не дбай…" («Відьма»)
Вихід
Книга Вихід (від дав.-гр. Ἔξοδος та лат. Exodus), Шмот (івр. שמות — імена) — друга частина П'ятикнижжя Мойсея. Книга описує період часу від початку поневолення євреїв у Єгипті фараоном до першого місяця другого року по виходу їх з Єгипту, усього близько 210 років.
Цитування цієї книги Шевченком:
"...Окрадені, замучені,
В путах умираєм,
Не молимось чужим богам,
А Тебе благаєм…" («Давидові псалми. 43»)
Буття
Книга Буття (від дав.-гр. Γένεσις та лат. Genesis; івр. בראשית, Берешит — на початку) — перша книга Біблії, що належить до Старого Завіту і відкриває П'ятикнижжя Мойсея (Тори).
Цитування цієї книги Шевченком:
"…Благослови
На месть і на муки,
Благослови мої, Боже,
Нетвердії руки!" ("Єретик");
"...І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло! <...>
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло." (N. N («Мені тринадцятий минало»));
"…і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає і будеш сіять,
Як над Вавилоном, над його садами,
І над тим, що буде з нашими синами…" («Гайдамаки»)
Епіграф - напис (часто цитата), який вміщується автором перед текстом твору або його частиною. Епіграф передає основну ідею, настрій або колізію твору, задає тон.
Новий Заповіт або Новий Завіт (грец. Καινὴ Διαθήκη) — священна книга християнства, частина Біблії, написана християнськими святими давньогрецькою мовою (діалект Койне).
Собрні послання
Соборні послання - послання Апостолів Ісуса Христа Якова, Петра, Івана, Юди.
Епіграф до послання "І мертвим, і живим..." Тарас Григорвич взяв із 1 післання Апостола Івана: "Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть." ("Якщо хто скаже: Я люблю Бога! — але ненавидить свого брата, той неправдомовець." 1 Івана 4:20)
Надтекстовою цитатою до послання “І мертвим, і живим” поет кладе акцент на високоетичних засадах взаємної любові, а також порушує одвічну тему фарисейства, орієнтуючи її на аспекти національно-патріотичні.
Петра
Епіграф до поеми "Тризна" Тарас Григорвич взяв із 1 післання Апостола Петра: "Души ваши очистивше в послушании истины духом, в братолюбии нелицемерно, от чиста сердца друг друга любите прилежно: порождени не от семени истленна, но не истленна, словом живаго Бога и пребывающаго вовеки. Зане всяка плоть яко трава и всяка слава человеча яко цвет травный: изсше трава, и цвет ея отпаде. Глагол же Господень пребывает вовеки. Се же есть глагол, благовествованный в вас." ("Очистивши Духом ваші душі на нелицемірне братолюбство через послух істині, ревно й щиросердечно любіть один одного, бо відроджені ви не з тлінного насіння, а з нетлінного, — живим Божим Словом, що перебуває вічно. Адже кожне тіло, немов трава, і всяка слава людини, як квітка рослини: засохла трава — і цвіт її опав. А Слово Господнє перебуває вічно! А це те Слово, яке сповіщене вам у Євангелії." 1 Петра 1:22-25
Епіграф підносить почуття братолюбства, прагнення служити високим ідеалам. Навівши ці слова з першого соборного послання апостола Петра, Шевченко зближує поезію з Божим даром, розглядає митця як посередника між людьми і Всевишнім.
Євангеліє
Євангеліє або Євангелія (від грец. εύαγγέλιον — гарна звістка, добра новина) — ранньохристиянські твори, що оповідають про земне життя засновника християнства Ісуса Христа.
Івана
Епіграф до поеми "Сон" Тарас Григорвич взяв із Євангелії від Івана: "Духъ истины, его же міръ не можетъ пріяти, яко не видитъ его, ниже знаетъ его." ("Духа Істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його..." Івана 14:17)
Епіграф до поеми “Сон” (“У всякого своя доля”) – розкриває прагнення автора викрити страхітливу сутність самодержавно-кріпосницької системи, допомогти українському народові усвідомити своє становище. Слова євангельського пророка Іоанна озвучують Шевченкове розуміння місії поета в суспільстві: бути речником правди й захисником народу. Поет репрезентує тему поеми – правдиве зображення тогочасної кріпосницької дійсності.
Старий Завіт, Старий Заповіт — у християнстві — перша і більша частина Святого Письма (Біблії).
Великі пророки
Великі пророки - це 5 книг пророків Біблії в Старому Заповіті, які мають найбільшу кількість розділів.
Єремія
Епіграф до поеми "Кавказ" Тарас Григорвич взяв із книги пророка Єремії: "Кто дастъ гла†моЂй воду, и очесЂмъ моимъ источникъ слЂзъ, и плачуся и день, и нощь о побиЂнныхъ..." ("Хто дасть моїй голові воду і моїм очам — джерело сліз, і оплакуватиму мій народ вдень і вночі, побитих у дочки мого народу..." Єремія 9:1)
Епіграф до поеми „Кавказ” тісно пов’язаний з початком твору – присвятою другу Шевченка Якову де Бальмену, смерть, якого стала поштовхом до написання поеми. Поет оплакує не лише свого товариша, але й тих, хто безневинно поклав своє життя, виконуючи імперські укази.
Ісая
Епіграф до поеми "Неофіти" Тарас Григорвич взяв із книги пророка Ісаї: "Сія глаголетъ Господь: сохраните судъ и сотворите правду, [приближися бо] спасеніе мое приіти, и милость моя [открыется]." ("Так говорить Господь: Бережіть правосуддя й чиніть справедливість, незабаром бо прийде спасіння Моє, і появиться правда Моя." Ісая 56:1)
Епіграфом Шевченко вказує на спільне в становищі тодішньої Російської імперії в кризовий період, напередодні селянської реформи 1861, та стародавньої Іудеї трагічних часів її занепаду, коли у 58 до н.е. війська царя Навуходоносора ІІ наближалися до Єрусалима. Іудейські правителі чинили жахливі беззаконня, прикриваючись облудними словами про віру в Бога. У художньому світі Біблії ці події відбито як мотив Великої Руїни. Шевченко сприймає їх як аналогію з історією України.
Псалтир
Книга псалмів, або Псалтир (від грец. ψαλμοί, psalmoi; івр. תְּהִלִּים, tehillim; лат. Liber Psalmorum) — одна з книг Старого Заповіту Біблії.
Псалом 43
Епіграф до поеми "Великий льох" Тарас Григорвич взяв із 43 Псалму: "Положилъ еси насъ [поношеніе] сосЂдомъ нашымъ, подражненіе и поруганіе сущымъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ въ притчу во языцЂхъ, покиванію главы въ людехъ." ("Ти вкрив нас ганьбою перед сусідами нашими, глузуванням і знущанням перед усіма, хто оточує нас. Приказкою глузливою Ти зробив нас серед народів, племена хитають насмішливо головами в наш бік." Псалом 43:14-15)
Епіграф орієнтує на оцінку тогочасного становища українського народу. Розпачливі слова псалма, звернені до Бога, співзвучні почуттям Шевченка, якому так болить безталання рідного краю, рокованого на приниження та ганьбу.
Псалом 117
Епіграф до поеми "Єретик" Тарас Григорвич взяв із 117 Псалму: "Камень, его же небрегоша зиждущіи, сей бысть въ главу угла: отъ Господа бысть сей, и есть дивенъ во очесЂхъ нашихъ." ("Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем: від Господа це було, як дивно це в очах наших!" Псалом 117:22)
Цей епіграф дуже вдало підкреслює образ головного героя, який є борцем за свободу свого народу. Натомість люди не сприйняли його і стратили. Ян Гус - це той наріжний камінь, на якому мала базуватися чеська незалежність, але чехи відкинули його і стратили. Натомість автор возвеличує свого героя, оскільки він є не лише борцем за волю, але й має Боже благословіння, тобто його дії є правильними (істинними), щоб виконувати велику справу. Тарас Шевченко проводить паралель між царем Давидом, Ісусом Христом та Яном Гусом, – вони викривали беззаконня, злочини та марнослів’я можновладців і лжепророків.
