von Viktoria Horokh Vor 4 Jahren
397
Mehr dazu
Кожна народна казка про тварин – це повчальна алегорія, в якій кожна жива істота являє собою комплекс людських вад, або, навпаки, - позитивних рис характеру. Так, лисиця з одного боку символізує підступність і хитрість, а з іншого – мудрість та іронію. Заєць – полохливий боягуз, і, одночасно – добре звірятко, яке може стати в пригоді. Вовк часом уособлює жадібність, а часом – виступає як сильна і вірна істота, що може бути щиро вдячною за зроблене їй добро.
Свійські тварини не менш символічні: корова-кормилиця – добре серце, козочки – спритні і мудрі, вівці та віслюки – вперті, півні – хоробрі і хвалькуваті, собаки – вірні, коні – сильні та сміливі, коти – ліниві й вередливі, але ласкаві.
В українських казках про звірів чудово простежується соціальний підтекст: звірі мають царів, воюють, товаришують, тощо, тобто вступають у суто людські суспільні стосунки. Це допомагає символічно викрити пороки та соціальну несправедливість. Педагогічний вплив казок про звірів на дитину здійснюється саме завдяки їх алегоричності та вічної актуальності проблем, що в них порушуються.
