jonka Юля Подолян 1 vuosi sitten
277
Lisää tämän kaltaisia
Катери́на — поема Тараса Шевченка, написана в Петербурзі наприкінці 1838 — на початку 1839 років, присвячена Василю Жуковському у пам'ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.
Літературний паспорт твору:
Автор твору
Назва твору
Рік видання (або написання)
Жанр
Літературний рід
Тема
Головна ідея
Сюжетні лінії
Композиція
Проблематика
Художні особливості
Ідея “Катерина”: гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених. Ідея вільного кохання.
Тема поеми “Катерина”: трагічна доля жінки-покритки й дитини-безбатченка у кріпосному суспільстві.
Жанр – соціально-побутова поема
Літературний рід: ліро-епос.
Напрям – романтизм (з елементами сентименталізму)
Поема має присвяту – В. А. Жуковському. «Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года».
Автор- Тарас Шевченко
Рік написання-1838
Для найповнішого вираження думок, почуттів, ідей письменники використовують чимало художніх засобів. У їхньому арсеналі епітети, метафора, метонімія, гіпербола, антитеза, оксиморон, персоніфікація, синекдоха тощо. Сфера вживання — художній, публіцистичний, розмовний стилі.
Кохайтеся ж, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі- чужі люде...
Боже ти мій!; Серце моє!; Бодай же вас, чорні брови, нікому не мати...
як якодку, як пташечку, ростила,кохала; А воно, як янгелятко, нічого не знає...; Як роса до схід сонця, покапали сльози....
Серце в'яне, затопчу неволю босими ногами, як буде серденько по волі гуляти!
Світ божий, карі очі, московський син, червона калина, ті діди високочолі, ...Чи немає мого Йвана чорнявого?, Несповита, сердешна дитина....
"Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями"; "Катерино, срце моє"; " Отаке-то на сім світі роблять людям люди"; "Бач, на що здалися карі оченята"; "Отаке-то лихо бачите, дівчата"; "Сирота-собака має свою долю"
Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.
У 1846 році Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства, де пише свій революційний збірник «3 роки», за який в 1847 році Тараса Григоровича заарештували. Його відправили в Орську Фортецю солдатом, якому Микола I заборонив писати і малювати. Не зважаючи на заборону, Кобзар тишком продовжив малювати та писати.
Уже в 1848 році Тараса включили в експедицію по дослідженню Аральського моря художником, де Кобзар писав портрети й пейзажі. В експедиції на гори Каратау Шевченко продовжив писати картини й повісті.
У 1857 році Шевченко повернувся в Україну, завдяки графу Толстому та його дружині. Постійне перебування в Україні Кобзарю було заборонено, і через деякий час, під наглядом поліції, Шевченко вирішив повернутися до Санкт-Петербурга. Здоров'я поета після заслання значно ослабло, і свій сорок сьомий день народження він зустрічає тяжкохворим.
На наступний день після дня народження у 1861 році Тарас Григорович Шевченко помирає. Смерть прийшла до Кобзаря далеко від Батьківщини — в Санкт-Петербурзі, де він був похований на Смоленському кладовищі. На прохання в заповіті прах Шевченка було перевезено в Україну, на Тарасову гору.
За своє коротке життя Тарас Шевченко зробив неоціненний внесок у розвиток української культури, залишивши спадщину в літературі й художньому світі. Творчість Шевченка — це тисячі картин та творів, які знайдуть відклик в кожному серці. Творчість великого Кобзаря переведено на сто мов всього світу, включаючи японську, арабську та корейську. Нині Тарас Григорович Шевченко — одне з найголовніших надбань українського народу.
Тарас Григорович з'явився на світ в березні 1814 року в невеликому селищі Моринці, що розташовувалося в Черкаській області. Батько письменника був простим кріпаком. Всього в родині було семеро дітей, серед яких чотири доньки та троє синів.
Все дитинство Шевченко проводить у своєму селищі, а також в селі, яке входило у володіння генерал-лейтенанта Енгельгардта. З самого дитинства майбутній Кобзар виявляв інтерес до творчості. Коли Тарасу виповнилося вісім — він пішов служити до місцевого священника, де таємно навчався грамоті.
Трохи пізніше Тараса забирають прислугою свого поміщика. Спочатку Тарас ніс службу кухарем, а далі козаком. Поміщик відразу взяв до уваги пристрасть і талант юного Шевченка до живопису, і бажаючи мати художника при своєму дворі, відправив його на навчання. Півтора року юнак навчався у великого художника портретиста Яна Рустема.
У 1831 році разом з поміщиком Тарас переїжджає до Санкт-Петербурга, де продовжує своє навчання у майстра Ширяєва. Саме завдяки Ширяєву Шевченко зміг познайомитися з Ермітажем та Літнім садом, а також з Жуковським і Брюлловим, які пізніше зіграють важливу роль в його звільненні. Варто відзначити, що саме талант від Бога був тому причиною.
У 24 роки Тарас Григорович зміг звільнитись від кріпосного права, завдяки вище згаданим Жуковському та Брюллову, які зібрали на аукціоні дві тисячі п'ятсот рублів, а потім викупили юнака з кріпацтва.
Звільнившись від всіх кріпосних обов'язків Шевченко продовжив навчання в Академії мистецтв, де паралельно з вивченням живопису зацікавився літературою. Уже в той час вийшла перша збірка — «Кобзар». У 1844 році, після закінчення навчання, Тарас повернувся до Києва, і влаштувався в комісію з розгляду старих актів художником.
Молода українська дівчина на ім’я Катерина зустрічається з російським офіцером (вона у творі називає його Іваном) і згодом вагітніє від нього. А її коханий тим часом поїхав на війну в Туреччину, вона чекає його повернення, але він так і не повертається.
Катерина після народження її сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей. Засмучені батьки проганяють її геть з дому разом з дитиною. Дівчина йде шукати свого коханого аж у Москву. Вона зустрічає російських солдат, у них вона питає про свого коханого, але ті нічого не знають та тільки насміхаються з неї. Її разом із сином у дорозі застає зима.
Катерина зупиняється із сином у шинку і незабаром дійсно зустрічає Івана разом з іншими солдатами, але той і знати її не хоче, вона сподівається, що він хоч візьме із собою свого сина. Катерина виносить дитя щоб показати його батькові, але той просто утік. У відчаї Катерина кладе сина на шлях, а сама біжить у діброву до ставу де і топиться. Плач малої дитини почули лісники і врятували мале хлопча.
У наступному епізоді син Катерини у якості провожатого іде разом із старим кобзарем до Києва. У берлині їде Іван і його жінка, яка покликала хлопчика до себе та дала гроші. Батько впізнав сина, але потім «одвернувся».
«…Казка про Катерину» — український ігровий короткометражний фільм молодої української режисерки, членкині творчого об'єднання молодих українських кінематографістів «Вільні» Наталі Ноєнко за мотивами поеми Тараса Шевченка "Катерина". Тривалість — 20 хвилин.
Твір має 5 розділів, кожен із яких відзначається композиційною завершеністю:
(пролог) звернення ліричного героя до дівчат, щоб не кохалися з москалями — злими людьми
— (експозиція) розповідь про непослух Катерини
— (зав'язка) Катерина, не зважаючи на поради батьків, таємно зустрічається з Іваном-москалем — (розвиток дії) Іван вирушає в похід, обіцяє повернутися — Катерина вагітна, народжує — батьки змушені її вигнати, бо вона порушила норми моралі — Катерина, голодна, холодна, зневажена людьми, іде на північ, зустрічає москалів, які сміються з неї — зима, Катерина знаходить прихисток у хаті лісничих-карбівничих — зранку чує, що проходять повз москалі
— (кульмінація) зустріч Катерини з Іваном-москалем, який від неї відвертається
— (розв'язка) Катерина залишає малого сина на поталу й кидається в ополонку
— (епілог) випадкова зустріч сліпого кобзаря й сироти Івася (син Катерини) з батьком-москалем, який відвертається, упізнавши в малому себе
Головними проблемами, які були порушені у творі «Катерина» Тараса Григоровича Шевченка стали:
Персонажі: Катерина, її мати та батько, москаль Іван, Івась – син Катерини та Івана.
Епізодичні персонажі: чумаки, москалі, карбівничий (лісник), старий кобзар.
Образом малого Івася показано важку долю байстрюків у суспільстві того часу:
А тому, тому на світі,
Що йому зосталось,
Кого батько і не бачив,
Мати одцуралась?
Що зосталось байстрюкові:
Хто з ним заговорить?
Ні родини, ні хатини;
Шляхи, піски, горе…
Панське личко, чорні брови…
Нащо?...
Російський офіцер Іван – однозначно негативний персонаж. Автор не описує його зовнішності, є лише згадка про те, що він був чорнявий, мав карі очі.
Іван – дуже жорстока, бездушна людина. Він збезчестив довірливу дівчину, пообіцяв одружитися після повернення з походу, та порушив обіцянку. Зустрівши Катерину, що шукала його, удавав, що не впізнав її, не пожалів і свого сина й відмовився від нього.
Мати Катерини вкрай важко переживає осуд своєї дочки з боку односельців. У її монолозі, зверненому до доні, відбилися її суперечливі почуття: неможливість чинити спротив суспільній думці (через що вона й виганяє Катерину) та страшний біль через прощання з дочкою:
Не вертайся, дитя моє,
З далекого краю…
А хто ж мою головоньку
Без тебе сховає?
Хто заплаче надо мною,
Як рідна дитина?
Хто посадить на могилі
Червону калину?
Хто без тебе грішну душу
Поминати буде?
Доню моя, доню моя,
Дитя моє любе!
Не меншим є й розпач батька Катерини, що «не дивиться на світ божий», так «тяжко зажурився», проте він є більш стриманим, що проявилося в його небагатослівності під час прощання.
Катерина – сільська дівчина. У поемі немає детального опису зовнішності головної героїні, є лише згадки про її гарні «чорні брови», «карі оченята» та «біле личко». Це типова зовнішність красуні, описаної в українському фольклорі.
За характером Катерина дуже пристрасна, вразлива, імпульсивна. Покохавши москаля Івана, вона забуває про все на світі, зокрема про поради і застереження батьків, не звертає уваги на те, що кажуть про неї односельці.
Її почуття дає їй силу стерпіти всі образи:
За милого, як співати,
Любо й потужити.
Обіцявся чорнобривий,
Коли не загине,
Обіцяв вернутися.
Тойді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе;
А поки що, нехай люде
Що хотять говорять.
Через те, що Катерина порушила правила народної моралі (берегти честь до шлюбу та не кохатися з чужинцями), проти неї було налаштоване все село, навіть батьки відцуралися її.
Поет з глибоким співчуттям показує трагедію самотньої та зневаженої дівчини, проти якої весь світ, якій ніде шукати порятунку. Вона досить сильна особистість, що до останнього бореться за своє щастя та щастя дитини.
Навіть за найтяжчих умов Катерина намагається не втрачати власної гідності, наприклад, їй дуже соромно просити милостині в чумаків. Проте її материнська любов є настільки сильною, що вона готова навіть пожертвувати собою й своєю гідністю, стати наймичкою для Івана, аби він лише пожалів свого сина.
Останньою краплею для дівчини стає те, що Іван відмовляється від сина та тікає. Свої останні вчинки (залишення малого Івася в небезпеці на шляху та самогубство) Катерина робить уже з цілком затьмареною від горя свідомістю.
