jonka Катя Олійник 5 vuotta sitten
498
Lisää tämän kaltaisia
Хоча людському життю немає ціни, ми завжди вчинюємо так, немов існує щось іще цінніше.
Самогубство (суїцид) – тема, що була актуальною в усі часи, але ставлення до неї протягом епох було різне й багато в чому залежало від релігій та морально-етичних норм і традицій. Найдавніші самогубства – ритуальні: до них належить харакірі й саті (самоспалення індійських вдів). Ритуальні самогубства, як правило, були почесними, заохочувалися суспільством, а ухилення від них уважалось великою ганьбою. Із приходом християнства ставлення до самогубства стає різко негативним. У середні віки самогубців не ховали на кладовищах, над їхніми трупами вчиняли наругу. Справа в тому, що з прийняттям християнства тим людям, які прийняли віру, хотілося швидше потрапити в Царство Боже, і, щоб уникнути жахливої кількості самогубств, церква оголосила самогубство гріхом. У християнстві вважається, якщо Бог дарував життя, не можна кидати цей дар до його ніг, треба прожити життя до кінця. Останнім часом священики почали більш терпляче ставитись до самогубців, беручи до уваги причини, які спонукали людину до такого вчинку.
Існування людини в суспільстві охоплює різноманітні взаємозв’язки, що передбачає сукупність її поведінкових реакцій. Однією з них є суїцид (самогубство).
Суїцид (лат. sui – себе і caedere – вбивати) – навмисне самоуш-кодження зі смертельним фіналом.
Суїцидом вважають не всі дії людини, які мають наслідком її смерть. Встановити відмінність власне самогубства від автоагресивних форм поведінки дає змогу аналіз мотивації вчинків індивіда.
Замах людини на власне життя кваліфікують як самогубство за умови, що вона усвідомлює значення своїх дій і керує ними. У всіх інших випадках скоєння людиною дій, які завдають шкоди її психічному чи фізичному здоров’ю, під впливом психопатологічних розладів (маячні ідеї, галюцинації та ін.), у стані психозу слід кваліфікувати як автоагресивну поведінку, нещасний випадок.
Особливо вагомою в підлітковому віці є проблема суїциду. В 11–13 років смерть оцінюється як тимчасове явище. З'являється розмежування понять життя і смерті, але емоційне ставлення до смерті абстрагується від власної особи.
Прагнення бути свідком реакції оточуючих на свою смерть або надія на “друге народження” характерні для суїцидентів дитячого і підліткового віку. Уявлення про смерть протягом дитинства проходить декілька етапів: від цілковитої відсутності у свідомості дитини уявлення про смерть до формального знання про неї і знайомства з атрибутами відходу з життя (поняттями трауру, похоронів і т. п.). Знання про смерть не співвідноситься дитиною ні зі своєю власною особою, ні з особою кого–небудь з близьких; не сформовано уявлення про безповоротність смерті, яка розуміється як тривала відсутність або інше існування. Дитина визнає можливість подвійного буття: вважатися і бути померлим для оточуючих і в той же час самому спостерігати їх відчай, бути свідком власних похоронів і розкаяння своїх кривдників. Відсутність страху смерті є відмінною рисою психології дітей. Було б помилково відносити спроби дітей і підлітків до демонстративних дій. Діти, через відсутність життєвого досвіду і обізнаності, не можуть використовувати метод вибору. Відсутність розрахунку, знань про способи самогубства створюють підвищену загрозу смерті незалежно від форми самодії. Небезпеку збільшують також вікові особливості. У підлітків формується страх смерті, який, проте, ще не базується на усвідомленому уявленні про цінність життя. “Метафізична інтоксикація”, властива психології підлітка, виражається, зокрема, в поглибленому розмірковуванні на тему життя і смерті. Загальна нестійкість, недостатність критики, підвищена самооцінка і егоцентризм створюють умови для зниження цінності життя, що негативно відтіняє емоційність підлітка, а в конфліктній ситуації створює передумови для суїцидальної поведінки.
Окрім критерію усвідомленості наміру позбавити себе життя, для визначення істинності замаху на самогубство у дорослих аналізуються способи реалізації суїциду і особливості поведінки суїцидента.
Відповідно до психоемоційного стану особистості та зовнішніх обставин можна використати наступні аргументи.
1. Вчинити самогубство - це безглузда, нікому не потрібна жертва. Після неї залишаються лише невтішні друзі та родичі.
2. Навіть якщо зараз здається, що думки про самогубство ніколи не залишать тебе, знай, що на світі є люди, які відчували такий самий душевний біль. Із власного досвіду вони можуть запевнити, що все зміниться на краще, і скрутна ситуація обов'язково мине, ти її подолаєш тим чи іншим шляхом. Поміркуй, хто з твого оточення зможе допомогти тобі пережити цю важку смугу життя.
3. Звісно, нелегко розкрити комусь, що в тебе на душі. Але коли на карту поставлене життя, невже не можна спробувати? Адже тобі просто необхідно жити далі. Це твоє життя. Чи всі ресурси та резерви ти задіяв, аби його врятувати? Ти з повним правом можеш розраховувати на допомогу, зважаючи на те, що твоє життя цінне не тільки для тебе, але й для інших.
4. Втративши життя, ти нічого не вирішиш. Спробуй абстрагуватися від негараздів і подумки перенестись у майбутнє. Може, вдасться побачити для себе причину жити далі або з'явиться бажання якось пережити важкий етап, перетерпіти його заради щасливого майбутнього.
5. Дієвий спосіб боротися з тугою - ставити перед собою досяжні цілі та зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.
6. У разі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших людей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку - спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого - цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.
7. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе сварити. Але потім почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти, як врятувати тебе від подальшої біди.
8. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділися своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитися на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтися, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю. Буде корисно заздалегідь домовитися про екстрений зв'язок на випадок повернення думок про самогубство.
9. Поширеною помилкою є очікування, що інші самі здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати та пропонувати допомогу. Але жодна людини не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі - те ж саме, що самому нести важкий тягар.
10. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму та з розумінням.
11. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку та нудьги, спробуй переключитись на щось інше, зайнятися якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, до тебе знову повернеться почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.
12. Корисно займатися тим, що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось відремонтуй удома тощо.
13. Настрій помітно покращиться, якщо поїхати кудись ненадовго з якоюсь практичною метою.
14. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим - тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді та намагання допомогти здатне перекрити власний душевний біль, спонукає абстрагуватися від власних проблем і налаштуватися на конструктивні рішення.
15. У критичному стані допомагає релігія. Навіть якщо серед твого близького оточення ти не знайдеш людину, гідну твоєї довіри, ти завжди можеш звернутися у щирій молитовній розмові до Бога.
16. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати або подолати свою депресію за допомогою наркотиків та алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті, хто шукає легких шляхів розв'язання проблем. Адже після тимчасової розради та відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості та роздратованості.
Доводячи суїциданту кожен аргумент, потрібно говорити виразно, переконливо, наводити яскраві приклади з життя інших, найкраще відомих, людей, персонажів фільмів та літератури.
Загальними рисами суїциду є:
• Метою суїциду є знаходження рішення. Суїцид не є випадковою дією. Його ніколи не роблять безглуздо чи безцільно. Він служить виходом з ускладнень, кризи або нестерпної ситуації. Йому притаманні непогрішима логіка й доцільність.
• Завдання суїциду полягає у припиненні свідомості. Головне практичне завдання суїциду – це те, до чого відбувається рух, повне припинення потоку своєї свідомості, нестерпного болю як рішення хворобливих і насущних життєвих проблем.
• Стимулом до скоєння суїциду є нестерпний психічний (душевний) біль. Якщо припинення своєї свідомості – це те, до чого рухається суїцидально налаштована людина, то душевний біль – це те, від чого він прагне втекти. Таким чином, суїцид найлегше зрозуміти як поєднання руху в напряму до припинення потоку свідомості та втечі від психічного болю та нестерпного страждання.
• Стресором при суїциді є фрустровані психологічні потреби. Суїцид слід розуміти не як безглуздий і необґрунтований учинок, а як реакцію на фрустровані психологічні потреби людини.
• Суїцидальною емоцією є безпорадність-безнадійність. У суїцидальному стані виникає відчуття безпорадності-безнадійності: «Я нічого не можу зробити (окрім здійснення самогубства), і ніхто не може мені допомогти (полегшити біль, який я відчуваю)».
• Внутрішнім ставленням до суїциду є амбівалентність. Для самогубства типовий стан, коли людина одночасно намагається перерізати собі горло та благає про допомогу.
• Станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери. Було б не зовсім правильно вважати суїцид проявом психозу, неврозу або психопатії. Точніше його можна охарактеризувати як скороминуще афектне й інтелектуальне звуження свідомості з обмеженням використання можливостей.
• Дією при суїциді є втеча. Втечу відображає намір людини віддалитись із зони лиха. Варіантами втечі є, наприклад, відхід із дому або сім’ї, звільнення з роботи, дезертирство з армії.
• Комунікативною дією при суїциді є повідомлення про свої наміри. Люди, які мають намір скоїти самогубство, унаслідок амбівалентного до нього ставлення, свідомо чи несвідомо подають сигнали лиха, скаржаться на безпорадність, шукають можливості порятунку.
• Закономірністю є відповідність суїцидальної поведінки загальному життєвому стилю поведінки.
Суїцид – це складне не тільки психологічне, а й соціальне, економічне явище. І насправді навколо нього створено певні міфи, які плекали багато років: до суїциду більше схильні діти, які знаходяться у малокомфортній соціальній ситуації. Насправді це не так. Навпаки, найчастіше скоюють самогубство діти з забезпечених сімей, яких не сприймають як таких, що належать до групи ризику.
Дитина з так званої «неблагополучної сім’ї», яка знаходиться у несприятливих умовах з дитинства, насправді упродовж свого життя вчиться чинити опір, таким чином виробляє у собі внутрішню рису пручатися будь-яким насильницьким проявам. Тому її схильність до суїциду не є надто високою. Хіба що така дитина потрапила у критичну ситуацію.
Натомість діти, які, як нам здається, ростуть у сприятливих для них умовах, якраз не готові зіштовхнутись із складною життєвою ситуацією, можуть не впоратись з нею.
У нашій державі статистика ведеться у якомусь малопридатному стані, але якщо все ж звертатись до неї, то у відсотковому відношенні самогубство частіше вчиняють діти, чиї батьки знаходились у стані розлучення або були розлучені. Це означає, що його часто супроводжують інші проблеми: психологічна травма, смерть близьких людей, хвороба когось із рідних.
Зокрема, окремо можемо виділити момент страху, коли близька людина, мама чи батько, помирають від раку. У дитини автоматично з’являється відчуття страху, що її чекає те саме. А будучи свідком чиїхось страждань, вона не хоче переживати те ж саме. Відповідно, може наважитись на самогубство. У такі важкі моменти дитина потребує якомога більше любові.
Ще є один момент, на який варто звернути увагу: чи була дитина свідком того, коли хтось із членів родини здійснив самогубство і чи були у досвіді родини такі історії. Такі діти можуть потрапити у групу ризику.
Батьки повинні розуміти, що дитина в соціумі завжди переживатиме проблеми. Це нормально. З часом ми усвідомлюємо, що жодне оточення не зобов’язане нас любити, але любові від батьків ми очікуємо завжди, адже це дає нам відчуття опори. І якщо ми розуміємо, що сім’я не може нас цим забезпечити, коли ми найбільше потребуємо, саме тоді земля летить з-під ніг. І відсутність цієї підтримки, любові, може також змусити дитину до страшного кроку.
Проблема самогубства є актуальною, тому слід мати уявлення про ранні ознаки суїцидальних намірів і вміти їх розрізняти.
1. Попередня спроба самогубства: у багатьох молодих людей, котрі закінчують життя самогубством, була спроба суїциду раніше.
2. Усні загрози: деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: «Я не можу цього витримати», «Я не хочу більше жити», «Я хочу покінчити із собою». Часто висловлювання можуть бути замасковані: «Ви не повинні за мене турбуватись», «Я не хочу створювати вам проблеми», «Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду», «Вони дуже скоро пожалкують, коли я їх залишу» і т. п. Усі загрози повинні сприйматися серйозно.
3. Зміна в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими й заглибитись у себе; нерішучі люди можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.
4. Токсикоманія, наркоманія, алкоголізм. Незвичні покупки: людина може прагнути купити зброю, мотузку та інші речі, які можуть викликати у вас підозру.
5. Відмова від власності: той, хто вирішив здійснити самогубство, може роздавати власні речі.
6. Ознаки депресії: це можуть бути зміни в уживанні їжі, порушення сну, тривожність, неврівноваженість, утрата інтересу до діяльності.
7. Проблеми у навчальному закладі: пропуски занять, емоційні вибухи або інша поведінка, не властива даному студенту.
8. Теми смерті: бажання закінчити своє життя може проявлятись у малюнках, у поезії, записах у щоденнику тощо.
9. Раптові (неочікувані) стани ейфорії: людина має щасливий вигляд після тривалого депресивного стану – це означає, що вона відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.
10. Інші ознаки: часті інциденти, скарги на фізичний стан організму, гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою привернення уваги або досить тривале переживання горя після втрати когось.
Існує кілька правил поводження з людиною, яка має суїцидальну поведінку (наміри, спроби). Їм має слідувати не лише психолог, але й близьке оточення, щоб не зашкодити, а допомогти. До того ж, суїцидант не завжди має бажання звернутися зі своєю проблемою до психолога. В такому разі навантаження психологічної допомоги лягає на близьких людей. Вони також повинні мати на увазі наступні положення.
1. Підбирайте ключі до розгадки суїциду. Попередження самогубства полягає не тільки в піклуванні та участі друзів, а в здатності розпізнавати ознаки суїцидальних намірів. Обов'язково з'ясуйте, чи не є ця людина самотньою та ізольованою. Важко надати підтримку, коли людина відгородилася від усього світу, знервована чи озлоблена. І все ж, слід спробувати допомогти їй усвідомити, що коли почуваєшся пригніченим або стурбованим, краще не страждати наодинці, а поділитися своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Розмова допомагає знизити емоційне напруження і поглянути на проблеми з іншого боку. Перше, що слід робити, якщо загроза суїциду стає явною, - це допомогти подолати думки про самогубство як прийнятий спосіб виходу з важкого становища.
2. Прийміть суїциданта як вольову особистість. Припустіть, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна та не зможе наважитися на самогубство. Якщо ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, надайте допомогу, направте людину до психолога.
3. Налагодьте турботливі стосунки. Необхідно прийняти людину, котра перебуває у відчаї, такою, якою вона є, вступити з нею в емпатійний контакт. У цій ситуації є час не для моралізування, а для доброзичливої підтримки, яку потрібно висловлювати не лише словами, але й невербально (обіймами, посмішкою, теплим поглядом, поглажуванням по голові тощо).
4. Будьте уважним слухачем. Можна надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про переживання людини, якими б вони не були: печаль, провина, страх, гнів та ін. Іноді, в залежності від особливостей ситуації, доцільним буде просто мовчки посидіти з людиною, не коментуючи почутого. Це також буде доказом зацікавленості та турботи.
5. Не сперечайтеся. Ні в якому разі не можна виявляти агресії під час розмови про самогубство та висловлювати обурення тим, що почуто. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, можна не лише програти суперечку, а й втратити цю людину. Суїцидант потребує підтримки, а не моралізування.
6. Ставте запитання. Найкраще запитати людину прямо: «Ти думаєш про самогубство?». Це не викличе подібної думки, якщо раніше її не було. Але якщо людина думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдуже її хвилювання, хто погоджується обговорити цю заборонену тему, вона часто відчуває полегшення, отримує можливість зрозуміти свої ж почуття.
7. Не пропонуйте невиправданих утіх. Суїциданти з презирством ставляться до зауважень на зразок: «Нічого, нічого, у інших такі ж проблеми, як у тебе, а то й більші» та до інших подібних кліше, оскільки вони різко контрастують з їхніми стражданнями. Ці фрази лише принижують їх почуття і примушують відчувати себе ще більш непотрібними. У яких би ситуаціях не опинялися інші люди, у кожного міра горя - своя.
8. Пропонуйте конструктивні підходи. Потенційному самогубцю потрібно допомогти ідентифікувати проблему та якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому, що він може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативні емоції, як ненависть чи бажання помсти. Людина не повинна радити суїциданту, що йому робити. Вони в процесі довірливої бесіди разом мають дійти до висновку.
У певних випадках суїцидальні думки можуть спричиняти психічні розлади (депресія, невроз нав’язливих станів, психоз). В інших – можуть з’являтися і у психічно здорової людини. Наприклад, якщо вона пережила сильний стрес або перебуває у стані хронічного стресу (психічного та фізичного виснаження). Ідея про самогубство у цьому випадку може означати «вимкнення» страждання, напруження і неприємних емоцій. Тобто людина не хоче вмирати і не планує завдавати собі кривди, але потужна дія стресу наче «підкидає» таку думку.
У будь-якому разі про подібні думки варто поговорити із спеціалістом (психолог, психотерапевт, лікар-психіатр). Він може допомогти зрозуміти суть проблеми і зорієнтувати, як діяти далі. Із практики знаю випадки, коли людина замість спеціалістів зверталася по допомогу до друзів. Спершу вона ніби заспокоювалася, а потім забирала в себе життя. Друзі, родичі, Google, форуми, YouTube – не замінять кваліфікованого спеціаліста.
Суїцидальна поведінка має в собі ряд суттєвих ознак, котрі досить важко відрізнити членам суспільства підлітка, з метою вчасного попередження суїцидальних спроб. Психолог В.Т. Кондрашенко визначає поняття «суїцид» як усвідомлене позбавлення себе життя.
Суїцидальна поведінка (від лат. – «самовбивство») – це самогубство або його спроба, спрямована на виведення особистості з кризової ситуації, усвідомлене перебування в якій для неї є нестерпними і з якої вона не бачить іншого виходу. Вчений Ю. Фербер виділив суїцидальний закон, який звучить так: «Частота самогубств у популяції прямо пропорційна кількості індивідів, які характеризуються підвищеною вразливістю і масштабом позбавлень, які характерні для цієї популяції».
Нині суїцидальна поведінка не сприймається як однозначно патологічне явище. Найчастіше це поведінка психічно нормальних людей. У той же самий час поширена і інша думка стосовно суїциду, як про крайню межу в ряді взаємоперехідних форм саморуйнівної поведінки.
Суїцидальна поведінка – різноманітні форми активності людей, зумовлені прагненням позбавити себе життя і служать засобом розв’язання особистісної кризи, яка виникла у зіткненні особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. З огляду на гостроту емоційного стану криза досягає такої інтенсивності, що людина неспроможна знайти правильного виходу із нинішньої ситуації, і у висновку вона втрачає будь–який сенс життя. Згідно цьому, О.Г. Абрумова визначає самогубство як феномен соціально–психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціальних конфліктів.
Внутрішня суїцидальна поведінка містить у собі суїцидні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми та наміри. Практично доцільно користуватися трьома ступенями цієї шкали:
• пасивні суїцидні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як самодовільної дії («добре було б померти», «заснути й не прокинутись» тощо);
• суїцидальні задуми – це активна форма вияву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої збільшується з розробкою плану її реалізації. Обдумуються спосіб, час і місце самогубства;
• суїцидальні наміри передбачають приєднання до задуму рішення та вольового компонента, який спонукає до безпосереднього переходу в зовнішню поведінку;
Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації традиційно називається передсуїцидальним (передсуїцид).
Тривалість його може вираховуватись хвилинами (гострий передсуїцид) або місяцями (хронічний передсуїцид). У випадках довготривалого передсуїциду процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки чітко проходить описані раніше етапи. Однак ця послідовність виявляється далеко не завжди. За гострих передсуїцидів можна спостерігати виникнення суїцидальних задумів.
Автоагресивна (грец. autos – сам і лат. agressio – напад) поведінка – специфічна форма особистісної активності, спрямована на завдавання шкоди своєму соматичному (грец. soma – тіло) або психічному здоров’ю. З огляду на специфіку дій індивіда, спрямованих на нанесення шкоди своєму здоров’ю, розрізняють такі види автоагресивної поведінки:
Існує кілька глибинних причин здійснення самогубства.
1. Егоїзм: людина не вважає себе зобов'язаною перед суспільством і окремими його членами зберігати своє життя, вважаючи, що може розпоряджатися ним, як заманеться. Здавалося б, життя - це дар, яким володіє кожна людина. І хто ж, як не вона сама владна вирішувати, що їй робити зі своїм життям? Проте, позбавляючи себе життя, людина не задумується над тим, як її смерть сприймуть близькі люди, колеги і т.д., як вони будуть без неї жити. Тому, здійснюючи самогубство, людина дійсно вчиняє егоїстично.
2. Альтруїзм: людина маєпочуття надобов'язку перед суспільством і його окремими членами, які вимагають жертви. Прикладом слугують суїциди, здійснені камікадзе (воїни-смертники), шахідами (шахід підтверджує свою віру власною смертю у боротьбі проти невірних), офіцерами («честь офіцера» - самогубство офіцера, звинуваченого в негідному вчинку, яке очищує його честь і честь його родини), суїциди та масові суїциди учасників сект, у необхідності яких переконує лідер (наприклад, група в соціальній мережі «Блакитний кит») тощо.
3. Соціальна анемія: причиною суїциду являється неспроможність людини пристосуватися до швидких змін суспільства. У результаті цього, знижується рівень адаптованості людини, що призводить до її поступової ізоляції, депресивних станів, неможливості змінити бодай щось у своєму житті. Поступово людина втрачає відчуття плинності часу, в неї складається враження, що вона застигла на місці в своєму розвитку. Вона відчуває самотність, відчуженість, неможливість бути зрозумілою. Життя стає тягарем, який людина хоче з себе зняти.
Першим, хто спробував пояснити самогубство з психологічної точки зору, був засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд (1856 – 1939 роки). Драматизм людського існування посилюється наявністю у людини схильності до руйнування, агресії, що протистоїть “інстинкту життя”. Згідно з його теорією, виникає амбівалентний конфлікт – зіткнення протилежних бажань. Таким чином, внутрішній світ людини стає ареною боротьби двох антагоністів – Танатоса та Ероса. Вбивство – це агресія, спрямована на інших, а самогубство – теж агресія, але спрямована на сам суб’єкт: “…жоден невротик не відчував потягу до самогубства, не виходячи з імпульсу вбити іншого, спрямованого на самого себе”. Але, що цікаво, в останні 16 років життя, хворіючи на рак, З. Фрейд постійно думав про свій відхід з життя.
Систематизоване ж обґрунтування заборони суїциду сформулював Фома (Тома) Аквінський (1225 чи 1226 – 1274 роки):
1. Самогубство є порушення закону природи, відповідно до якого “усе природне повинно підтримувати своє буття”.
2. Це порушення закону моралі, оскільки шкодить суспільству, частиною якого є сам суїцидент.
3. Самогубство є порушенням закону Божого, що підкоряє людину Божому провидінню та залишає право лише Богові забирати життя людини.
Таким чином, самогубство є потрійним гріхом: перед собою, перед суспільством та перед Богом.
Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:
• переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;
• реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;
• переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;
• почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;
• страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;
• страх перед покаранням;
• любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;
• почуття помсти, погроз, шантажу;
• бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
• співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).
Одним з найсильніших соціальних факторів, що визначають рівень самогубств і безпосередньо пов'язують минуле і сьогодення у житті суспільства, є релігія. Не дарма однією з основ у боротьбі за життя в історії суспільства була релігійна кара. Іслам суворо засуджує самовільне позбавлення себе життя, і до цих пір це явище практично не зустрічається в країнах сповідують мусульманську релігію. У юдаїзмі також підкреслюється цінність життя для Бога, і тому задля збереження життя правовірним євреям дозволялося переступати всі релігійні закони, крім відмови від бога, вбивства і кровозмішення. Християнство після хвилі самогубств перших християн - мучеників, які прагнуть таким чином постати перед обличчям Всевишнього, також досить скоро наклало заборону на добровільний відхід з життя, який діє і до цього дня. Однією з головних причин найнижчого рівня самогубств в даний час в Італії, Іспанії та ряді латиноамериканських країн є величезний вплив в цих країнах католицизму, суворо переслідує спроби позбавлення себе життя. А такі східні релігії, як брахманізм і буддизм, наступні доктрині: все, що прив'язує людину до життя, є причина страждання, спокійно ставитися до зречення від плоті, самоспалення буддійських ченців як акт протесту проти воєн і інших варварства сучасної цивілізації цілком укладається в рамки релігійних норм. З цього видно, що в цілому в державах, де вплив релігії слабше і релігійні норми, зокрема, пов'язані з самогубством, м'якше, відсоток суїцидальних дій вище.
В даний час вплив релігії, як регулюючого суїцид чинника, значно менше, а зміни в суспільному житті набувають все більш швидкоплинний характер, в результаті чого різні верстви і соціальні групи виявляються у різних нерівних умовах, які можуть розглядатися як передумови до суїцидальної поведінки сучасної молоді та більш старшого покоління.
В іудаїзмі дозволяється переступати всі релігійні закони, крім відмови від бога, кровозмішення і вбивства, хоча ця релігія і її багаточисленні секти дозволяють самогубство як добровільну евтаназію при невиліковних хворобах. Ще один маленький нюанс – євреї ніколи не вважали самогубство великим гріхом. Так, наприклад, в Новому Завіті описано багато випадків суїциду: Авімелех (попросив свого зброєносця вбити його мечем), Самсон (скинув на себе та своїх ворогів покрівлю будинку), Ахітофель (вдавився через каяття, після того як зрадив свого радника Давида). Відомі й факти масових самогубств, коли у 73 р. н.е. у фортеці Массада 960 євреїв на чолі з Єлеазаром самовільно пішли з життя в знак протесту проти Римкого панування.
Іслам з осудом ставиться до самогубства, але, як і іудаїзм, не виключає пом’якшуючих обставин. Наприклад, під час джихаду, що у мусульман означає «боротьба за віру», вчинок шахіда не розглядається як суїцид, оскільки його мета – вбити іншу людину або групу осіб. Навпаки, він виступає воїном Аллаха, який поліг на полі бою. Суперечливість заборони акту позбавлення себе життя полягає в тому, що в Корані немає конкретного табу. Студент Сумського державного університету Хусейн роз’яснює нам, що зазвичай мусульмани спираються на слова із сури «Жінки»: «О вы, которые уверовали! Не стяжайте имущества друг друга неправедным путем, а только путем торговли по взаимному вашему согласию. И не убивайте друг друга. Воистину, Аллах милостив к вам». Він додає: «Запрет на самоубийство в нашей религии опирается скорее не на сам текст Священной Книги, а на переданные из поколения в поколение учения толкователей и вероучителей».
