jonka YEHOR PODOROZHNYI 1 vuosi sitten
171
Lisää tämän kaltaisia
«Байдужна на все, мов дерево. Наприклад, прошу, що то за тип? Вважаєш, яке в неї білля? Гарне і тонке, мов у графині, а її постіль іще краща. Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж… просто - “товпа”! Цікава я, як довго будуть іще гудзики теліпатися коло її пальта, коли пришиє кусник відорваного від сукні шнура, що наборзі пришпилила шпилькою, і коли позашиває свої рукавички!»(Ганна про Софію).
«Більше не любила я нікого в своїм житті. Але воно добре, – додала, поглянувши повним сіяючим поглядом до другої кімнати, де стояв її улюблений інструмент, – бо можу цілу душу віддати резонаторові. І я віддаю її йому! Коли сяду до нього, находжу рівновагу свого духу, вертає мені гордість і почуття, що стою високо-високо! Зате й граю йому звуками, яких не почує від нікого, і буду йому грати до останнього свого віддиху».
Софії притаманні певна байдужість до свого вбрання, неохайність, про що свідчать такі деталі як напіввідірвані ґудзики на пальті та подерті рукавички
На долі дівчини позначилося надзвичайно сильне кохання до одного чоловіка, що виявився негідним її: злякався її надто сильних почуттів і втік, зрадив її, одружившись із дочкою багатія. Відтоді в душі Софії щось зламалося, всі свої почуття вона віддавала лише музиці
«Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони…сіро-програмованої людини…»
«Тоді юрба переконається, що незамужня жінка – то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні… Я не кажу, що йду саме до того ідеалу. Я живу штукою [мистецтвом], і вона вдоволює цілковито мою душу; може бути, що й віддамся, не знаю, але коли не віддамся, то певно не буду застрашеною птахою, що мов цілий світ просить о прощення, що мужа не має…»
Дівчина мала дуже сильний характер, відрізнялася неабиякою волелюбністю, рішуче відстоювала свої своєрідні погляди на життя, при цьому не зважала на те, чи подобаються ці погляди тим, хто її оточує. Їй притаманна певна зверхність, віра у свою вищість, адже вона належала до «артистів», тобто митців, яких уважала «вибраною горсткою суспільності»:
Ганнуся – феміністка, і в розмовах зі своєю подругою Мартою вона багато разів порушувала тему прав жінок, захищаючи ідею, що жінка не зобов’язана виходити заміж, народжувати дітей, як того вимагають поширені в суспільстві уявлення, а натомість може цілком присвятити себе якийсь вищій діяльності, як-от служінню мистецтву
«Ти є вже вродженою жінкою і матір’ю… Ти – ще неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що пригадує нам Аду Каїна або інших женщин з біблії, повних покори й любові. Але не вихованням виплеканої покори й любові, лише покори й любові з першої руки, з природи! Ти й без науки була б та сама, що тепер. Жертвувала б себе з напору вродженої доброти, без намислу і без претензій до подяки! Ти – тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі...»
Дуже влучну й глибоку характеристику Марти висловила її подруга Софія:
