par Ірина Крученюк Il y a 1 année
256
Plus de détails
У вірші «Vivere memento!» (пам`ятай про життя) весняний поклик оживляє мертве серце і примушує людину з «горя-домовини» піднятись назустріч «новій зорі». Сам рефрен «vivere memento» був антитезою релігійно-схоластичному закликові «memento mori», що нагадував завжди пам`ятати про смерть.
Збіркою «З вершин і низин», яка після Шевченкового «Кобзаря» була найвищим досягненням української революційної поезії, Франко вніс у літературу дух тієї епохи, коли боротьбу трудящих мас очолив пролетаріат.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля. Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р. Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.). І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.
Останнє десятиріччя життя Івана Франка минало переважно в самоті та фізичних і психологічних стражданнях. Уже від 1900 року з періодичними загостреннями протікало психічне захворювання дружини письменника, яка час від часу проходила курси лікування в клініці для душевнохворих. З 1908 року, і сам Франко страждав від тяжкої психофізіологічної недуги, унаслідок якої мав деформовані й паралізовані руки. Це значно утруднило йому продуктивну літературну й наукову працю, якої він, одначе, не припиняв до самої смерті.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичах Дротобнцького повіту, недалеко від Львова.
Батько, Яків Франко, був сільським ковалем. В автобіографічному оповіданні «У кузні» Іван Якович напише: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь. У ньому пронизуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугля, і яриться в його глибині щось іще біліше, променясте... Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».
Мати, Марія Франко (Кульчицька), походила із збіднілого, але шляхетського роду, була гордої вдачі, мала чутливе до краси серце.
Спочатку Івась навчався в початковій школі сусіднього села Ясениці-Сільної(1862-1864). За два роки навчання він уже добре оволодів трьома мовами: українською, німецькою й польською. «"Якесь воно не таке, як люди", — казали про нього сусіди, і це ж саме "не таке" помічав у ньому й батько-коваль, вирішивши будь-що одірвати сина від кузні й спровадити в якусь іншу науку», — згадує М. Коцюбинський. Пізніше хлопець навчався в так званій нормальній школі Дрогобича (1864-1867) і Дрогобицькій гімназії (1867-1875). Навчання в цих закладах було марудним: талановитий Івась постійно зазнавав знущань від своїх учителів, хоч і виявляв значні здібності й старання. Діти в Дрогобицькій нормальній школі «туманіли зо страху, тратили голос, тратили пам'ять, віру в себе...»(про навчання в тогочасній школі більше можна прочитати в автобіографічних оповіданнях І. Франка «Отець-гуморист», «Чистописання», «Оловець», «Грицева шкільна наука»).
Франко-поет – автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів: «Баляди і роскази» (1876), «З вершин і низин» (2 видання: 1887 та 1893), «Зів’яле листя. Лірична драма» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Давнє й нове» (1911), «Вірші на громадські теми» (1913), «Із літ моєї молодості» (1914), а також збірки «Поеми» (1899). Поемарій Франка включає близько півсотні творів, серед яких чільне місце посідають етологічна епопея «Панські жарти» (1887), поеми-казки «Лис Микита» (1890), «Абу-Касимові капці» (1895), «Коваль Бассім» (1900), а також історичні («На Святоюрській горі», 1900) та філософські поеми («Смерть Каїна», 1888; «Похорон», 1897; «Іван Вишенський», 1898; «Мойсей», 1905). Окрім того, Франко – автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій: «Найдавніша історія України до р. 1008 в поетичних образах» (інша назва – «Студії над найдавнішим Київським літописом»; 1907–1916) й «Ad urbe condita» (поетичні твори за мотивами історії стародавнього Риму; 1915–1916) та упорядник «антології української лірики від смерти Шевченка» «Акорди» (1903).
Творчість Івана Франка
Захар Беркут
Украдене щастя
Перехресні стежки
Мойсей
Іван Вишенський
Лис Микита
Ідея : сама природа нагадує : пам'ятай , що живеш
Тема : пробудження природи весною закликає людину до нового життя.
Мотиви збірки
Сповідування життя як активного чину, двобою зі злом; передчуття кардинальних змін у суспільстві:
• «Гримить! Благодатна пора наступає»;
• «Земле, моя всеплодющая мати»;
• «Vivere memento»;
• «Супокій»;
• «Не пора, не пора, не пора».
Звеличення подвижництва і волелюбства; людей з новим мисленням, готових працювати і боротися до загину в ім’я народу:
• «На суді»;
• «Каменярі»;
• «Товаришам».
Збірка „З вершин і низин“, що побачила світ у 1887 р. (друге, більш повне видання вийшло друком у 1893 р.), стала в духовному житті України явищем, співмірним із „Кобзарем“ Т. Шевченка. Саме ця книжка поезій засвідчила прихід у літературу мужнього поета-громадянина й митця-новатора з індивідуальним стилем.
Збірка складається з шести розділів: „De profundis“ (з латин, з глибини, з низин), „Профілі і маски“, „Сонети“, „Галицькі образки“, „Жидівські мелодії“ і „Легенди“. Так виявилася схильність автора до циклізації творів і композиційної чіткості.
Дійові особи : ліричний герой ( автор ) ; вітер , трава , річка , гори , тучі , весна.
В образі хмар автор виражає легкість та любов до природи.
Пробудження природи весною закликає людину до нового життя. Весна пробуджує до активності навіть збайдужілих, тих , хто “вчора тлів” “в горя домовині”. Вона змиває з людини смуток та безнадію, дає їй нові сили. Такою впевненістю наснажені заключні рядки твору.
Автор вивищує роль фольклору, надаючи йому функцій живої води, що змиває сум із людського серця. Тут варто зазначити, що поряд із живою водою в поезії І. Франка виступає символіка очищення. У вірші “Vivere memento” ліричний герой запитує:
Чи се, може, шемріт твій,
Річко, срібна ленто,
Змив мій смуток і застій?
Vivere memento!
Аналіз вірша
Рік написання – 1883
Збірка – “З вершин і низин”
Тема: пробудження природи весною закликає людину до пробудження, до нового життя.
Ідея: людині сама природа нагадує: “Пам’ятай, що живеш!”.
Віршовий розмір – хорей.
