によって Аня Кудревич 1年前.
168
もっと見る
Уперше надруковано в журналі «Правда», 1879, № 3-12. Того ж року повість вийшла у Львові окремими виданнями.
Ще перед тим, як повість почала друкуватися у «Правді», Нечуй-Левицький став клопотатись про дозвіл на її видання в Росії, але царська цензура ставила всілякі перепони, вказуючи на ряд «предосудительных мест» твору, зокрема в VI розділі, де змальовувалось перебування прочан в київських монастирях, та висуваючи інші претензії.
Тільки 1886 року дозвіл на друкування повісті був даний при умові вилучення «в ней автором всех неудобных мест» відзначених цензурою. Внаслідок цього 1887 році вийшло в Києві видання «Кайдашевої сім’ї» з рядом цензурних купюр, авторських переробок та скорочень. Зокрема було перероблено початок і кінець твору.
Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблеві Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі (1848 — 1852), потім у Київській семінарії (1853 — 1859) та Київській духовній академії (1861 — 1865). Перед ним відкривалася духовна кар’єра, але юний магістр богослов’я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). 1885р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці.
“Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору… , як “Кайдашева сім’я” Нечуя”
“Яка прекрасна мова! Читав – наче погожу воду у спеку пив. Яке знання народних звичаїв, народного життя!”
“Іван Левицький – се великий артист зору, се колосальне, усеобіймаюче око України”
Композиція «Кайдашевої сім’ї» твориться відповідно до реалістичних принципів. Повість скомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту, в яких розкриваються темнота, обмеженість, егоїзм дрібних власників. Основу сюжету твору складають епізоди родинного життя Кайдашів — сім’ї, в якій іде боротьба за приватну власність. Основним у «Кайдашевій сім’ї» є соціальний конфлікт, породжений приватновласницькими законами тогочасної дійсності, майновою нерівністю між людьми, їх прагненням до власності. Соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тих потворних рис і звичок у характерах героїв, які сформувалися в умовах кріпосницького ладу. Крізь увесь твір проходить контраст між світом природи і світом жалюгідних людських взаємин. Це помітно ще з експозиції твору.
Розв’язка — несподівана. Груша всохла, і всі помирилися.
Кульмінація — дехто з літературознавців вважає, що кульмінації в повісті немає. Дехто схиляється до думки, що кульмінацією є історія з кухлем, де найрізкіше підкреслено ідіотизм дрібновласницького індивідуалізму: через копійчаного глечика людині викололи око.
Розвиток дії— напружені моменти родинного побуту, послідовний виклад подій, що відбувалися в селянській родині: сутички між Кайдашихою та Мотрею, Карпом і батьком, одруження Лавріна, пригоди Мелашки, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщини.
Зав’язка — одруження Карпа з Мотрею, поява молодої сім’ї, побутові суперечки в родині.
Експозиція — епізоди, що знайомлять читача з місцем дії (опис села Семи- гори), персонажами твору; розмова Кайдашенків про дівчат, залицяння Карпа до Мотрі, оглядини в Довбишів.
Мотив занепаду родинних цінностей в Івана Нечуя-Левицького постає як факт, що вже відбувся. При цьому одним із чинників, що сприяв виникненню цієї ситуації в українському суспільстві, на думку митця, було кріпацтво — суспільне явище, коли існування простих людей було підпорядковане волі пануючої верхівки, унаслідок чого людина втрачала віру в можливість справедливості, позбувалася відчуття важливості дотримання моральних принципів співжиття (яскравий приклад — образ Марусі Кайдашихи), розучувалася самостійно будувати своє життя (яскравий приклад — образ Омелька Кайдаша).
У своїй повісті Нечуй-Левицький вчить читачів, що людина повинна розуміти людей, що її оточують, бути великодушною, і лише тоді жодні труднощі та перешкоди не зроблять з неї егоїстичного власника. Автор закликає підтримувати одне одного і цінувати родинні стосунки, адже злагода і дружба в родині — це запорука щасливого та довгого життя.
Події відбуваються в українському селі Семигори. Два дорослих сина Кайдаша вирішили привести в батьківський дім своїх дружин. Але знайти підхід до свекрухи невісткам не вдається. Постійні сварки і навіть бійки підштовхують молодиків розподілити батьківське майно. Та зробити це миром теж не виходить. Фільм «Кайдашева сім’я» – справжня скарбничка української народної творчості з піснями, обрядами, прислів’ями і крилатими висловами.
«Кайдашева сім’я» – екранізація однойменної повісті І.С. Нечуя-Левицького (вивчають учні 10 класів) , знята 1993 (1996) року.
Режисер фільму – Володимир Городько, сценаристи – Володимир Городько, Олександр Сизоненко; в ролях: Кайдаш – Богдан Ступка, Кайдашиха – Людмила Лобза, Лаврін – Валентин Тарасов, Карпо – Сергій Кучеренко, Мелашка – Т.Кришевич, Мотря – О.Гарашук, Варка – Тетяна Назарова та інші.
Про популярність повісті свідчить велика кількість її перевидань і перекладів іншими мовами. Те, що сталося з родиною Кайдашів, можна назвати моральною катастрофою. Читаючи цю «веселу» повість, хочеться плакати або принаймні жалкувати й мучитися досадою: адже на наших очах відбувається самознищення чогось надзвичайно важливого, що є в людському житті, — домашнього затишку, порозуміння між ближніми, почуття гідності, ладу як основи родини. Гору в Кайдашевій сім’ї бере якась диявольська сила руйнування, котра несподівано озивається в цих нелихих, роботящих людях.
Жанр «Кайдашева сім’я»: реалістична соціально-побутова гумористично-сатирична повість-хроніка (жанрова специфіка повісті полягає в тому, що зображення повсякденного життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженням, «на жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний»).
Ідея «Кайдашева сім’я»: критика окремих вад тогочасного панівного суспільного ладу, які спотворювали людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення; засудження егоїзму, жорстокості і дріб’язковості в стосунках з людьми, висловлення суму за людину, її самоприниження і моральний занепад; мотив національної самокритики, що переходить у мотив сорому й уболівання за український світ.
Тема «Кайдашева сім’я»: зображення реалістичних і трагічних за своєю суттю картин життя та психології українських селян у перші десятиріччя після реформи 1861 р.
У цьому творі висвітлено злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян, пияцтво, відсутність культурного дозвілля.. Разом із тим І. Нечуй-Левицький порушив одвічні проблеми.
Письменник написав повість «Кайдашева сім’я» у 1878 році, але дозвіл на публікацію твору отримав лише через 8 років за умови вилучення «в ней автором всех неудобных мест», що були відзначені цензурою, зокрема в VI розділі, де з елементами сатири розповідається про перебування прочан в київських монастирях. Прототипом Кайдашів стала родина Мазурів, що жила в селі Семигори й була відома своїми майже щоденними сварками, колотнечами та бійками. Життєві перипетії, що відбувались в цій сім’ї, Нечуй-Левицький поклав в основу сюжету твору й широко узагальнив в художніх образах героїв повісті драматичне життя тогочасного українського села взагалі.
Лаврін – молодший син. Лагідної вдачі, жартівливий, романтичний. За рисами характеру та зовнішністю повна протилежність старшому брату. «Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Маруся Кайдашиха – його дружина. Сварлива, улеслива, любляча бабуся. «Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»; «терлась коло панів і набралась від них трохи панства». «Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот».
Карпо – старший син. Мовчазний, жорсткий, працьовитий.«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті»
Омелько Кайдаш – простий селянин, голова сім’ї. «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».
