В 20-21 століттях антиутопія отримала розвиток як літературний жанр, ставши реакцією на соціальні експерименти та політичні режими, особливо в Східній Європі та СРСР. Вона відображає критику радянської ідеології та інших тоталітарних систем через художні твори.
СПІЛЬНІ ОЗНАКИ УТОПІЇ ТА АНТИУТОПІЇ
1. Настанова на художнє моделювання (зображення у творі певної моделі суспільної системи, яка є об'єктом аналізу автора).
2. Дослідження й прогнозування соціальних явищ і тенденцій, їхня проекція на майбутнє.
3. Використання фантастики (соціальної або наукової) з метою художнього експериментування з реальністю.
4. Відображення уявлень про державний устрій (гуманний або антигуманний).
5. Прагматичний пафос — спрямованість на дійсність, яка має бути переосмислена, змінена, удосконалена.
6. Актуальні соціально-філософські проблеми, пов'язані з певною історичною добою, розвитком суспільства.
Розвиток антиутопії у ХХ-ХХІ ст
Критика згубних наслідків соціалістичного експерименту та радянської ідеології втілена в антиутопіях «Ми» (1920) Є. Зам'ятіна; «R.U. R» (1920) К. Чапека; «Дияволіада», «Фатальні яйця», «Собаче серце» (1924-1925), «Майстер і Маргарита» (1928-1940) М. Булгакова; «Чевенгур» (1926-1929), «Котлован» (1929-1930) А. Платонова; «Який чудесний світ новий!» (1932) О. Гакслі; «Колгосп тварин» (1945) і «1984» (1949) Джорджа Орвелла; «451 градус за Фаренгейтом» (1953) Р. Бредбері; «Говорить Москва» (1962) Ю. Даніеля та ін. Переважна більшість цих творів була заборонена в СРСР (зокрема, в Україні) до кінця 1980-х — початку 1990-х років.
Остаточне утвердження літературного жанру антиутопії та її відмежування від утопії відбувається в першій половині ХХ ст. внаслідок революційних процесів та активних соціальних експериментів у Росії та інших країнах Східної Європи, Першої та Другої світових війн, поширення в Західній Європі фашизму, а в СРСР — радянської ідеології, які викликали потужний духовний спротив насильству засобами художньої літератури.
Утопія
Термін «утопія» сьогодні міцно асоціюється з жанром фантастики, що зображає ідеальний або максимально наближений до ідеалу суспільний устрій. Похідний від нього жанр антиутопії, доводячи до абсолюту тривожні суспільні, політичні чи інші тенденції, попереджає про їхні ймовірні фатальні наслідки. Появою цих жанрів, як і самого поняття утопії, ми завдячуємо святому Томасові Мору – англійському політичному діячу, мислителеві й мученику.
Утопія як літературний жанр - це абстрактна модель ідеальної соціальної системи, що відповідала уявленням письменника про гармонію людини і суспільства. Коріння жанру сягали фольклору, біблії, філософських трактатів та інших творів.
Утопія трактувалася як країна, яка була досконалою, країна мрій про щастя, зображення досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільне конструювання ідеалів; загальна назва планів, проєктів для реалізації яких немає практичних підстав, нездійсненні плани соціальних перетворень; сукупність соціальних ідей, лозунгів, цілей, які мають відтінок популізму.
Антиутопія
Антиутопія — зображення у художній літературі чи кінематографії небезпечних наслідків, пов'язаних із експериментами над людством задля його «поліпшення», певних, часто принадливих, соціальних ідеалів, антитеза утопії.
До II половини XX століття домінантним жанром була соціальна антиутопія, але після II СВ з'явилися жанрові різновиди антиутопії, зокрема гротескно-сатиричної, філософсько-психологічної та інтелектуально-іронічної спрямованості. Усвідомлення негативних наслідків діяльності людини — науково-технічного прогресу, урбанізації, масштабних впливів на природу, перегонів з озброєння сприяло створенню нових моделей антиутопії: екологічної, технологічної, політичної тощо.