door Анна Сулковська 5 jaren geleden
487
Meer zoals dit
Вокальне мистецтво або спів – це виконання музики голосом, мистецтво передавати засобами голосу співака ідейно-образний зміст музичного твору. Саме спів вважають одним із найдавніших видів музичного мистецтва. Спів буває зі словами і без слів; сольним, тобто одноголосним, ансамблевим (на два голоси – дует, на три – тріо, на чотири – квартет) і хоровим. Зазвичай спів супроводжується інструментальним акомпанементом, але може бути і без нього. Це спів, що має назву a capрella. Які жанри вокального мистецтва Ви знаєте? Основними жанрами вокального мистецтва у класичній музиці є оперний спів, пов'язаний із драматичною дією, з театральним видовищем, яке містить у собі всі види вокального мистецтва, і камерний – виконання романсів, пісень, переважно соло або невеликими ансамблями.
Українська композиторська школа загалом і вокальна зокрема своїм формуванням завдячує видатному музично-громадському діячу, талановитому композитору, непересічному хоровому диригенту і фольклористу, високопрофесійному піаністу і педагогу Миколі Лисенку (1842 – 1912).
Фундатор національної композиторської школи, М. Лисенко сприяв становленню української опери.
За психофізіологічною та виконавською природою спів поділяється на три види — народний, академічний та естрадний.
Сучасний естрадний спів, що передбачає якнайширше використання підсилювальних пристроїв (мікрофону), відкидає необхідність академічного вокального навчання, спираючись переважно на побутову манеру вокалізації, коли голосовий апарат функціонує на центральній ділянці діапазону, криком або хрипом компенсуючи акустично збіднені верхню та нижню ділянки діапазону. Щоправда, останнім часом з'явились викладачі естрадного вокалу, проте поки що вони не набули поширення, і естрадні співаки в разі необхідності видобувати високі звуки застосовують звичайний крик або звертаються до назалізованої манери звуковидобування. Спів «мікрофонних» солістів бідний на такі важливі акустичні якості, як висока співацька форманта, польотність, опора, сила, кантилена тощо.
При цьому слід враховувати, що естрадні виконавці вважають мікрофон органічною частиною голосового апарату, без якої спів просто неможливий і не можуть співати навіть «не надто високо, не сильно, не тривало і не часто» (Р.Юссон), а виконавці народного та академічного спрямування використовують мікрофон як допоміжний засіб для виступу просто неба, на стадіонах, у палацах спорту та ін.
Академічний, або класичний, спів має певну штучність звуковидобування і поділяється на три основні стилі: кантиленний,наспівний, коли звук ллється плавно, без переривання звучання; декламаційний, наближений до інтонацій мовлення; колоратурний, наближений до кантиленного, але збагачений віртуозними, прикрасами, пасажами, фіоритурами тощо; Для оволодіння такими стилями співу необхідні не тільки музичні здібності та наявність перспективних вокальних даних, але й спеціальне співацьке навчання — т.з. постановка голосу, що передбачає набуття уміння природно поєднувати у співі вокальне і мовленнєве начала. Академічний спів використовується головним чином у “класичних” жанрах музики для виконання оперних партій, романсів, номерів з оперет або мюзиклів. Від народного і естрадного співу академічний відрізняється не тільки жанровою сферою застосування, але і, звичайно ж, виконавською технікою. Особливість академічної постановки полягає у специфічній вокальній позиції, яку часто називають оперною або класичною. На відміну від естрадного вокаліста, чий спів під час концерту підсилюється апаратурою і обробляється різними ефектами, оперному співакові треба вміти озвучити зал виключно силою свого голосу. А щоб звук вийшов не тільки гучним, але і красивим, слід направити його в потрібну точку, задіяти різні м’язи, вокальні резонатори, правильне дихання. Крім того, бажано знати нотну грамоту, навчитися читати рідною мовою опери – італійською, і, хоча б, трохи грати на фортепіано, щоб самостійно розбирати партії.
Народний спів спирається на народно-пісенні та виконавські
традиції певних географічних регіонів, що передаються від покоління до покоління як усна пісенна традиція.
Першою європейською школою співу була італійська; вона сформувалася на початку XVII ст. і вирізнялася блискучими голосами. Вокальність італійської мови і зручність для голосу італійських мелодій дозволяють максимально використовувати можливості голосового апарату. Італійська школа виробила класичний еталон звучання голосу. Висока довершеність італійського вокального мистецтва вплинула на формування і розвиток інших національних вокальних шкіл: французької, характерними рисами якої були декламаційні елементи, що походять від розспівної декламації акторів французької класичної трагедії; німецької, що у своєму розвитку опиралася на національні пісенні традиції; російської школи, побудованої на манері виконання народних пісень.
Леонтович Микола Дмитрович — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор відоми народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть».
Народився 1 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів.
Формування мови і звуків відбувається у порожнинах рота і носа. В утворенні голосу беруть участь язик, .губи та нижня щелепа. Завдяки цьому людина вимоваляє ті чи інші голосні й приголосні звуки.
З носової порожнини повітря потрапляє в носоглотку, а потім у гортань.
Фізіологія співацького голосу
➸ гортань, в якій знаходяться голосові зв'язки;
➸ бронхи, трахея та легені, а також черевні м'язи, м'язи тазового дна і діафрагма;
➸ ротова і носова порожнини;
➸ язик, зуби, губи, піднебіння.
Жіночі
Чоловічі
