Психологія пізньої дорослості
1.Загальна характеристика пізньої дорослості ( старості)
- Це – третя, заключна епоха життя людини, яка неоднозначно оцінюється науковцями і суспільством. Епоха втрат, проблем, хвороб, але і епоха цілісного функціонування особистості. Поряд із обмеженням життєдіяльності організму, згортанням його окремих функцій, зниженням адаптаційних можливостей, з’являються нові функції, механізми, можливості, які сприяють пристосуванню особи до нової ситуації.
- Якщо у ранні роки життя на перший план виходить інтеріоризація (перш за все культури, знань, правил і норм того суспільства, в якому живе дитина), ідентифікація з емоційним опосередкуванням, у старості ці механізми вже майже не мають колишнього значення. Нові знання формуються складно, їх складно поповнювати емоційними переживаннями щоб сформувалися нові мотиви.
- І.С. Кон виділяє чотири типи психологічно благополучної старості залежно від характеру діяльності, якою вона заповнена:
1) активна, творча старість, коли особа не відчуває неповноцінності, має повноцінне життя, навіть залишивши професійну роботу.
2) гарною соціальною і психологічною пристосовуваністю, але енергія
цих осіб спрямована переважно на влаштування власного життя –
матеріальний добробут, відпочинок, розваги і самоосвіту, на що раніше
часу не вистачало.
3) представники третього типу (переважно жінки) знаходять головне
застосування сил у сім’ї. Їм немає часу сумувати та страждати, але
задоволеність життям у них звичайно нижча, ніж у представників
перших двох типів.
4) смислом життя представників четвертого типу стає турбота про
здоров’я, яка стимулює досить різноманітні форми активності і дає
певне моральне задоволення. Але ці особи схильні перебільшувати
значення своїх дійсних і уявних хвороб.
2.Теорія старіння і старості.
- Соціологічний напрямок теорій старіння представлений кількома підходами, у межах яких розроблялися теорії старіння. Філософсько-соціологічний підхід структуралізм, який розглядає соціальну поведінку людини, її відношення і цінності цілком зумовленими організацією і структурою суспільства, в якому вона живе, представлений теоріями відчуження, діяльності, концепціями «модернізації старіння» та структурної залежності.
3.Вікові зміни особистості у старості.
- Динаміка особистості у старості зумовлюється необхідністю задоволення життєво важливих потреб цього віку. Особливе місце серед них мають екзистенціальні, які виявляються у смислоутворюючій потребі (збагаченні змістом наявного життя, пошуку вершинного смислу) та задоволенні потреби у свободі.
- Зниження здатності людини адаптуватися до різноманітних змін звичайно призводить до негативних наслідків, так, у неї падають життєві сили, зменшується ініціатива та прагнення до діяльності.
Задоволених (адаптованих до нового статусу) більше серед тих, кому:
•не подобається робота,
•хто погано себе почуває,
•вважає, що достатньо попрацював і тепер може відпочити,
•вважає, що життя на пенсії цікавіше і різноманітніше,
•хто розширив коло свого спілкування після припинення роботи,
•у кого в цілому відбулися позитивні зміни у житті з виходом на пенсію.
Незадоволених виходом на пенсію найбільше серед тих, хто:
•мотивував припинення роботи поганим ставленням колективу,
•відсутністю пільгових умов виплати пенсії,
•страждає від почуття самотності, безкорисності, втрати авторитету, від марного проведення часу.
- Дослідження гендерних особливостей акцентуацій характеру у старості виявило, що чоловікам більше властива застрягаємість, емотивність, педантичність, циклотимність, а жінкам – емотивність, демонстративність, екзальтація. Це ще раз свідчить про дезадаптацію людини на даному віковому етапі. Для чоловіків реакції дезадаптації виявляються у надмірній стійкості афекту (ригідності), а для жінок – в афективній екзальтації, яка поєднується з демонстративністю, що сприяє прояву надмірної жалості до себе.
- Нами встановлено, що:
•жінки у похилому віці більше, ніж чоловіки оцінюють себе як носіїв позитивних, соціально бажаних характеристик, вони є активнішими, комунікабельнішими та імпульсивнішими;
•чоловіки цього віку мають вищій самоконтроль, ніж жінки, вони краще здатні дотримуватися прийнятої лінії поведінки, менше залежать від зовнішніх обставин чи оцінки.
- Отже, у старості повноцінне життя людини зумовлюється низкою чинників, зокрема, змістовним і творчим характером життя людини, позитивним уявленням майбутнього (умовою цього є успішне розв’язання нормативних криз, життєвих задач і конфліктів на попередніх життєвих етапах), продуктивною установкою оцінювати власне життя (і все, що відбувається у світі) за критерієм успіхів, досягнень, щасливих моментів.
4.Психологічні проблеми смерті
- Смерть – це остання критична подія в житті людини, яка на фізіологічному рівня є незворотнім припиненням всіх життєвих функцій. Дослідження свідчать, що менше бояться померти особи похилого віку, ніж молодші, а також ті, хто не має чіткої мети в житті. Г. Крайг виявив, що смерть турбує більш за все осіб похилого віку, фізично і психічно здорових, які мають плани на майбутнє і відчувають себе адаптованими в житті.
- Процес вмирання людини визначається спрямованістю її особистості. При гедоністичній спрямованості людині властиві відчай і страх смерті. Для осіб з егоїстичною спрямованістю умирання супроводжується моральними стражданнями, знеціненням досягнутого, відчуття пустоти прожитого життя. Люди з духовно-моральною і сутнісною спрямованістю усвідомлюють вищу цінність основного змісту свого життя, яку не можуть перекреслити ні фізичні страждання, ні сама смерть. Такі люди продуктивно працюють до кінці свого життя.
- Вищезгаданий огляд життя, позитивне його оцінювання, згадування про успіхи, досягнення, щасливі моменти і є однією із умов повноцінного життя у старості. Серед інших варто зазначити змістовний і творчий характер теперішнього життя людини у похилому віці, прийняття та адаптації до змін у внутрішньому світі та зовнішньому середовищі, оптимальне використання власних можливостей, позитивна антиципація майбутнього (позитивний Яобраз у старості може бути змодельованим у молодості), передумовою чого є успішне розв’язання нормативних криз, життєвих задач і конфліктів на попередніх життєвих етапах.
Чому людям похилого віку потрібна допомога?
Головна тема: Псиологія пізньої дорослості
- Загальна характеристика пізньої дорослості
3. Вікові зміни особистості у старості
Отже, у старості повноцінне життя людини зумовлюється низкою чинників, зокрема, змістовним і творчим характером життя людини, позитивним уявленням майбутнього (умовою цього є успішне розв’язання нормативних криз, життєвих задач і конфліктів на попередніх життєвих етапах), продуктивною установкою оцінювати власне життя (і все, що відбувається у світі) за критерієм успіхів, досягнень, щасливих моментів.
Дослідження гендерних особливостей акцентуацій характеру у старості виявило, що чоловікам більше властива застрягаємість, емотивність, педантичність, циклотимність, а жінкам – емотивність, демонстративність, екзальтація. Для чоловіків реакції дезадаптації виявляються у надмірній стійкості афекту (ригідності), а для жінок – в афективній екзальтації, яка поєднується з демонстративністю, що сприяє прояву надмірної жалості до себе.
Динаміка особистості у старості зумовлюється необхідністю задоволення життєво важливих потреб цього віку. Особливе місце серед них мають екзистенціальні, які виявляються у смислоутворюючій потребі (збагаченні змістом наявного життя, пошуку вершинного смислу) та задоволенні потреби у свободі.
2. Теорії старіння і старості
Філософсько-соціологічний підхід структуралізм, який розглядає соціальну поведінку людини, її відношення і цінності цілком зумовленими
організацією і структурою суспільства, в якому вона живе, представлений теоріями відчуження, діяльності, концепціями «модернізації старіння» та структурної залежності.
5. Гіперпосилання
Головна тема: Психологія пізньої дорослості
План:
- Тема 1. Загальна характеристика пізньої дорослості (старість).
- Тема 2. Теорії старіння і старості.
- Тема 3. Вікові зміни особистості у старості.
- Тема 4. Психологічні проблеми смерті.
- Список джерел.
- Посилання на відео
джерело 3
джерело 2
джерело 1.
4. Психологічні проблеми смерті
Серед інших варто зазначити змістовний і творчий характер теперішнього життя людини у похилому віці, прийняття та адаптації до змін у внутрішньому світі та зовнішньому середовищі, оптимальне використання власних можливостей, позитивна антиципація майбутнього (позитивний Яобраз у старості може бути змодельованим у молодості), передумовою чого є успішне розв’язання нормативних криз, життєвих задач і конфліктів на попередніх життєвих етапах.
Смерть – це остання критична подія в житті людини, яка на фізіологічному рівня є незворотнім припиненням всіх життєвих функцій.
Дослідження свідчать, що менше бояться померти особи похилого віку, ніж молодші, а також ті, хто не має чіткої мети в житті. Г. Крайг виявив, що смерть турбує більш за все осіб похилого віку, фізично і психічно здорових, які мають плани на майбутнє і відчувають себе адаптованими в житті.
1. Загальна характеристика пізньої дорослості (старості)
Якщо у ранні роки життя на перший план виходить інтеріоризація (перш за все культури, знань, правил і норм того суспільства, в якому живе дитина), ідентифікація з емоційним опосередкуванням, у старості ці механізми вже майже не мають колишнього значення. Нові знання формуються складно, їх складно поповнювати емоційними переживаннями щоб сформувалися нові мотиви.
Це – третя, заключна епоха життя людини, яка неоднозначно оцінюється науковцями і суспільством. Епоха втрат, проблем,
хвороб, але і епоха цілісного функціонування особистості. Поряд із обмеженням життєдіяльності організму, згортанням його окремих функцій, зниженням адаптаційних можливостей, з’являються нові функції, механізми, можливості, які сприяють пристосуванню особи до нової ситуації.
