av Tanya Chaban 4 år siden
353
Апполінер Гійом
Відомий французький поет Гійом Аполлінер народився в Римі у 1880 році в сім'ї польської аристократки та італійського офіцера. Його справжнє ім'я було Вільгельм Аполінарій Костровицький.
av Tanya Chaban 4 år siden
353
Mer som dette
Дитинство пройшло в Італії, у 1887 р. разом з матір'ю і молодшим братом Альбером переїхав до Монако, де навчався у релігійному коледжі Св. Карла, потім до Канн, де вступив до ліцею Станіслава, а згодом до Ніцци, де в 1896—1897 роках навчався в ліцеї. Проте через п'ять місяців покинув ліцей, щоб стати вільним літератором. Багато читав, захоплювався романтизмом, фольклором, середньовічними романами, писав вірші, перекладав
. За характером був емоційним, дотепним, вразливим, меланхолійним, товариським, наївним, схильним до розіграшів і одночасно до самітності. Поширював легенди про те, що його батьком є син одного з Наполеонів Бонапартів або ж Папа Римський.
Народився 26 серпня 1880 в сім’ї польської аристократки та італійського офіцера, був хрещений як Вільгельм Аполлінарій Костровицький.
Справжнє ім'я поета — Вільгельм Аполінарій Костровицький. Народився він у Римі в 1880 році, його рідними мовами були польська та італійська, а французьку він опанував у монастирських школах на півдні Франції.
Через кілька місяців після виходу «Каліграм» Апполінер, виснажений після важкого поранення, захворів на іспанку. 9 листопада 1918 р. він помер.Посмертно було опубліковано своєрідний поетичний заповіт і водночас маніфест Апполінера — статтю «Нова свідомість і поети» («L'Esprit nouveau et les poetes», 1918). Головною рисою нової свідомості Апполінер вважав «дослідження та пошук істини — як у сфері, скажімо, етичній, так і в галузі уяви». Він обґрунтував закономірність формальних пошуків у новій поезії, закликав до синтезу музики, образотворчого мистецтва, кіно та літератури, до розкріпачення поетичної мови, до збереження національної своєрідності мистецтва, яке забезпечує розмаїття його форм. Апполінер говорив про «здивування» як прикметну особливість нової свідомості, але передбачав небезпеки, що підстерігають на цьому шляху, якщо нова свідомість не знайде «здивуванню» «міцного фундаменту здорового глузду та досвіду». Стаття стала маніфестом «нового реалізму» в європейській поезії.
Після повернення до Парижа видав збірку оповідань «Убивство поета» («Le Poète assassiné»), де стверджував універсальний образ поета-аутсайдера. У червні 1917 в театрі Рене Морбеля на Монмартрі відбулася поставновка буфонної п'єси Аполлінера «Соски Тіресія» («Les Mamelles de Tirésias»), яка викликала скандал і стала першою п'єсою Театру абсурду; у передмові до п'єси Аполлінер вжив поняття «сюрреалізм», що його трактував як «новий реалізм», антитезу абстрагованості символізму і життєподібності натуралізму. Написав комедію «Казанова» («Casanova») і роман «Сидяча жінка», опублікований після смерті (1920). У грудні 1916 виступив з лекцією «Новий дух і поети»(«L'esprit nouveau et les poètes»), що стала його поетичним заповітом. Вірші, написані на фронті, увійшли до збірки «Каліграми. Вірші Миру та Війни» (Calligrammes), виданої у квітні 1918 року, яка стала другою важливою авангардистською збіркою.
Молоді поети визнали Аполлінера метром французької лірики. У 1917 році навколо нього гуртуються майбутні сюрреалісти Андре Бретон і Філіпп Супо. Проте Аполлінер не сприйняв дадаїзму, як деструктивної тенденції в мистецтві.
Я бачив сьогодні вранці вулицю забув як зветься
Нова і чиста сурмою сонячною ллється
Робітники урядовці вродливі стенотипістки
Щобудня чотири рази по ній проходять пішки
Уранці тричі ревуть там сирени мідні
Дзвін як скажений гавкає там опівдні
Вивіски написи об'яви реклами
Лящать звідусіль папужими голосами
Я люблю цей симпатичний індустріальний модерн
Між вулицею Омон-Тьєвіль і авеню де Терн
Ось молода ще вулиця ти хлоп'я і мама тебе
Убирає в біле або в голубе
Ти дуже побожний як і вірний твій друг Рене Даліз
Пишнота церковна зворушує вас до сліз
О дев'ятій як газ зблакитніє з дорміторію до каплиці
Викрадемось було та й ну цілу ніч молиться
А уроча й одвічна глибінь аметистова знову і знову
Сяйвом огнистим славу являла Христову
Протягом 1910-1911 рр. виходить збірка оповідань «Єресіарх і компанія» (L’eresiarque et Companie), опублікований віршований збірник «Бестіарій, або Кортеж Орфея» (Le Bestiaire, оu le Cortege d’orphee). Аполлінер відкриває у «Французькому Меркурії» розділ «Курйози», який веде до самої смерті.
У 1911 р. з фінансових міркувань Аполлінер писав романи, що носили відтінок лібертінажа, найвідоміший з яких — «Одинадцять тисяч різок» («Les оnzе milleverges») — опублікований у 1907 році, по-новому представив праці маркіза де Сад.
У 1912 р. разом із друзями письменник засновує журнал «Паризькі вечори» (з 1913 р. — його директор), що покликаний інформувати публіку про нові тенденції в поезії і живописі; на його сторінках фігурують імена М. Жакоба, Б. Сандрара, Анрі Матисса, А. Руссо, А. Дерена, Франсіса Пікабія, Жоржа Брака, Фернана Леже, М. де Вламінка й ін.
Повернувшись 1902 р. до Парижа, став редактором фінансового видання «Супутник рантьє». Займався журналістською діяльністю, писав невеликі статті для журналів «Європеєць», «Сонце», «Мессідор», «Соціальна демократія». Того ж року опублікував кілька віршів і оповідань, один з яких — «Єресіарх» уперше підписаний псевдонімом Ґійом Аполлінер.
У 1901 влаштувався домашнім учителем у графині Міло. Разом з нею та її дітьми подорожував по Рейну, наступного року — південною Німеччиною, Австрією та Чехією. У цей час пережив бурхливе нерозділене кохання до гувернантки англійки Анни Плейден, яка теж працювала у Міло. Результатом став цикл «Рейнські вірші» і поема «Пісня нелюбого».
Сміливий експериментатор у поезії, Аполлінер намагався уникнути зайвої декоративності, штучності естетичних спроб. Кожне слово, кожна лінія літер малюнок його віршів, інтенсивне впровадження у реалізм умовно-риторичних форм мали певний сенс: поет запрошував читачів, дивуючи їх уяву, до емоційного розвитку теми в їхній свідомості й підсвідомості, сприяв зародженню своєрідного „ діалогу між: поетом і людством ". Найважливішим зі своїх відкриттів сам митець вважав створення каліграм. Вони були начебто намальованою поезією, вони ніби реалізували синтез поезії та візуальних мистецтв (графіки, малюнка, плаката). Рядки тексту таких віршів розташовувалися у різних напрямах, друкувалися («малювалися») літерами різного розміру і утворювали собою певний малюнок. Такі спроби вже були у світовій поезії ,зокрема в творчості пізньоантичних поетів, у поезії бароко. Але на відміну від них ідеографічний вплив поетичного твору Г. Аполлінера був спорідненим більше з мистецтвом політичного плаката-гасла початку XX ст., ніж: із живописом.
