av Viktoria Grychyna 9 år siden
565
Mer som dette
Поняття відповідальності доволі містке. Воно охоплює почуття відповідальності, підвищення відповідальності та зняття з себе відповідальності, притягнення до відповідальності та звільнення від неї. Усі ці різні за змістом поняття є складовими одного явища – соціальної (суспільної) відповідальності.
Соціальна відповідальність відбиває взаємозв’язок суспільства і окремої людини. Жити в суспільстві й бути вільним від нього неможливо. Людина в будь-яких життєвих ситуаціях повинна порівнювати свої вчинки з існуючими в суспільстві нормами й цінностями, з інтересами інших людей.
Тому відповідальність у широкому соціальному значенні – це суспільні відносини між суб’єктом (людиною) і контролюючою його поведінку інстанцією – суспільством, державою, колективом. Соціальна відповідальність забезпечує організованість і порядок у суспільстві.
Оскільки поведінка людини має два полярних різновиди – соціально корисний і соціально шкідливий, то й відповідальність може бути позитивною і негативною.
Відповідальність у позитивному значенні – це характеристика суспільно корисної діяльності особи, усвідомлення нею важливості своїх дій для суспільства, прагнення виконати їх якісно, якнайефективніше і якнайшвидше. Це відповідальність за доручену справу, за виконання соціальних норм. У правовій сфері позитивна відповідальність – це активність, ініціатива при виконанні правових приписів. Таким чином, позитивна відповідальність – це відповідальність за результати виконання соціальних норм.
Відповідальність у негативному значенні – це відповідальність за кожний негативний вчинок, яким особа зашкодила суспільству, державі, колективу. Ця відповідальність може бути моральною, суспільною тощо. Серед видів негативної відповідальності провідне місце посідає юридична відповідальність як найважливіший різновид відповідальності соціальної.
Суспільні відносини регулюються різними нормами: моральними, корпоративними, релігійними. Але значна частина суспільних відносин будується на основі правових норм. Ці відносини називаються правовими відносинами.
Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що забезпечуються державою.
Зміст правовідносин – права та обов’язки сторін характеризуються синтезом фактичного і юридичного змісту.
Юридичний зміст – це суб’єктивні юридичні права та обов’язки суб’єктів правовідносин, які потенційно визначають межі можливої поведінки.
Фактичний зміст – це сама поведінка суб’єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб’єктивні юридичні права.
Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з настанням яких виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.
Юридичні факти поділяються на: дії, що залежать від волі особи; події , що не залежать від волі особи.
Право – особливий вид соціальних норм.
Соціальні норми поділяються на:
Норми права – які встановлюються і охороняються державою.
Мораль – норми, що склалися у людському суспільстві у зв’язку з уявленням про добро, зло, правду, справедливість.
Звичаї – норми, що склалися історично і в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку.
Корпоративні
норми – норми громадських організацій, які визнає держава.
Релігійні норми – норми, відображені в Корані або інших релігійних книгах.
Становлячи різновид соціальних норм, норми права мають всі ознаки соціальних норм (регулятивність, нормативність, забезпеченість) і в той же час відрізняються від них специфічними властивостями:
1) формування і дія права тісно пов’язані з державною діяльністю. Держава надає праву загальнообов’язковий характер і примусову силу. Державний примусовий вплив забезпечує втілення правових норм у життя в тих випадках, коли люди добровільно не виконують або не дотримуються їх;
2) порушення норми права тягне негативну реакцію держави у вигляді юридичної відповідальності. Вона постає як найбільш серйозний за своїми наслідками для людини вид соціальної відповідальності. Наприклад, заходом юридичної відповідальності може бути позбавлення волі, майнове стягнення, позбавлення права займатися певним видом діяльності. Порушення ж норм моралі тягне лише суспільний осуд, а порушення релігійної норми – санкції з боку церкви;
3) дія норм права поширюється на всіх людей. Межі дії права не залежать від волі й бажання людини; навіть незнання правової норми не звільняє від необхідності її дотримуватися та від відповідальності у разі її порушення. Навпаки, дія релігійних чи корпоративних норм поширюється на людину тільки при її добровільній згоді. Наприклад, норми православної церкви діють тільки щодо її парафіян; статут політичної партії обов’язковий до виконання для її членів.
Джерела (форми)права – це офіційні, закріплені державою, способи зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальну обов’язковість.
Основне джерело права України – нормативно-правовий акт. Він має свою певну форму: закони, укази, постанови, інструкції та інше.
Нормативно-правовий акт є результатом правотворчості, яка складається з кількох етапів:
1. Підготовчий – здійснюється підготовка проекту нормативно-правового акту
2. Прийняття нормативно-правового акту.
3. Введення нормативно-правового акту в дію.
Структурними елементами правових актів є:
- преамбула – вступна частина;
- статті (їх частини або пункти);
- глави;
- розділи;
- частини (наприклад кримінальний, цивільний кодекси поділяються на Загальну та Особливу частину).
Юридична відповідальність є наслідком правопорушення. Ціль (мета) юридичної відповідальності:
1. Формування правомірної поведінки не тільки у осіб, які скоїли правопорушення, а й усіх інших членів суспільства.
2. Компенсація потерпілому (у тому числі й державі) збитків, заподіяних правопорушенням, включаючи і моральну шкоду.
3. Позбавлення винного на деякий час можливості вчиняти нові правопорушення.
4. Вплив на винного та інших осіб, внаслідок якого у них повинно зникнути бажання вчиняти нові правопорушення.
5. Надання винному можливості для пристосування до нормального життя в суспільстві.
6. Покарання за скоєння тяжких правопорушень (злочинів), що особливо нетерпимі у суспільстві.
Основна функція відповідальності – охоронна. Вона складається з кількох видів.
1. Штрафна (каральна) функція. Це реакція суспільства в уособленні держави на шкоду, заподіяну правопорушником, полягає в обов’язковому покаранні правопорушника. Покарання – це засіб самозахисту суспільства, що може виявлятись у вживанні до злочинця моральних, особистих, матеріальних санкцій. Покарання реалізується шляхом зміни юридичного статусу правопорушника, накладання на нього певних обов’язків.
2. Попереджувальна (превентивна) функція полягає в попередженні здійснення правопорушень, у дії на свідомість правопорушника в напрямі усвідомлення ним невідворотності покарання в разі нових правопорушень. Попереджувальне діяння впливає не тільки на правопорушника, а й на оточуючих.
3. Виховна функція. Ефективна боротьба з правопорушеннями, своєчасне і обов’язкове покарання винних створюють у громадян уявлення про твердість існуючого правопорядку, зміцнюють віру у справедливість і міць державної влади, впевненість у захисті їх законних прав та інтересів. Це, у свою чергу, сприяє підвищенню рівня політичної та правової культури, відповідальності та дисципліні громадян і, з рештою, укріпленню законності та правопорядку.
4. Компенсаційна (правовідновлювальна) функція. Найчастіше заходи юридичної відповідальності спрямовані не на формальне покарання винного, а на відновлення порушеного інтересу суспільства, особи. Найактивніше ця функція застосовується в цивільному праві, де передбачається така санкція, як відшкодування збитків.
5. Організаційна або регулятивна функція. Власне факт існування і обов’язковості покарання є організаційною засадою діяльності суспільства.
Юридична відповідальність – це застосування до порушника або злочинця передбачених законом заходів державного примусу особистого, організаційного чи майнового характеру.
До основних ознак юридичної відповідальності належать такі:
§ юридична відповідальність передбачає державний примус;
§ державний примус, тобто чітко окреслений, певного обсягу кількісний показник, який встановлюється відповідно до міри порушення чи покарання;
§ юридична відповідальність, що пов’язана з правопорушенням, настає після нього і спрямована на правопорушника;
§ юридична відповідальність спричинює негативні наслідки для правопорушника;
§ характер і обсяг юридичної відповідальності встановлюються в санкції юридичної норми;
§ державно-примусові заходи застосовуються виключно компетентними державними органами в суворо визначених законом порядку і формах. Застосування юридичної відповідальності неможливе без процесуальної форми.
Завдання юридичної відповідальності – регулювати й охороняти існуючий лад і суспільний порядок.
Види юридичної відповідальності:
1) Кримінальна – за скоєння злочину; суб’єкти – фізичні особи, для яких існує принцип презумпції невинності, настає судимість – негативні наслідки, які супроводжують особу і після відбуття нею покарання.
2) Адміністративна відповідальність настає за адміністративне правопорушення.
3) Цивільно – правова – відповідальність особи перед іншою особою або державою за невиконання або неналежне виконання зобов’язань. Носить майновий і компенсаційний характер. Мета – відновлення порушених прав потерпілого та відшкодування збитків.
4) Дисциплінарна – відповідальність працівника перед власником або уповноваженим органом за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку (догана і звільнення).
5) Матеріальна – відповідальність працівника перед власником за спричинену йому шкоду в зв’язку з виконанням трудових обов’язків.
6) Конституційна – відповідальність державного органу або посадової особи за порушення Конституції та конституційного законодавства (реформування органу, відкликання народного депутата, дострокове припинення повноважень, імпічмент Президента, притягнення до юридичної відповідальності.
Поняття системи права. Поділ права на галузі, правові інститути, правові норми.
Система права – історично створена, об’єктивно зумовлена внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості юридичних норм, зосереджених у відносно самостійних їхніх комплексах – галузях, підгалузях, інститутах. Іншими словами, система права – це система всіх діючих юридичних норм певної конкретної держави.
ОЗНАКИ:
Диференціація – розподіл всієї сукупності норм права на взаємозв’язані між собою правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються правом
Єдність і узгодженість – система права заснована на єдиних і узгоджених між собою принципах і нормах права
Об’єктивний характер побудови системи права – залежність системи права від рівня розвитку суспільних відносин та об’єктивних умов існування та функціонування суспільства
Право поділяється на галузі, правові інститути та правові норми.
Галузь права – це сукупність норм права, які властивими їм методами регулюють певну однорідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, сімейних).
Інститут права – це сукупність відносно відокремлених правових норм, які регулюють певний однорідний вид суспільних відносин в середині галузі права (наприклад, інститут працевлаштування в трудовому праві, інститут усиновлення в сімейному праві).
Серед інститутів розрізняють:
Галузеві – утворюються нормами однієї галузі права (наприклад, інститут громадянства в конституційному праві).Міжгалузеві – утворюються нормами, які належать до різних галузей права (інститут відповідальності за екологічні правопорушення).Норми права – загальнообов’язкові формально визначені правила поведінки, що встановлюються або санкціонуються державою з метою врегулювання суспільних відносин.
Норми права, у свою чергу, мають власну структуру, до якої належать:
гіпотеза, що визначає передумову створення норми;диспозиція, яка формулює саме правило (права чи обов’язки);санкція, що визначає юридичні наслідки (каральні, заохочувальні) виконання чи невиконання умов диспозиції.Норми права, як «елементарні одиниці» системи права, мають безліч класифікацій.
Мораль і право характеризується як спільним призначенням в процесі регулювання суспільних відносин, так різним впливом та значенням у забезпеченні системності суспільства.
Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюється державою з метою упорядкування суспільних відносин.
Мораль – система норм поведінки людей, що прийняті більшістю, як загальнообов’язкові, підтримуються завдяки громадській думці і громадському осуду в разі порушення.
Єдність моралі і права ґрунтується на тому, що обидва ці засоби соціального регулювання:
- є соціальними нормами;
- існують у реальній поведінці людини;
- мають за основний зміст права та обов’язки і виробляють повагу до прав і свобод особи;
- протидіють свавіллю і беззаконню;
- певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.
Право – це система загальнообов’язкових і формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.
Ознаки права:
1. Право встановлюється або санкціонується (тобто офіційно схвалюється) державою. Воно є єдиним різновидом норм, що розробляються та приймаються, за певною процедурою, державою.
2. Право є системою норм. Приписи, що складають право, є не просто сукупністю, а системним утворенням. Вони певним чином підпорядковуються та взаємодіють.
3. Право є загальнообов’язковим для всього населення, що проживає на території певної держави. Право передбачає неможливість невиконання чи порушення його приписів будь-ким. Така поведінка визнається протиправною і карається державою.
4. Формальна визначеність права. Правові норми – закони, втілені в офіційних конкретно-правових актах, викладених в оптимальній логічно виваженій формі.
5. Право має загальний характер. Його норми регламентують необмежену і не визначену кількість відносин, право поширюється на невизначену кількість суб’єктів.
6. Право охороняється державою. У разі добровільного невиконання правових вимог застосовується певні засоби для їх примусової реалізації.
Поки норма права є загальною і поширюється на всі випадки певної сфери життєдіяльності, вона єоб’єктивною. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб’єкта, то стаєоб’єктивною.
