av Олена Якименко 5 år siden
568
Mer som dette
Па́м'ять — психічний процеc, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.
У психології пам'яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворенню знань і навичок. Пам'ять в різних формах і видах притаманна всім вищим істотам. Найбільш розвинений рівень пам'яті характерний для людини.
Експліцитна пам'ять (від
explicitus — «розгорнутий, розкритий») або декларативна пам'ять — тип пам'яті, при якому наявний досвід або інформація актуалізується довільно і свідомо.
Люди використовують експліцитную пам'ять протягом дня, наприклад, згадуючи момент зустрічі або згадуючи подію з минулого.[1]
Експліцитная пам'ять передбачає усвідомлене згадування, порівняно з
, яка є несвідомим, ненавмисним типом пам'яті. Актуалізація конкретного уроку водіння — приклад эксплицитной пам'яті, а підвищення водійської майстерності в результаті уроку є прикладом імпліцитної пам'яті.
стосується загальних світових знань (факти, ідеї, смисли, поняття), які можуть бути сформульовані.[4]
Семантична пам'ять, на відміну від епізодичної пам'яті, яка складається зі спогадів про досвід і конкретні події, що відбуваються протягом нашого життя, може бути відтворена в будь-який момент.[5]
Наприклад, семантична пам'ять може містити інформацію про те, що з себе представляє собака, тоді як епізодична пам'ять може містити певний спогад про приручення конкретної собаки. Найчастіше людина дізнається про щось нове, застосовуючи знання, отримані в минулому.
складається зі спогадів про події в житті людини. Це можуть бути спогади, які сталися безпосередньо з суб'єктом чи просто спогади про події, які відбувалися навколо нього. Епізодична пам'ять дозволяє здійснювати ментальні «подорожі в часі» — спираючись на різні контекстуальні та ситуативні деталі з попереднього досвіду.
Для вивчення процесів, що відбуваються в мозку, широко використовуються різні моделі, у тому числі і
. Але в цілому пам'ять людини не редукується до електронно-цифрових процесів (операцій з
), а тому не відтворюється наявними комп'ютерними моделями.
Система пам'яті мозку принципово відрізняється від бінарної системи пам'яті комп'ютера: пригадування нами інформації не відбувається шляхом звертання до постійної адреси збереження. У комп'ютері кожна одиниця інформації має свою адресу — код, що потрібний для її отримання. Біологічна пам'ять теж використовує адреси, але варіює їх залежно від
і думок. Постійно накопичується все більше доказів того, що у людини та інших високорозвинених істот пам'ять виникає як властивість мозку в цілому, а не як властивість окремих компонентів.
Покра́щення па́м'яті — стратегія поліпшення пам'яті особи.
Медичні дослідження
і вікової втрати пам'яті призвело до появи нових пояснень і методів поліпшення пам'яті, включаючи
, фізичні вправи, управління
,
та
.
, а також
надали
доказів, що підтверджують цілісність способів, які допомагають поліпшити пам'ять[
Погіршенню пам'яті можуть сприяти різні
процеси. Глобальна
, як одиничний і незворотний
, зустрічається рідко, оскільки для її розвитку необхідні великі двосторонні травми, а в неврологічній патології подібне зустрічається рідко. Однак розлади пам'яті зазвичай відбуваються в контексті інших проблем неврологічного або психіатричного характеру. Вони можуть стати причиною амнезії, судинної патології, герпетичного
;
головного мозку внаслідок перебоїв в серцевій діяльності, травм черепа, пухлин, епілепсії та дегенеративних захворювань нервової системи, таких як
.
Певні соматичні та психічних розлади, зокрема
,
,
,
,
,
, отруєння важкими металами, розлади функції
тощо спричинюють погіршення та у деяких важких випадках -- навіть повну втрату пам'яті.
Амнезія (α — без та μνημη — пам'ять) — патологічний стан, клінічний
, що полягає в ослабленні або втраті
на ґрунті різних уражень
. Амнезію можуть спричиняти
, в тому числі
, травми
або виникнути внаслідок
, при багатьох патологічних станах, що супроводжуються розладами
. Поняття амнезії також використовують у
.
Гіпермнезі́я — патологічне загострення
, що проявляється у мимовільному пригадуванні та відтворенні численних, давно забутих, не актуальних для хворого подій.
Гипомнезия — снижение разных форм и видов памяти, нередко прогрессирующее с различной скоростью до степени амнезии, включая системную. Нарастание гипомнезии, указывает В.М.Блейхер, характеризуется известной последовательностью. Вначале ослабление памяти касается произвольной репродукции. Затем на первый план выходит удержание информации в памяти и лишь после этого страдает запоминание текущих впечатлений.
Расстройство в первую очередь касается справочной информации, не поддающейся систематизации и включению в имеющиеся у пациента когнитивные структуры (имена, фамилии, названия, термины, даты, номера телефонов, лица и т. п.). Соответственно этому клиническое разнообразие гипомнезии достаточно велико. Важно отметить, что первые признаки снижения памяти определяются лишь субъективно, тестирование в данном случае не даёт определённых результатов. Стоит обратить внимание и на то, что под снижением памяти пациенты нередко имеют в виду нарушения внимания. В клиническом плане более или менее отчётливо различаются следующие варианты гипомнезии.
Механізм пам'яті досі незрозумілий. Дослідження лише тільки почали проясняти
й електричні основи її функціонування. У середині XX сторіччя існували гіпотези
, які шукали речовину, що є носієм пам'яті в організмів, проте всі вони виявилися помилковими. Сучасна нейрофізіологія розглядає
контакти між нейронами та їхні зміни як матеріальний носій пам'яті.
Одним з критеріїв поділу пам'яті на види є час закріплення і збереження матеріалу. Згідно з цим критерієм пам'ять поділяють на короткочасну (КП) і довготривалу (ДП), в залежності від механізму фіксації слідів пам'яті (
). Сліди пам'яті — це тимчасові зв'язки в корі головного мозку, які слугують фізіологічною основою запам'ятовування та відтворення. Виникнення цих зв'язків обумовлюється реальним зв'язком предметів і явищ, зокрема їх зв'язками у просторі і в часі, відношеннями подібності і відмінності між ними тощо. Характеристики цих зв'язків (міцність,
та інші) визначаються тим, який ступінь участі відповідного матеріалу в діяльності суб'єкта, яка їх значимість для досягнення майбутніх цілей.
ДП — другий етап формування сліду пам'яті, який переводить його в стійкий стан. Енграма в ДП, на відміну від сліду в КП, стійка, час її зберігання необмежений, так само як і обсяг інформації, яка зберігається в ДП. Для ДП характерно довгочасне зберігання матеріалу після багаторазового повторення та відтворення. Як механізм ДП розглядають стійкі зміни нейронів на клітинному, молекулярному і
рівнях.
На відміну від КП, основна функція ДП — передбачення, тобто направленість на майбутні події з високою вірогідністю і перенесення позитивних реакцій на один і той же стимул з минулого у майбутнє. Ця властивість дозволяє організму здійснювати принцип економії зусиль на основі відбору і довготривалої фіксації суттєвих реакцій і стимулів, що їх викликають. В даному випадку процес відбору і фіксації передбачає властивість ДП «стискати масштаб часу», тобто відтворювати послідовність подій, які розвиваються за макроінтервали часу. Цей вид пам'яті пов'язаний з більш-менш складною і по-різному розгорнутою переробкою матеріалу.
Для того, щоб той чи інший матеріал закріпився у пам'яті, він повинен бути відповідним чином засвоєний суб'єктом. Таке засвоєння потребує певного часу, який називається консолідацією пам'яті. Згідно з концепцією часової організації пам'яті, слід пам'яті, який пройшов консолідацію і потрапив на зберігання до ДП, не піддається руйнівному впливу амнестичних агентів, які зазвичай стирають КП . Концепція часової організації пам'яті, яка оперує поняттями КП, ДП і консолідація у наш час[коли?
] піддається серйозній критиці. Не існує єдиної думки щодо часу утримання енграми у КП та ДП. На думку одних авторів, слід в КП зберігається протягом декількох секунд, а в ДП — від декількох секунд до декількох років, на думку інших, сліди в КП можуть зберігатися до декількох годин, а в ДП — від декількох годин — до декількох днів, після чого інформація переходить на вічне зберігання. Протиріччя, з якими стикаються теорії часової організації пам'яті, знімаються в теорії активної пам'яті, яку розвиває Т. М. Греченко, в якій підкреслюється роль функціонального стану в фіксації і відтворенні енграми.
КП є першим етапом формування енграми. Її існування у часі обмежено, слід в КП лабільний, нестійкий. Обсяг інформації, який одночасно зберігається в КП, обмежений, тому пізніші сліди витісняють попередні. Основною функцією КП є первинне орієнтування в навколишньому середовищі. Функція первинного орієнтування передбачає відображення просторово-часової структури середовища в конкретний момент часу і аналіз ступеню різноманітності параметрів зовнішнього світу. Це орієнтування може слугувати матеріалом для довготривалої пам'яті, з одного боку, і активізувати старі
сліди — з іншого.
Як механізм КП більшість вчених розглядають багаторазову циркуляцію імпульсів (
) у замкненому
. Разом з тим багато фізіологів і молекулярних біологів вбачають механізми КП в деяких змінах
.
Пам’ять – процеси запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда.
Види пам’яті
В залежності від того, що запам’ятовується і відтворюється, розрізняють за змістом чотири види пам’яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.
Образна – виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними.
Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.
Словесно-логічна – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети і явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях.
Думки не існують без мови, тому така пам’ять і називається словесно-логічною.
Словесно-логічна пам’ять – специфічно людська пам’ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин.
Рухова – виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів.
Емоційна – виявляється в запам’ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не стільки самі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають.
За тривалістю розрізняють такі види пам’яті: короткочасна, довгочасна, оперативна.
Короткочасна – характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням.
Довготривала – виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини.
Оперативна – забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.
За способом запам’ятовування пам’ять буває: мимовільна та довільна.
Мимовільна – пам’ять, коли ми щось запам’ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати або відтворити.
Довільна – пам’ять, коли ставимо собі за мету щось запам’ятати або пригадати.
Умовами успішного запам’ятовування є:
багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;
розбиття матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;
розуміння тощо.
Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).
Механічне – здійснюється без розуміння суті матеріалу. Воно призводить до формального засвоєння знань.
Смислове (логічне) – спирається на розуміння суті матеріалу.
Умовами успіху довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам’ятовування тощо.
Види відтворення
Відтворення – один з головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу.
Види відтворення:
впізнавання;
згадування;
пригадування.
Впізнавання – найпростіша форма відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.
При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі ознайомлення з ним.
Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.
Згадування – особливість цієї форми відтворення полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.
Згадування буває довільним і мимовільним.
Довільне – зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило, відповісти на запитання тощо).
Мимовільне – коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.
Пригадування – потреба виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.
Одним із варіантів довільного відтворення є спогади.
Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.
Забування та його причини
Забування – процес, обернений запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
