av Аліна Тишківська 7 år siden
731
Mer som dette
Ярослав проводив гідну великої держави зовнішню політику, вступивши у рівноправні стосунки з головними європейськими державами середньовічного світу: Німеччиною та Візантією. Особливо пожвавилися дипломатичні взаємини між Київською Руссю та Германською імперією. В 1030 – 1031, 1040 та 1043 рр. держави обмінялися посольствами.
Зокрема, відбувається подальше зближення Русі з Німеччиною. 30 листопада 1040 р. в Альштедті побувало руське посольство з дарами. Там були врегульовані всі спірні питання, що стосуються торгівлі і русько-німецько-польських стосунків. Якщо говорити про ці три держави, то можна сказати, що їх взаємини сильно перепліталися. Ще в початку XI ст.. Польща вела війну з Руссю, а Ярослав організовував походи в польські землі, правда, невдалі. У 1018 р. він програв битву на Бузі, відкривши польському князеві Болеславу I, що воював разом з братом Ярослава Святополком, дорогу на Київ, а в поході в 1022 році на Бересьте успіху не добився. Проте в кінці 30-х років Польщі довелося зіткнутися з народним рухом, в результаті якого держава розпалася. Але незабаром воно знаходить допомогу Русі, а новий правитель Польщі Казимир Пяст укладає в 1042 році мирний договір, по якому Червенська земля (захоплена раніше) і Берестьє відходили до Русі, Польща відмовлялася від Ятвяги і повертала полонених, узятих за час війни. Союз з Руссю істотно полегшив Казимиру боротьбу за возз'єднання Помор'я і повернення Сілезії, оскільки можна було не побоюватися за напад русів з тилу.
Останній похід Русі на Візантію був викликаний ворожим ставленням до Русі імператора Візантії Константина IX Мономаха. Руське військо очолили син великого князя Ярослава новгородський князь Володимир Ярославич та воєвода Вишата. Руські і візантійські джерела по-різному оповідають про перебіг подій. Згідно з літописами, руський флот було потоплено штормом, а ті, хто врятувався на суходолі, були схоплені греками, осліплені та ще 3 роки поневірялися в неволі. Візантійські джерела розповідають, що приводом для війни була загибель знатного руса в Константинополі, та про битву на морі, в якій не буря, а візантійський флот розтрощив нападників.
Зазнавши поразки, київський князь Ярослав Мудрий змусив дипломатичними засобами імперію піти на почесний для Русі мир. Щоб задобрити київського князя Ярослава Мудрого, візантійський імператор Константин IX Мономах видав свою непорфирородну (народжену до того, як батько став імператором) доньку за сина київського князя — князя Всеволода Ярославича.
Німецька принцеса Кунігунда, графиня Орламіндська.
Констянтин - представник столичної знаті. За Констянтина IX Мономаха влада в провінціях перейшла до цивільних чиновників-префектів. У період його правління почалися напади зі сходу на Візантію турків-сельджуків, а з півночі - печенігів. У 1043 відбувся останній похід київської дружини на чолі з Володимиром Ярославичем на Константинополь, що завершився укладенням в 1046-47 мирного договору між Візантією і Київською Руссю. Договір був закріплений шлюбом сина Ярослава Мудрого Всеволода з родичкою (можливо дочкою) Констянтина IX Мономаха Анною (Марією).
Внучка цісаря Генріха II.
Щоб забезпечити потребу руських церков у книгах, Ярослав створив у Києві при Софійському соборі скрипторій-майстерню для переписування книжок. Там навчали грамоти й ознайомлювали з основами наук дітей зі заможних родин. У Софійському соборі діяла своєрідна бібліотека, що могла налічувати до 1000 томів рідкісних книг. У Софійській книгозбірні працювали давньоруські книжники – священики-богослови, літописці, найдавніші руські письменники й учені.Виникали школи й при інших церквах та монастирях. Свідченням поширення письменності серед різних верств тогочасного Києва є графіті.
Ярослав Мудрий всіляко сприяв утвердженню й поширенню в руських землях християнського віровчення.Він не лише опікувався будівництвом церков, а й підтримував авторитетом князівської влади ще не міцну церковну організацію. Так, за сприяння Ярослава Мудрого року 1051 було обрано першого митрополита з русичів – ним став Іларіон. У 1051 році, сповіщав літописець, ченцем Антонієм було започатковано Печерський монастир – у недалекому майбутньому провідний осередок церковного й культурно-освітнього життя.
Налагодження внутрішнього життя було неможливим без упорядкування законів.До заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь Володимир. Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові – адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. Той документ дослідники називають «Правдою Ярослава», або Найдавнішою правдою. Він складався із 18 статей, які започаткували славнозвісний збірник законів – «Руську правду».
Про Київ часів Ярослава Мудрого казали, що він був окрасою Русі й суперником самого Константинополя.
Площа «міста Ярослава» порівняно із дитинцем за Володимира зросла у сім разів. Іще вищими та потужнішими стали мури й вал. Окрасою Києва були Золоті Ворота – парадний в’їзд до міста – із надбрамною церквою Благовіщення, Софійський собор, храм святого Георгія, споруджений на честь небесного покровителя київського князя [церковне ім’я Ярослава – Георгій (Юрій)] та церква святої Ірини.
Справжньою перлиною давньоруської архітектури, найвеличнішою спорудою Києва часів Ярослава Мудрого став собор святої Софії.
Найбільш вражали настінні зображення – фрески та мозаїки, з-поміж яких багато було присвячено засновникові храму – князеві Ярославу Мудрому. Собор одночасно був головним, митрополичим храмом Русі і місцем здійснення найурочистіших державних церемоній – сходження на великокнязівський стіл, прийняття чужоземних послів тощо.
Досягнення:
Звістку про останню, переможну для Ярослава, битву проти печенігів, що сталася під мурами Києва, вміщено під 1036 р., одначе сучасні історики відносять її до 1017 р. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місті битви величний храм – Софію Київську.
У вересні 2009 року українські вчені почали дослідження останків київського князя Ярослава Мудрого, які, як були впевнені дослідники, лежать в саркофагу Софійського собору в Києві. Після томографічних, антропологічних, рентгеноскопічних досліджень з'ясувалося, що в саркофазі — останки жінки. На основі сучасних методів вдалося визначити, що незнайомка з саркофагу має антропологічні характеристики скандинавського типу. Вчені припускають що, скелет з Софії належить дружині Ярослава Інгігерді.
На думку професора-антрополога Сергія Сегеди, що входить до складу комісії з вивчення останків, останки з Новгорода могли належати дружині Ярослава Ганні, але точно стверджувати не можна. За деякими літописними джерелами, це перша дружина Ярослава. Про неї мало що відомо, набагато більше інформації про другу дружину, Інгігерду.
