av Sofiia Dubova 7 måneder siden
165
Mer som dette
Ved Ekaterina Pak
Ved Евгения Ильина
Ved Ольга Ильичёва
Ved Marharyta Kiselova
«Valse mélancolique» («Меланхолі́йний ва́льс») ─ новела української письменниці Ольги Кобилянської у жанрі модернізму. Це історія життя трьох інтелектуалок, які думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічної жінки свого часу. Авторка першою в українській літературі зобразила жіночі типи інтелігенток, аристократок духу, які мають високу мету у житті, прагнуть удосконалити свою особистість, убираючи в душу світові культурні надбання.
Емансипація — це правовий механізм звільнення (або розширення прав і свобод) неповнолітньої дитини / жінки від турботи та контролю батьків / законних опікунів / чоловіка і т.д.
Батьки або неповнолітній можуть звернутися до суду з проханням про скасування постанови про емансипацію.
Суд скасує наказ, якщо:
Щоб скасувати емансипацію, батьки або неповнолітній можуть подати в суд клопотання про скасування рішення про емансипацію.
АБО
В такому випадку неповнолітній повинен довести, що він:
Батьки як і раніше повинні утримувати емансиповану дитину. Батьки не повинні платити борги, що виникли у дитини після прийняття рішення про емансипацію.
2. У різних країнах це відбувається при таких умовах:
Емансипація наділяє неповнолітнього багатьма законними правами та обов’язками дорослого.
Емансипований неповнолітній може:
Попри такі розширені права, дитина навіть після прийнятого рішення про емансипацію не може голосувати або вживати алкоголь
Етимологія - історія походження.
Слово «емансипація» часто асоціюється з цінністю свободи. Воно має на увазі свободу від юридичних, політичних або соціальних обмежень. В рівній мірі це процес, який дозволяє безсилим соціальним групам отримати доступ і контроль над ресурсами в даному суспільстві.
Слово з’явилося 1620-і роки й походить від дієслова «емансипувати», яке означає «звільнити від контролю, позбавити (сина) батьківської влади, оголосити (когось) вільним, відмовитися від своєї влади над кимось».
У римському праві, емансипація — це звільнення сина або дружини від законного авторитету (patria potestas) глави сім’ї.
Початково емансипація означає "звільнення від контролю, влади". У певний періоду розвитку людства емансипація розділилася на 2 головні гілки:
Емансипація жінок нерозривно пов’язана із зусиллями або соціальними схемами, спрямованими на звільнення жінок від усіх видів кабали та соціально-політичної й економічної експлуатації. Таким чином, термін «жіноча емансипація» зазвичай використовується для позначення процесу, за допомогою якого жінки отримують доступ до всіх форм ресурсів в країні. Це рух, метою якого є забезпечення свободи самореалізації та саморозвитку для жінок, а також рівний доступ до домашніх і суспільних ресурсів.
Батьки зобов’язані піклуватися про своїх дітей і підтримувати їх. Те ж саме роблять опікуни або піклувальники, які діють як батьки. Вони також мають право приймати рішення за своїх неповнолітніх дітей, адже неповнолітні не можуть укладати контракти, подавати позови до суду або мати власне житло. Ці права та обов’язки батьків / піклувальників зберігаються до тих пір, поки дитині не виповниться 18 років. Але вони змінюються, коли дитина емансипується.
У більшості цивілізацій і товариств в історії, жінки не мали тих же прав, що і чоловіки, і в дуже значній мірі були відсторонені від публічних сфер політики та економіки. Їх місце було вдома, а їх завдання полягало в тому, щоб ростити дітей і піклуватися про свого чоловіка, їх господаря.
Тільки після появи сучасної демократії в Європі і її вимог про політичну рівність, жінки озвучили свої власні вимоги. Вони не добилися великого успіху у Французькій революції, але в Англії, яка запобігла революції шляхом демократизації держави, жінки-аристократки знаходилися в привілейованому становищі, яке дозволяло їм успішно боротися за свої права. Англійські «сині панчохи» приєдналися до боротьби за демократію і загальне виборче право. До початку двадцятого століття жінки стали невід’ємною частиною капіталістичної індустріалізації. В результаті Німеччина та інші великі західні країни ввели голосування для жінок після Першої світової війни. Однак в більшості європейських країн повної юридичної рівності було досягнуто лише в другій половині століття. Попри це, рух за свободу жінок шістдесятих і сімдесятих років вказував, що юридична рівність жінок ні в якому разі не те ж саме, що їх фактична рівність в галузях культури, економіки та політики.
У 21 столітті еволюція людини зробила гігантський стрибок завдяки швидкому розвитку науки та технологій. Але що стосується суспільства, то в деяких країнах економічний розвиток досі був млявим, почасти через болісно повільне визнання критично важливої ролі жінок в глобальній політичній економці.
У той час як феміністський рух виник для захисту жінок від жінконенависництва, а також дискримінації за ознакою статі та захисту таких прав, як тілесна автономія і цілісність, людству буквально треба було два тисячоліття, щоб визнати, що сталий розвиток, справедливе і процвітаюче майбутнє практично неможливо без інтеграції жінок в життя суспільства.
За останні 50 років країни розвивалися в залежності від того, як кожна країна справлялася з проблемами, викликаними інфляцією, бідністю, конфліктами та хворобами. Чи не буде неправдою стверджувати, що розширення прав і можливостей представників жіночої статі за допомогою освіти та заохочення їх до участі в робочій силі, також може підвищити рівень життя всіх спільнот.
Жіночий фонд емансипації та розвитку
У 1992 році був заснований Жіночий фонд емансипації та розвитку — це зареєстрована масова неурядова організація. Її мета побудова справедливого в гендерному відношенні товариства з самостійними, економічно незалежними та політично розвиненими жінками. Фонд був створений групою феміністок в першу чергу для запобігання дітовбивства дівчаток.
Основними напрямками діяльності фонду є запобігання дітовбивства і жорстокого поводження з жінками, а також розширення соціально-економічних, культурних та політичних прав і можливостей жінок.
Місія фонду — розширення прав і можливостей жінок і дітей у всіх сферах життя за допомогою програм освіти, навчання і втручання, а також створення мереж народного руху для проведення кампаній та лобіювання.
Діяльність фонду включає:
Економічної емансипації жінок довелося чекати до закінчення Другої світової війни, коли постійний брак чоловічої робочої сили змусив все більше жінок залишати домашні справи та перейти на фабрики й заводи. Ця друга хвиля емансипації зосередилася на економічній нерівності, особливо на дискримінації при виборі роботи та нерівності в оплаті праці та правах власності.
Дискримінація при спадкуванні давно пішла, і рівна оплата за рівну працю допустима теоретично, хоча гендерна упередженість зберігається донині (як і при виборі на керівні посади). Наприклад, Керрі Грейсі недавно пішла з посади редактора BBC по Китаю в знак протесту проти нерівності в оплаті праці редакторів чоловіків і жінок і змусила шістьох високопоставлених співробітників чоловіків погодитися на істотне скорочення заробітної плати.
Сюжет (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт) — різновид наративу, сукупність подій у художньому творі, пов'язаних причинно-наслідковими зв'язками, що розкриваються в певній послідовності. Сюжет є трансформацією фабули, котра містить події в логічній та часовій послідовності, тоді як в сюжеті ця послідовність може порушуватися. В повсякденному вжитку також вживається як синонім синопсису.
Тема — у літературі — коло подій, життєвих явищ, представлених у творі в органічному зв'язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення.
Провідною темою новели мистецтво та його вплив на людину, а також доля талановитого митця. У творі представлено три артистичні натури Ганни, Марти та Софії. Вони різні за характером, але їх об’єднує любов до краси, прагнення до гармонії, фізичної та духовної досконалості.
Розв'язка, також розв'язка сюжету — епізод, яким завершується розвиток сюжету в творі; завершальний елемент розповіді, який вирішує конфлікт художнього твору; протилежне за значенням до зав'язки.
Розв’язка
Прощання з Софією, поховання, Ганна їде в Рим, повертається, Марта виходить заміж.
Кульмінація в літературному творі — найбільш напружений момент у розвитку дії, вирішальний, переломний момент у взаєминах, зіткненнях літературних героїв або між героєм і обставинами. У кульмінації розкривається гострота конфлікту, описаного в сюжеті твору. Кульмінація найкраще виявляється в творах епічних і драматичних жанрів.
Кульмінація
Софія отримала серцевий удар, померла.
Розвиток дії — серія подій, у яких розкривається конфлікт і головні герої. Події дедалі ускладнюються, створюючи у сприймача сюжету хвилювання, напругу, відчуття наближення кризи.
Розвиток дії
Софія поселяється з дівчатами, розмовляють на різні теми, діляться уподобаннями, проблемами та навіть душевними таємницями; помирає мати Софії.
Зав'язка — елемент композиції літературного або кінематографічного твору, який окреслює виникнення конфлікту, безпосереднє зіткнення протидіючих сил, що зумовлює магістральний розвиток усіх наступних подій у творі.
Зав’язка
Через фінансові труднощі дівчата приймають рішення запропонувати комусь підселитися до них для спільного проживання.
Експозиція — (лат. expositio — виклад, опис, пояснення) вихідна частина сюжету художнього твору, в якій стисло подається ситуація, що логічно випереджає зав'язку, хоча може в тексті передавати не тільки їй, а й подаватися після неї окремими деталями впродовж усього твору (Затримана експозиція) або ж наприкінці (Зворотна експозиція).
Експозиція
Марта оповідає про своє ставлення до музичного мистецтва, класики, а також про те, як вони жили з Ганною вдвох.
Вченими було доведено, що мелодія впливає на емоційний стан. За допомогою приємної мелодії можна зняти стрес, поліпшити психічний і фізичний стан. Також було відзначено, що гучна музика підвищує артеріальний тиск, а приглушена знижує, заспокоює.
Крім того, відомо, що позитивна оцінка музичного твору не є запорукою його ефективного впливу.
Однак вона не вспіла ще до кінця простягнутися,— вигиналася якраз найвигідніше, — коли саме в тій хвилі розлігся з кімнати, в котрій стояв інструмент, страшенний лоскіт, а відтак слабий жалісний зойк струн...
Вона струхліла.
— Резонатор тріс! — крикнула Ганнуся.
— Струна! — крикнула я.
— Резонатор!
Вона скричала не своїм голосом і полетіла до кімнати. Заки ми пігнали за нею з світлом, вже знала, що сталося.
— Резонатор? — спитала Ганнуся.
— Струна...
— Отже — струна!
І справді лише струна. Інструмент був цілком відкритий, і ми всі похилилися над ним і бачили ту струну. Одна з басових лежала аж звита з сильного напруження між іншими, просто натягненими струнами, поблискуючи, мов темним золотом, до світла...
— А я гадала, що то резонатор спроневірився тобі! — обізвалася Ганнуся вже своїм звичайним безжурним тоном, однак вона не відповіла вже. Упала лицем на струни — зомліла...
Ми винесли її. Відтак відтерли, і Ганнуся побігла сама по лікаря. Заки він прийшов, вона заговорила.
— Чому Ганнуся казала, що резонатор тріс? Чому? — питала заодно майже розпучливо, так, як питають малі діти, не розуміючи причини відчутного жалю, не тямлячи, що з нею діялося. Я втихомирювала її. — Чому, чому?.. Але чому казала? — домагалася, і великі сльози котилися з її очей... — Чому казала, коли не спроневірився!..
* * *
Лікар приступив до її ліжка, як дістала сердечний удар.
Не міг їй помогти.
Зворушення, яких зазнала, були засильні і наступали заскоро, одне по другім, щоб їм могла опертися її фізична сила. Побороли її.
* * *
Винесли нашу музику.
Май забрав її до себе.
Проблема щастя існує як у буденному спілкуванні людей, так і має прояви у художній літературі. Вона має актуальність тому, що всі уявлення про щастя та розуміння його сутності впливають на життя людини.
У кожного з людей уявлення про щастя різне. Але є більш узагальнене визначення цього поняття. Щастя – це вдоволення власним життям, його осмислення, отримання задоволення від досягнутих мрій і цілей.ф
"Любила над усе елеганцію, називаючи се третьою важною заповіддю в умовах до щастя; бувала через се не раз навіть несправедлива в осуді людей, але до елеганції тягло її, мов дитину до чічки".
"Се щось таке велике, сильне, що особисте щастя мізерніє перед тим, не в силі вдержати з ним рівноваги в істоті! Вибагливою вдачею своєю нищить її саме в хвилі, коли шлюбує їй вірність. Заглушити в собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей? Се неможливо... любов також не вірна... мені неможливо... тому неможливо, хто носить справдішній артизм у душі!.."
"— Софія мусить мати якусь нещасливу любов. Нещаслива любов перетворює не раз людську вдачу до дна".
"Ніхто з них не жадав сеї любові від мене, як чогось вищого, святішого в житті, але я сама подавала її їм. І подаючи її, була сама щаслива. Жодна з них не жадала якоїсь там праці "надпрограмової" для себе, якої прислуги, але я сама подавала її їм. Одній і другій. Перша приймала її, не замічаючи сього навіть, а друга клонилася за те вдячно за мною, мов цвіт за сонцем".
"Е, щастя! Його нема. Гармонії шукає, хоче гармонійно вижитися вповні. Шукає рівноваги. Розумієш, що то значить? Щоб не заважити надто вдолину й не піти без міри вгору, а саме як треба. Але – ти того не розумієш!"
Соціальна рівність — суспільний устрій, при якому всі члени суспільства володіють однаковим статусом у певній галузі. Політичний аспект соціальної рівності полягає в розгляді правил громадського управління: право на участь у виборах, правила визначення лідерів, права і обов'язки лідерів, рівність перед законом, тоді як економічний підхід розглядає процес розподілу благ: право на роботу, розподіл ресурсів, рівність можливостей.
"Мали дві великі кімнати, елегантно уряджені, майже з комфортом, бо моя товаришка була з доброї родини і, хоч не розпоряджала великими фондами, була претензіональна і розпещена. "Я не можу зрікатися всього так, як ти!" — говорила не раз роздразнено, коли я напоминала їй числитися ліпше з грішми і зрікатися деяких приємностей".
"Батько мого хлопця остався там, де був. Не могли погодитися в способі життя, і коли не хотів мене зрозуміти, я покинула його. Але хлопець — мій. Я заробляю сама на нього, і він — мій. Ніхто не має права до нього, окрім мене. Те право закупила я своєю доброю славою. Але — ти того не розумієш!"
Проблема мистецтва та реальності розкриває неможливість існування одного поняття без іншого, але й описує можливі труднощі та конфлікти, що можуть виникнути при поєднання мистецтва та реальності.
"Дразлива і химерна, коли малювала, була в щоденнім житті наймилішою людиною".
"Я вчилася пильно до своїх різнородних іспитів, а вона малювала. Образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо "Віроломна". Малювала в переконанні і гордій вірі, що він удасться їй. Мабуть, то й розпалювало її талант і довело, що добилася цілі..."
"— Та-ак! — кликнула Ганнуся. — Вона має фортеп'ян і не зносить студені! Гувернантка якась! Гадає, що я прийму її з фортеп'яном? Таки зараз, аякже! Тут я буду малювати, буду потопати у своїй праці і замість, щоб мене обдавала свята тишина, буду примушена слухати дурних вправ і гам. Ні, danke schön [9] за таку гармонію. Може, будеш ласкава зрозуміти, що се річ неможлива — входити з двома об'єктами в спілку".
"Від часу до часу плакала своїм сильним, пристрасним плачем, закинула всі барвні речі і роздерла прекрасний розпочатий малюнок, до якого мала їй "музика" служити до якогось там мотиву; але по шістьох тижнях затужила знов за барвами і, попрощавшись з усіма, виїхала до Рима..."
"Якого роду людина? Причина, що вона грала, не промовляла за неї. Хто знає, як грала, скільки грала!.. А тут справді Ганнуся потребувала спокою, я потребувала спокою... Що тут робити?"
Свобода вибору описує можливість та автономність особи виконати дію, обрану принаймні з двох доступних варіантів, не обмежених зовнішніми сторонами.
"Сама вибрала місце, де мав стояти, і власною рукою поуставляла скляні підставки, на яких мав стояти"
"Від часу до часу плакала своїм сильним, пристрасним плачем, закинула всі барвні речі і роздерла прекрасний розпочатий малюнок, до якого мала їй "музика" служити до якогось там мотиву; але по шістьох тижнях затужила знов за барвами і, попрощавшись з усіма, виїхала до Рима..."
"Я не маю чоловіка. Батько мого хлопця остався там, де був. Не могли погодитися в способі життя, і коли не хотів мене зрозуміти, я покинула його. Але хлопець — мій. Я заробляю сама на нього, і він — мій. Ніхто не має права до нього, окрім мене. Те право закупила я своєю доброю славою. Але — ти того не розумієш!"
Ідея – це задум письменника, що переслідує певну мету в створенні художніх образів, у використанні принципів побудові сюжету і досягненні композиційної цілісності літературного тексту.
Ідея: утвердження думки про вільний вибір жінкою свого життєвого шляху та необхідність створення умов для її самореалізації.
Тема літературного твору – це смислове визначення його змісту, що відображає авторське бачення зображуваного явища, події, характеру або інший художньої реальності.
Тема: розповідь про життя трьох жінок, які своїми думками та світовідчуттям не вписувалися у тогочасний формат пересічних жіночих душ.
Літературний напрям — відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з'явилися приблизно в один і той самий час.
Модернізм (дослівно — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний) — це філософський і мистецький рух, який поряд з культурними течіями та змінами виник через широкомасштабні та далекосяжні трансформації у західному суспільстві в кінці XIX — початку XX століть. Серед факторів, що формували модернізм, були розвиток сучасних індустріальних суспільств та швидке зростання міст, а потім реакції на жахи Першої світової війни. Модернізм також відкинув визначеність мислення просвітництва, хоча багато модерністів також відкидали релігійну віру.
Неоромантизм (від грецьк. νέος - молодий, новий і фр. romantisme) — умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в світовій культурі, зокрема в літературі, живописі та музиці, який традиційно пов'язують з модерністськими реакціями на позитивізм і натуралізм наприкінці 19 – на початку 20 ст. Течія раннього модернізму.
Рід літератури — узагальнююче поняття, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу.
Література за родами (літературні роди) поділяється на три типи — епос (епіка), лірику та драму.
Епос (дав.-гр. ἔπος — «слово», «оповідання») — літературний рід (нарівні з лірикою і драмою), що розповідає про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).
Жанр (фр. gentre, від лат. genus: рід, плем'я) — тематичний, технічно усталений тип художньої творчості, специфічний для кожного різновиду мистецтва, які визначається своєрідністю зображення.
Новела (італ. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Рік написання твору може допомогти читачеві краще зануритися в історичну добу написання роботи, відчути час та розчинитися у тогочасній реальності.
Головні події:
Рецензія — публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка. Рецензія оприлюднюється у пресі, на радіо чи телебаченні.
Микола Йосипович Євшан (справжнє прізвище — Федюшка; 19 травня 1889, смт Войнилів, Калуський район, Івано-Франківська область — 23 листопада 1919, Вінниця) — український літературний критик, літературознавець і перекладач; започаткував власний напрямок у критиці, заснований на філософії Ф.Ніцше та Й.Фіхте; дослідник творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського тощо.
Микола Євшан уважає, що в ньому йдеться про «поранкові душі», які прагнуть від життя краси та щастя, а найвищий їхній вияв ─ у любові, котру в серці носити може кожен.
Осип Степанович Маковей (23 серпня 1867, м. Яворів, нині Львівської області — 21 серпня 1925, м. Заліщики, нині Тернопільської області) — український поет, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець, перекладач, редактор багатьох періодичних видань, педагог, громадсько-політичний діяч. Автор однієї з перших біографічних праць про Пантелеймона Куліша.
Осип Маковей сприйняв твір як позитивістський портрет трьох жінок ─ «простодушної», «зламаної» й «відважної».
Тамара Іванівна Гундорова (нар. 17 липня 1955, с. Климівка, Карлівський район, Полтавська область) — українська літературознавиця і культуролог. Доктор філологічних наук, професор, завідувачка відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, член-кореспондент НАН України.
Тамара Гундорова побачила у творі лише «жіночий духовний роман» і навіть «еротичні елементи» в ньому, «кастрованих жінок» і бажання їх «віддатися» одна одній.
Головний герой – це персонаж, який просуває історію вперед. Він чи вона також є центральною силою історії. Вироблене від грецьких слів prōtos та agōnistēs, «головний герой» буквально перекладається як «перший актор».
Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія - розвиватися.
«Лише ми одні піддержуємо красу в житті»;
«Я – артистка і живу відповідно артистичним законам…».
«Тоді юрба переконається, що незамужня жінка – то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні… Я не кажу, що йду саме до того ідеалу. Я живу штукою [мистецтвом], і вона вдоволює цілковито мою душу; може бути, що й віддамся, не знаю, але коли не віддамся, то певно не буду застрашеною птахою, що мов цілий світ просить о прощення, що мужа не має…» (про фемінізм Ганни)
«Вона мала багато поклонників, але сама не залюблювалася ніколи. Говорить годинами про них, подивляє в них, що красне, аналізуючи майже всі прикмети їх істот; а проте не чіпається її любов; противно, обсміває їх не раз, як малих хлопців». (про ставлення Ганни до чоловіків)
«Заглушити в собі той світ [світ мистецтва], щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей? Се неможливо…». (для неї головне робота, вона не вірить в кохання)
«Була незвичайно доброго серця: отут в одній хвилі кидалася, гарячилася й змагалася, а вже в другій – була добра»;
«Належала до різних товариств, не жалувала нічого, а визичуваних товаришкам грошей не приймала ніколи назад».
«Мала двадцять і кілька років, була знімчена полька і брала своє заняття дуже поважно. Дразлива і химерна, коли малювала, була в щоденнім житті наймилішою людиною».
«Була гарна сама собою. Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно…»
Софія Дорошенко — творчо обдарована особистість, заповітна мрія якої — закінчити консерваторію й стати піаністкою. Подруги так і називали її — музика. Очі Софії завжди випромінювали сум через пережите: нещасливе кохання, смерть батька, хвороба матері. Вона була мовчазною та смутною, не дуже практичною в щоденному житті, а інших людей оцінювала за власною мірою досконалості.
«Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи…»
«Була дуже мила в обходженні, легка, ледве замітна собою, але мовчалива і дуже поважна. Усміх на її устах, що появлявся лиш рідко, був немов навіки затемнений смутком».
«Констатую, що нервова. Лише нервові любуються в таких розривках, коли душа їх переповнена чуттям. Але, мабуть, вона наложила на свої чуття сильну упряж. Завсіди спокійна, як мармур…» (думки Ганни про Софію)
«Я понищила б усіх своєю любов’ю, діти й мужа, – сказала тремтячим голосом, спустивши скоро погляд уділ. – Я не з тих, що вміру люблять!»; «…що мені один день життя менше або більше! Не боюся смерті! З нею замовкне вся музика моїх нервів і те, що здавило їх звучність…»
«Більше не любила я нікого в своїм житті. Але воно добре, – додала, поглянувши повним сіяючим поглядом до другої кімнати, де стояв її улюблений інструмент, – бо можу цілу душу віддати резонаторові. І я віддаю її йому! Коли сяду до нього, находжу рівновагу свого духу, вертає мені гордість і почуття, що стою високо-високо! Зате й граю йому звуками, яких не почує від нікого, і буду йому грати до останнього свого віддиху». (переживання Софії через нещасливе кохання та зраду)
«зворушення, яких зазнала, були засильні і наступали заскоро, одне по другім, щоб їм могла опертися її фізична сила. Побороли її». (смерть Софії)
«Вона держиться просто… гарна і має смутні очі. Але по фризурі [зачісці]можна її вже певно пізнати. Чешеться цілком antique [по-античному] і обвиває голову два рази вузькою чорною оксамиткою, мов діадемою. Взагалі вона з профілю цілком type antique [античний тип]. В неї чоло й ніс творять одну лінію…»; «Я не могла бачити вповні її лице. Бачила лише темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову, і потрохи лице з профілю. Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію… Спадисті її рамена надавали їй ціху [риси] якоїсь панськості, певності…» (Марта про Софію, коли побачила її на уроці музичної теорії).
«Байдужна на все, мов дерево. Наприклад, прошу, що то за тип? Вважаєш, яке в неї білля? Гарне і тонке, мов у графині, а її постіль іще краща. Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж… просто – “товпа”! Цікава я, як довго будуть іще гудзики теліпатися коло її пальта, коли пришиє кусник відорваного від сукні шнура, що наборзі пришпилила шпилькою, і коли позашиває свої рукавички!» (Ганна про Софію).
Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами Ганни ─ вроджена жінка і матір.
«Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба – і все інше, що лише можна було, забирала я в себе, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен. Маєтку я не мала, а життя, вибагливе, мов молода дівчина, жадало свого» (Марта про себе).
«Я не була ніяким новітнім типом, не мала жодних претензій до титулу “вибраної істоти”…»
«Штука [мистецтво] – то великий чоловік, але я сказала би, що любов – більший».
«Ти є вже вродженою жінкою і матір’ю… Ти – ще неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що пригадує нам Аду Каїна або інших женщин з біблії, повних покори й любові. Але не вихованням виплеканої покори й любові, лише покори й любові з першої руки, з природи! Ти й без науки була б та сама, що тепер. Жертвувала б себе з напору вродженої доброти, без намислу і без претензій до подяки! Ти – тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі…». (Софія про Марту)
У творі “Меланхолійний вальс” зовнішність Марти майже не описується, адже самі від її імені ведеться розповідь.
Форма твору — художні засоби і прийоми втілення змісту (теми та ідеї); способи його внутрішньої і зовнішньої організації.
Літературний твір — це твір у галузі літератури.
Ольга Кобилянська. “Valse melancolique”.
Набір: Іван Юзич.
Електронне форматування: Іван Юзич й Максим Тарнавський.
Текст звірено із виданням: Ольга Кобилянська. Твори в п’яти томах. Том 2, Київ, Державне видавництво художньої літератури, 1962. ст. 362 – 400
Вперше надруковано 1898 р. В “Літературно-науковому віснику”.
Первісний варіант твору писаний німецькою мовою, датований 1894.
"Меланхолійний вальс" - Ольга Кобилянська
Твір у повному форматі, доступний для прочитання та не вимагає завантаження на локальний носій. Є можливість працювати з текстом - копіювати фрагменти.
Екранізація літературного твору — відтворення засобами кіно і телебачення творів літератури.
Екранізація Кіностудією Олександра Довженка 1990 року. Режисер-постановник - Борис Савченко. Оригінальна українська озвучка.
Аудіокнига, авдіокнига, (озвучена книга, звукова книга, звукокнига, книга вголос) — озвучена й записана на цифровий носій книга.
У відео відтворено сюжет музичної новели Ольги Кобилянської "Меланхолійний вальс". Тут Ви зможете знайти цитатні характеристики головних героїнь, а також уривки, що відтворюють настроєвість твору й специфіку авторського мовлення.
Якщо читання - не твоє улюблене заняття, але ти хочеш ознайомитися із новелою Ольги Кобилянської "Меланхолійний вальс" - це те, що тобі потрібно! Аудіокнига повної версії тексту майже нічим не поступається текстовим чи відео джерелам, а отже є повноцінним ресурсом для ознайомлення із текстом. Приємного прослуховування!
Аудіокниги можуть бути різними, але таку ви можливо ще не зустрічали. Ні для кого не секрет, що Ольга Кобилянська жила і писала 100 років тому, і в мові багато чого змінилося. До того ж в книжках завжди є незрозумілі слова. Так от Аліна Козачишин береться не просто прочитати книгу, але й пояснювати слова та фрази, які, можливо, ви не одразу зрозуміли би.
“Меланхолійний вальс” - історія створення новели Ольги Кобилянської.
Це історія життя трьох жінок, які думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу.
Impromptu phantasie (фр. фантазія-експромт) – автобіографічна новела (за визначенням авторки − нарис) української письменниці Ольги Кобилянської, видана в 1894 році. Новела є зразком неоромантизму, також містить елементи символізму, зображаючи тонку пристрасну натуру жінки, її життєлюбність та глибокий духовний світ, сповнений почуттів.
Твір “Меланхолійний вальс” став своєрідним продовженням новели «Impromptu phantasie». Ці дві новели поєднала між собою музика. Вона стала символом краси й високих душевних поривань. Музика допомогла розкрити важливу тему — тугу душевно багатої людини за далеким, майже недосяжним ідеалом.
Як і багато інших творів Ольги Кобилянської, новела має значною мірою автобіографічний характер. Письменниця порівнювала своє життя з життям однієї з героїнь твору Софії Дорошенко. У листі до Осипа Маковея від 17 лютого 1898 р. вона писала: «Прочиталисьте „Valse mélancolique“ і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого»
Новела має значною мірою автобіографічний характер. Кобилянська порівнювала своє життя із життям однієї з героїнь твору ─ Софії Дорошенко.
Софія ─ творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
Видатний польський композитор Фридерик Шопен народився 1 березня (22 лютого за старим стилем) 1810 р. недалеко від Варшави. В селі, де він жив у дитинстві і де згодом часто проводив літо, Фридерик захопився народними піснями і танцями. Це захоплення мало великий вплив на його творчість.
Мелодія Фридерика Шопена "Вальс 14" у виконанні французького піаніста Сипрієна Катарсиса. Саме цю роботу порівнюють із настроєм мелодії Софії Дорошенко і вважають джерелом натхнення О. Кобилянської для написання новели.
Стаття Ореста Мацяка "Кобилянська і Шопен: без імітації" привідкриє вам завісу історії написання твору. Тут чітко та доказово наведені факти зв'язку творів Ф.Шопена та О. Кобилянської, проведено аналогію між композицією "Вальс 14" Фридерика Шопена та "Меланхолійний вальс" Софії Дорошенко та ін.
