por Ірина Бондар 2 anos atrás
194
Mais informações
8 листопада 1841 року Шевченко подав рукопис «Гайдамаків» до Петербурзького цензурного комітету
«Мар'яна-черниця» аладу «Утоплена», велику поему російською мовою «Слепая».
9 жовтня 1843 року Шевченко написав вірша «Розрита могила». Це найраніший твір, який увійде до рукописної книги поезій «Три літа»
рукописної книги поезій «Три літа» (1843—1850)
жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”)
Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”
У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося…”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.)
У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до зас
поему “Марія” 1860
Перший акварельний портрет він намалював ще у 1833 році — це був портрет Павла Енгельгардта[
«Козацький бенкет» — створений 25 грудня 1838 року.
1839 року Шевченко почав опановувати техніку олійного живопису, до його найраніших спроб належить «Натурщик у позі св. Себастіяна».
Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці».
24 грудня 1840 року малюнок «Натурники»
26 вересня 1841 року Рада Академії мистецтв втрете нагородила Шевченка срібною медаллю другого ступеня — за картину «Циганка-ворожка»
1843 р ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”,
4 квітня 1847 року Шевченко прибув до Чернігова й того ж дня виїхав до Києва. За багатьма спогадами сучасників, Шевченко, відвідуючи в Києві літературні вечірки, читав свої твори зі збірки «Три літа
Під час арешту у Шевченка відібрали папери, зокрема книгу «Три літа» й під конвоєм відправили до Петербурга. На допитах у казематі Третього відділу імператорської канцелярії (тепер вул. Пестеля, 9) поет не виказав нікого з членів товариства. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами, Шевченко написав вірші, які згодом об'єднав у цикл «В казематі».[99]
Вирок над поетом був одночасно вироком над усією українською культурою: крім розпорядження вилучити з бібліотек і заборонити продаж виданих раніше творів Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша й надалі їх не видавати, III відділ вимагав посилити нагляд насамперед за тими діячами, «які переважно займаються „малоросійськими“ старожитностями, історією і літературою».
Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди.
Весною 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 — січні 1846 рр.) і вступає в цю організацію
8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким
У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косара
23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення
У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам на Україні
Бере участь у виданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”
Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї. Улітку 1836 року під час одного з нічних сеансів малювання у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком,
Аполлон Мокрицький, художник, учень Брюллова і приятель Шевченка, що взяв на себе ініціативу залучити Брюллова для справи визволення Тараса від кріпацтва, зазначив у своєму щоденнику, що в середу, 31 березня 1837 року він показав Брюллову вірш Шевченка. Брюллов був ним «дуже задоволений і, побачивши в ньому думки й почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного (кріпацького) стану»
Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів[45]. На той час ця сума була еквівалентною 45 кілограмам чистого срібла
Засвідчивши свою відпускну в петербурзькій Палаті цивільного суду, Шевченко став учнем Академії мистецтв, де його наставником став К. Брюллов.
Перший іспит з малювання Шевченко складав 23 червня 1838 року. Оцінки виставляли, починаючи з першого номера, що був найвищим балом, і далі, залежно від кількості поданих учнями малюнків
Після смерті батька жив у дядька Павла . Тарас працював у нього, разом із наймитом у господарстві, але у підсумку не витримав тяжких умов життя
пішов у найми до нового кирилівського дяка Петра Богорського.Як попихач носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра
Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області)[25][26]. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту[27] та із села Тарасівки Звенигородського повіту[28]. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у Богуславі, у містечках Бурти й Шпола
1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися в хлипнівського маляра Того ж року помер Василь Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта, який призначив Тараса власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.
5 травня 1907 написала драматичну поему «Айша та Мохаммед»,
18 травня остаточно завершила поему «Кассандра»
У вересні пише поезію «За горою блискавиці», продовжує роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла»
У січні 1907 року Лесю Українку та її сестру Ольгу без жодної формальної причини арештували. Так вона потрапила до тієї самої камери, де сидів Борис Грінченко. Протримавши ніч, обох відпустили
Останні роки життя Лариси Косач пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. З чоловіком працювала над зібранням фольклору:
На початку липня 1913 року здоров'я Косач різко погіршилося через хворобу, пов'язану з нирками[яка?]. 4 липня на звістку про важкий стан Лариси до Грузії терміново приїжджають мати та Ізидора.
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукований в Катеринославі, 1918).
Знала багато європейських мов, крім слов'янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської.
6 травня (7 червня) 1877 року народилася сестра Оля, яка стане її доброю подругою
6 (18) січня 1881 року під час святкування Водохреща десятилітня Лариса сильно застудилася, що призвело до туберкульозу кісток та суглобів.
Влітку 1883 року у Лариси діагностували туберкульоз кісток, у жовтні професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Лариса повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров'я поліпшується, з допомогою матері вивчає французьку і німецьку мови, що дає змогу пізнавати скарби письменства інших народів і культур.
перший арешт змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його в 1878—1879
в 1890 році був членом Історичного товариства у Львові
1890 року став одним із засновників і першим головою (до 1898) Русько-української радикальної партії (РУРП)
1899 року Франко вийшов зі складу РУРП і приєднався до Української національно-демократичної партії. Тоді-таки завдяки підтримці Михайла Грушевського став дійсним (1899; 1904 — почесним) членом Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ),
Очолював філологічну секцію (1898–1901; 1903–1912) та етнографічну комісію (1898–1900; 1908–1913) НТШ
Починає збирати фольклор, писати вірші та прозу.
участь у діяльності студентського громадсько-культурного товариства москвофільської орієнтації «Академический кружок»
1875 році Франко отримав стипендію з фонду Гловінського
восени 1875 записався на філологічне відділення Львівського університету
Повну вищу освіту завершив пізніше, у 1890—1891, навчаючись у Чернівецькому університеті 8-й семестр, необхідний для докторату.
1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» і здобув учений ступінь доктора філософії0
1906 року отримав звання почесного доктора Харківського університету.
альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878),
спільно з Іваном Белеєм — журнал «Світ» (1881–1882)
із гуртком львівського студентства — молодіжний журнал «Товариш» (1888)
Співпрацював також у виданнях українських народовців: газеті «Діло» (1883–1886)
журналах «Зоря» (у 1883–1886)
«Правда» (1888); багатьох польських і австрійських часописах.
видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894–1897)
Упродовж 1887–1897 років працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski» (десятиріччя «в наймах у сусідів»
був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898–1907; спільно з Михайлом Грушевським та Володимиром Гнатюком).
драматичні спроби літератора-початківця («Юґурта», «Ромул і Рем»).
