por Вероніка Маринюк 1 ano atrás
98
Mais informações
Сюжет і композиція “Маруся Чурай”
Дві сюжетні лінії, які переплітаються, — особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).
Роман складається з 9 різних за обсягом розділів.
I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.
II розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.
III розділ «Сповідь». Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.
IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.
V розділ «Страта». Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.
VI розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.
VII розділ «Дідова балка». Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.
VIII розділ «Облога Полтави». Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.
IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».
Автор – Ліна Костенко
Рік написання: 1979.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр “Маруся Чурай”: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).
Тема “Маруся Чурай”: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.
Сюжет і композиція “Маруся Чурай”
Дві сюжетні лінії, які переплітаються, — особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).
Роман складається з 9 різних за обсягом розділів.
I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.
II розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.
III розділ «Сповідь». Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.
IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.
V розділ «Страта». Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.
VI розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.
VII розділ «Дідова балка». Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.
VIII розділ «Облога Полтави». Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.
IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».
Подій у творі “Маруся Чурай” розгортаються у такій послідовності: суд на Марусею – Іван Іскра в Б.Хмельницького – проща Марусі в Києві – облога Полтави
5 цікавих фактів з біографії Ліни Костенко.
У дитинстві Ліна мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут із старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Ліна Костенко завжди писала, що хотіла, і говорила, що думала, ніколи не підлаштовуючись під обставини. Свою безкомпромісніть поетеса успадкувала від бабусі – саме вона вчила онуку любити свободу і бути чесною. Тому у той час, коли колеги-письменники боялися репресій і мовчали, Костенко відкрито критикувала владу. У радянські часи поетеса була активною учасницею дисидентського руху, за що її твори були забороненими для друку впродовж 14 років. Це був важкий удар для письменниці, і вона навіть оголосила голодування. Однак акція протесту не дала жодного результату, і Ліні довелося навчитися жити у творчій ізоляції. Саме в цей час вона написала свої найвідоміші твори Берестечко і Маруся Чурай. Близькі Ліни Костенко називають її залізною жінкою. Поетесу нагороджували багатьма почесними відзнаками, про які її колеги тільки мріють. Але сама письменниця відкрито заявляє, що цих нагород не потребує. Без жодних пояснень Ліна відмовилася від премії Золотий письменник України та звання Герой України. Письменниця була двічі заміжня. Вперше вона вийшла заміж за поляка Єжи-Яна Пахльовського, який носив їй оберемки бузку. У шлюбі народилася донька Оксана. Кохання було яскравим, але недовгим. Він не захотів їхати до Києва, а вона — до Варшави. Розійшлися тихо. Та в Україні Ліна зустріла свого другого чоловіка — Василя Цвіркунова, директора Кіностудії імені О. Довженка. Він став для письменниці опорою на цілих 20 років і полюбив доньку Ліни Оксану як рідну. Згодом у них народилася спільна дитина — син Василь. Про молоду Ліну ходять легенди. Кажуть, вона була дуже екстравагантною жінкою і багато курила. У неї закохувалися відомі чоловіки: зокрема, прихильності Ліни добивались українські поети Василь Симоненко та Дмитро Павличко. Другий навіть зізнався, що досі береже коробку сірників, яку придбав декілька десятків років тому спеціально для того, щоб при зустрічі прикурити Ліні цигарку.
Головні герої “Маруся Чурай”:
Маруся Чурай – головна героїня, дівчина-піснетворка, людина великої душі й максималістка в коханні. Три дні перебувала у в’язниці після виголошення вироку. Вона ходила до Києва на прощу.
Гриць Бобренко — випадково отруєний коханий Марусі; (“любив достаток і любив пісні”, “народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому”).
полковий обозний Іван Іскра – закоханий у Марусю козак-патріот, приніс перед самою стратою Марусі універсал від Б.Хмельницького про скасування вироку за пісенний талант Марусі та за героїзм батька – Гордія Чурая. У цьому герої втілено шляхетність духу, вірність у дружбі й коханні, вірність Батьківщині.
полтавський полковник Мартин Пушкар,
козак Лесько Черкес,
Галя Вишняківна — потенційна наречена Грицька, обмежена дівка; (“глуха до пісні, завжди щось спотворить”, “гостренькі зуби – чисто ховрашок”, “як реп’яшки, зелені оченята і пишно закопилені вуста”),
Семен Горбань – війт у Полтаві. (“з комори мєской потай дьоготь крав”, а потім поорадив вимазати ним ворота Марусі Чурай)
Гордій Чурай – батько Марусі, патріот, якого було покарано на смерть у Варшаві.
Чураїха – матір Марусі, горда, тверда жінка;
мандрівний дяк – подорожній, з яким Маруся Чурай йшла на прощу до Києва.
У цьому творі письменниця піднімає такі проблеми:
проблема любові та зради;
патріотизму та пристосуванства
митця і народу, свободи творчості
причин утрати української державності
родинних стосунків, батьків та дітей
виховання
служіння народові.
Така широка проблематика роману й зумовила необхідність ускладненої, «багатоярусної» композиції. В основі твору — дві наскрізні взаємопов’язані сюжетні лінії: доля Марусі й доля України. Вони прочитуються не лише в конкретно-історичній площині, а й у понадчасовій: Маруся — неповторна, одухотворена, творча особистість, яку намагається поглинути дріб’язковий, егоїстичний, безжальний буденний світ; Україна — сильна й прекрасна країна, яка протягом століть прагне здобути свободу, державність, але цьому заважають інтриги сусідів і підступність своїх перевертнів.
Народилась 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві (неподалік від Києва) у родині вчителів.
У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.
Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років.
У 1957 році світ побачила перша книжка «Проміння землі».
Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії.
Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку.
Після 16 років мовчання вийшла збірка «Над берегами вічної ріки» (1977).
У 1979 році було опубліковано роман у віршах «Маруся Чурай» та «Неповторність» (1980), які стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток.
Перу Л. Костенко також належать збірки «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
У 1987 році за роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, а згодом отримала премію фундації Антоновичів.
За книгу “Інкрустації” отримала премію Франчески Петрарки.
1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира.
Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії.
У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України.
У 1999 році було опубліковано другий історичний роман Л.Костенко «Берестечко».
Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя.
2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж.
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.
У 2012 році була опублікована поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
Живе і працює Ліна Костенко в Києві.
