Битва під Берестечком

Mais informações

Психологія пізньої дорослості

por Анастасія Олегівна Потайчук

Україна в роки Першої Світової Війни

por Валентин Грязнов

Криза у Римі 3ст.

por Влад Черкас

Рюрик

por Ira Sergushova

Битва під Берестечком

Наслідки битви

Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти зневажливий мир (Білоцерківський мирний договір), підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 року. За цим договором кількість реєстрового війська зменшувалось до 20 000 осіб, козацьку територію обмежено тільки до Київського воєводства, шляхті повернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщину.

Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. Білоцерківський договір, який так і не був затверджений сеймом, не тривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для війська Речі Посполитої Битва під Батогом.

Таємниці битви

Досі багато тонкощів битви залишається невідомими та незрозумілими. Наприклад, не до кінця відома причина того, що хан Іслам Ґерай III залишив поле бою. Однак історики, в основному, погоджуються, що кримський хан був просто не зацікавлений у посиленні козацької держави (слід врахувати, що така ситуація вже була у битві під Зборовом, та згодом, 1653 року, склалася під Жванцем) і, можливо, навіть мав домовленості з польським королем або й із турецьким султаном.

Існує й думка, що кримські татари просто не витримали прямої атаки на них кінноти Речі Посполитої, бо вже багато десятиліть не наважувалися «ставити чоло» важкій кавалерії Речі Посполитої. Можливо, розрахунок поляків власне і полягав у тому, щоби вдарити по кримських татарах і в такий спосіб змусити їх відступити, а потім таки оточити козацьке військо. Важко тепер оцінити втрати обох військ після битви. З одного боку, битву вважають трагічною для українського війська. З іншого боку, одразу ж після битви, Хмельницький зібрав нове військо. Очевидно становище поляків теж не було найкращим, тому обидві сторони згодились на перемир'я.

Сили сторін

Українське військо на початку битви було зведене у 13 козацьких полків:. білоцерківський (полковник Громика Михайло); брацлавський (полковник Іванчул); вінницький або кальницький (полковник Іван Богун); київський (полковник Антін Жданович); корсунський (полковник Іван Гуляницький); кропивенський (полковник Филон Джалалій); миргородський (полковник Матвій Гладкий); переяславський (полковник Федір Лобода); полтавський (полковник Мартин Пушкар); прилуцький (полковник Тимофій Носач); уманський (полковник Осип Глух); черкаський (полковник Ясько Воронченко); чигиринський (полковник Михайло Криса). А також понад 2000 донських козаків.

Річ Посполита: Король польський і великий князь литовський Ян II Казимир; Великий гетьман коронний Миколай Потоцький-«ведмежа лапа» Польний гетьман коронний Мартин Калиновський Великий канцлер коронний і єпископ хелмінський Анджей Лещинський; Великий підканцлер коронний Стефан Корицінський; Руський воєвода Ярема Вишневецький Брацлавський воєвода Станіслав Лянцкоронський

Що ж це за битва?

Один з найбільших боїв Хмельниччини, який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького і союзним йому кримсько-єдисанським військом Ісляма III Ґерая з одного боку, та армією Речі Посполитої під командуванням Яна ІІ Казимира з іншого.

Цікаво знати

Славетною стала подія, записана Освєнцімом та поширена Пасторієм, а новішими часами, з його слів, Костомаровим

«Одна ватага козацька, зложена з двох або трьох сот козаків, — оповідає Освєнцім , — зробивши засіку на однім острівці, ставила мужній опір так відважно, що Потоцкий велів їм обіцяти життя, коли піддадуться. Але вони не схотіли того прийняти. На знак повного відречення викинули з чересів своїх гроші у воду і так сильно почали відбиватися від наших, що кінець кінцем піхота мусила на них гуртом наступати. А хоч розірвала (їх укріпленнє) і розігнала з острову (з великими власними втратами, як видко з дальше поданої замітки) — але вони уступилися на болота, не хотячи піддатись, так що там їх кожного доводилось добивати. А оден із них, добившися до човна, на очах короля і всього війська дав докази мужності не хлопської! Кілька годин відбивався він із того човна косою, зовсім не зважаючи на стрільбу — котра чи то припадком його не трапляла — чи такий твердий був, що кулі його не брали. Аж оден Мазур із Ціхановецького повіту, розібравшися наголо і по шию бредучи, насамперед косою вдарив, а потім оден салдат пробив посередині пікою або списом і добив його таким чином — на велику потіху і вдоволеннє короля, що довго дивився на сю траґедію»[

Втрати

Згідно з польськими історичними джерелами XVII-XVIII століть кількість армії Речі Посполитої була до 300 000 вояків[17]. Також є свідчення про те, що поляки мобілізували на війну кожного сьомого підданого держави за свідченням кількості українського козацького війська є твердження одного з учасників битви з боку РП про стотисячне українсько-козацьке військо

Сучасні українські академічні дослідження, в середньому подають чисельність козацької армії у 100000, кримської у 30000 (тобто у максимальну її можливу кількість за умови коли в поході бере участь сам хан; хоча в радянській історіографії побутувала думка про те, що чисельність кримського війська, навіть на чолі з ханом ніколи не перевищувала 10000-15000 вояків, а за повідомленнями османського мандрівника Евлії Челебі, свідчення якого, певно, є найбільш правдивими та неупередженими, кількість кримського війська на чолі з ханом не могла бути більшою за 8000-10000 чоловік[5]). Чисельність армії Речі Посполитої оцінюється більшістю сучасних українських істориків у 200000 військових. Ці дані найімовірніше завищені, бо не мають ніяких підтверджень (кількість кавалерії, кількість пікінерів та аркебузирів).

Послідовність подій битви

30 червня. Вранці король, який молився всю ніч, вишиковує свою армію в такому порядку: праве крило — гетьман Потоцький — «ведмежа лапа», ліве — гетьман М. Калиновський. У центрі, де перебуває переважно польська та німецька піхота, — сам король. Поляки застосували військову хитрість — гусари здають свої списи з червоними прапорцями, які встановлюють за позиціями піхоти, удаючи величезну чисельність армії. Король віддав наказ розібрати мости через Стир, щоб унеможливити відступ власних військ у разі паніки.

1 липня обидві армії відпочивають. Воєнні дії обмежуються лише перестрілкою. Супротивники збирають трупи вбитих, король посилає за гарматами до Бродів, а козаки збільшують висоту земляного вала. 2 липня поляки продовжують обстріл. Козаки відповідають артилерійським вогнем і роблять успішну вилазку. 3 липня дві тисячі козаків виходять із табору і вибивають поляків з пагорбів, де трьома днями раніше розташовувалися кримські татари. Надвечір Конецпольському вдається вибити їх із висот і відтіснити назад до табору. 4 липня-5 липня продовжується обстріл укріпленого табору з гармат Речі Посполитої. 6 липня козаки відправляють до польського короля послів — полковників миргородського Гладкого, чигиринського Михайла Крису й писаря військового Переяславця. 7 липня король, залишивши в заручниках полковника Крису (польські й чимало українських істориків стверджують, що Криса добровільно залишився у короля і сам давно шукав нагоди, щоби перейти на бік поляків), посилає до взятого в облогу табору листа, де пропонує козакам попрохати вибачення, видати 17 козацьких полковників, булаву Хмельницького, гармати та скласти зброю.

10 липня вінницький полковник Богун, обраний новим гетьманом, приймає рішення відігнати гетьмана Лянцкоронського з правого берега річки. Вночі, навівши з підручних засобів мости через річку Пляшеву, дві тисячі запорожців виходять із табору. Козаки побудували мости на річках, — не шкодуючи ні возів, ні усіляких воєнних знарядь, щоб загатити болота. Деякі джерела стверджують, що запорожці поклали на болота списи і перекочувались по них. Чому Богун не попередив інших — невідомо. Польські джерела стверджують: у козацькому таборі починається безлад, багато хто кричать, що Богун покинув усіх напризволяще й утік. Козацькі полки, що залишилися, починають відходити до переправ.

Протягом 27 — 28 червня кримські татари пограбували і спалили сусіднє село й намагалися втягнути супротивника в бій. Легка кримська кіннота застосовувала традиційну наступально-відступальну тактику, відому ще від часів Бату-хана. А. Конецпольський із Любомирським не витримали і самі атакували кримську кінноту. Чим закінчилася ця атака — невідомо.

Передомова

Козацька армія маневрувала в районі Тернополя — Озерної — Колодного), що дозволило королю Яну Казимиру провести військо (близько 90-100 тисяч жовнірів, шляхтичів і 100 тисяч озброєних слуг) до Берестечка й до 25 червня переправити його через річку Стир. Лише дочекавшись у середині червня прибуття хана з 30-40 тис. воїнів, гетьман негайно вирушив у похід.

Не знаючи про це, 27 червня поляки подалися до міста Дубно, і, коли їхній авангард уже подолав 7-8 км, стало відомо про наближення українців. Тоді було вирішено повернутися до табору під Берестечком. Ранком наступного дня почалися сутички війська РП з кримськими татарами (українських кіннотників було небагато), які й розпочали Берестецьку битву.

1651 року Річ Посполита (РП) після Зборівського миру відновила воєнні дії проти козацької України. Однак через поводження хана Іслам-Ґірея, котрий, можливо, не хотів допустити розгрому Речі Посполитої, Богдан Хмельницький змушений був відмовитися від активних наступальних дій (понад 10-11 місяців[уточнити]).