realizată de Litvinova Maria 6 ani în urmă
275
Mai multe ca aceasta
după Сергей Рутц
după Ириша Петрова
după Marharyta Kiselova
după Алла Захарчук
У країні міститься частина природного національного парку Дойч-Люксембурґ, що розташований переважно на території Німеччини; кілька резерватів. Столиця поділена річками Петрюс і Альзет на Нижнє та Верхнє міста, через річки перекинуто багато мостів. У Верхньому місті — руїни давньоримської чатової вежі, скельова капела Сен-Кірен (VI і XVI ст.), готична церква Сен-Мішель (1519 p.), Великий герцогський палац (XVI ст.), Палац юстиції (1556—1572 pp.), кафедральний собор Нотр-Дам (1613—1621 pp.), ратуша (1830 p.), Національний музей, Замок Мамер. Туристів приваблюють старовинні замки Віанден, Вітранж, Вільц; базиліка Санкт-Віллібрордус у м. Ехтернах, готична церква (XIV—XVI ст.) в Сет-Фонтені.
http://www.gouvernement.lu/
http://www.lu/
http://www.freeworldmaps.net/europe/luxembourg/map.html
В період раннього середньовіччя головним художнім центром був монастир в Ехтернахе, де вироблялися мініатюри, що відображали у VIII—X ст. ірландські, а на рубежі X і XI століть — німецькі традиції. Виконувалися і різьблені оклади Євангелій з пластинами з слонової кістки. В XI столітті зводилися численні замки (збереглися в руїнах), романські капели (десятигранна капела замку Віанден) і базиліки (церква Санкт-Віллібрордус в Ехтернахе, 1017—1931) зі скульптурним оздобленням. Готичні церкви ст XIV—XVI ст. (У містах Люксембург, Ріндшлейден, Сет-Фонтен та ін.) відрізнялися великою кількістю скульптур в інтер'єрах (скинії, статуї мадонн і святих, надгробки). У другій половині XVI ст. поширився стиль ренесансу (ратуша, нині герцогський музей, в Люксембурзі, 1563), а в XVII ст. — Бароко (собор у Люксембурзі, 1613—1921). Зводилися укріплення резиденції знаті (замки Вітранж, Анзембург та ін.). У XVIII ст. переживав розквіт декоративно-ужиткового мистецтва (виробництво меблів, виробів з металу, фаянсу). У в архітектурі XIX ст. класицизм поступився місцем еклектизму. Образотворче мистецтво в XIX ст. розвивалося під французьким впливом (портрети Ж. Б. Фрезі, романтичні пейзажі М. Кірша). Після Першої світової війни 1914—1918 виявився вплив німецького експресіонізму, потім — французького фовізму. Рисами гострого гротеску, соковитістю гами, співчуттям до знедолених відзначена живопис Й. Куттера. У творах сучасних художників (В. Кесселер, Ж. Пробст, М. Хофман та ін) відчутні впливи Матісса, Пікассо та інших французьких майстрів.
Творцями-«стовпами» люксембурзької національної літератури, власне літератури люксембурзькою мовою по праву вважаються національний поет і етнограф Е. де ла Фонтен (1823–1891), автор пісень та народознавчих записок про люксембуржців; поет Мішель Ленц (1820–1893), автор слів до гімну Люксембургу «Ons Hémécht», письменник і поет Мішель Роданж (1827–1876), творець люксембурзького національного епосу «Ренерт-Лис» (Rénert).
Центром музичної культури Люксембургу з 1906 року є Люксембурзька консерваторія, а з 2005 — Люксембурзька філармонія, яка є головним концертним майданчиком філармонічного оркестру. Чотири рази Люксембург приймав конкурс Євробачення — в 1962, 1966, 1973 і 1984 роках.
"Mir wëlle bleiwe wat mir sinn" (Залишимося собою)
Для більш докладно викладу інформації перейти згідно посилання
