av Марія Попик för 4 årar sedan
933
Mer av detta
Микола Григорович Фітільов - український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.
Літературний рід: епос
Жанр: новела
Тема: зображення жорстокої війни між братами, в результаті чого постраждала мати.
Ідея: зображення материнської любові до синів, а також переживання і страхи щодо братовбивства.
Літературний рід: епос
Жанр: новела
Тема: зображення жорстокої війни між братами, в результаті чого постраждала мати.
Ідея: зображення материнської любові до синів, а також переживання і страхи щодо братовбивства.
Головні герої:
Другорядні герої:
Сюжет твору:
(Експозиція)Новела розпочинається описом батька і його бажанням для синів кращої долі. Згодом смерть батька.
(Зав'язка)Розповідається про зростання та навчання братів, про їхнє становище та ставлення до матеріа.
(Розвиток дії) Ухід на фронт братів
(Кульмінація)Жорсткі наміри братів щодо одне одного (громадянська війна).Пожертва матері заради синів.
Цикли памфлетів М. Хвильового «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925–1928 pp.). Ці публіцистичні твори (а також його роман «Вальдшнепи») викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.
Центральною для Хвильового — полеміста та публіциста — була проблема історичного буття України, української культури. Перші поетичні збірки М. Хвильового — «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), які були позначені впливаминеоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремов, Ол. Дорошкевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив в жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923) стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури. Письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи.
Твори:
Основоположник течії активного романтизму та пролетарської поезії. Автор поетичних збірок «Молодість» (1921), «Досвітні симфонії» (1922), збірок оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924), романів «Вальдшнепи», «Санаторійна зона», «Сентиментальна історія». Виступав за утвердження у новій пролетарській культурі високих естетичних ідеалів замість насадження масовості (лінія, яку проводили «Гарт» та спілка селянських письменників «Плуг»). Своїми публіцистичними та критичними працями (серія «Камо грядеши?» 1925; «Думки проти течії» 1926; «Апологети писаризму» 1926) зініціював літературну дискусію 1925-28.
Вапліте-(Вільна академія пролетарської літератури) – письменницька організація. Засн. у Харкові в кін. 1925. До В. увійшли в основному члени літ. групи «Урбіно», яку очолював Микола Хвильовий, декотрі члени спілки селян. письменників «Плуг», літ. орг-ції «Жовтень»: М. Бажан, Василь Вражливий, Іван Дніпровський, О. Довженко, Олесь Досвітній, Г. Епік, Л. Іванів, М. Йогансен, Олекса Слісаренко, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, Микола Хвильовий, Ю. Яловий, Ю. Яновський та ін. (всього бл. 30 осіб). Президенти В. – М. Яловий (1925–26), М. Куліш (1926–28); секретар – А. Любченко. Орг-ція, приймаючи осн. засади ідеол. політики більшов. влади, в конкрет. питаннях літ. життя обстоювала ідею творення нової укр. літ-ри високопрофес. майстрами худож. слова на рівні найрозвиненіших літ-р ін. народів.
Мати символ любові, вона піклується про своїх дітей . Мати овдовіла кравчиня, вона турбується про своїх дітей, втілення самопожертви.
Для того щоб запобігти кровопролиття власних синів, вона пішла на самопожертву.
В оповіданні „Мати” Микола Хвильовий змальовує образ жінки, сини якої опинилися по різні боки барикад у роки громадянської війни. Мати все робила для того, щоб Остап і Андрій виросли хорошими людьми. Вона повірила в революцію, її гуманістичне начало, вибух сімнадцятого зазвучав для неї божественним органом,... для матері революція була чарівним бальзамом. Вона посвіжішала,... з надією дивилася в теплу легко-бірюзову далечінь. Йшли дні, роки, і ось як грім серед безхмарного неба: Андрій відступав з рідного містечка, а насідав на нього рідний брат Остап...У хаті матері, на горищі, переховується Андрій, на подвір'ї зі своєю бандою спить сп'янілий Остап. Мати хоче врятувати синів. Вона вмовляє Андрія тікати, але в „присмерках місячної ночі бачить в очах сина підозрілий блиск і розуміє: Андрій задумав убити Остапа”. Мати жертвує своїм життям: Андрій убиває її в ліжку. Убиває цинічно й жорстоко („мати навіть не могла скрикнути”). Уже перший удар переніс її в інший світ, а Андрій, гадаючи, що на ліжкові лежить Остап, наносив сокирою все нові й нові удари, виконуючи свій громадський обов'язок.
Мати - це втілення любові, мудрості, берегині, відваги, самопожертви.
Мати - це уособлення України, вона як захисниця, готова йти на самопожертву заради своїх дітей та водночас мати це як берегиня
Батько зустрічається на початку твору. Звичайний собі кравець але не надзвичайна людина. Він прагне дати своїм синам кращої долі, але на жаль він встиг допомогти лише старшому сину влаштуватися й престижно отримувати осіту. Ще на початку твору він помирає.
Батько був кравцем і мріяв бути кошовим отаманом (автор жартома навіть називає його Тарасом Бульбою), але для нього це було не можливо, тому він мріяв зробити із свох синів Остапа та Андрія військових людей.
Остап і Андрій два рідних брати.
Остап старший син, він з дити рнства ходив в гарних сорочках, вчився, їв цукерки (білогвардієць); "Втілення незжнанної хижої мудрості"
Андрій молодший син ходив в простій сорочці, їв скибку хліба, здобував освіту вдома (більшовик) " В його очах підозрілий блиск, Андрій задумав вбити п'яного брата".
Остап (старший кравців син) скінчив т. зв. “приходську школу”, кравець розпитував у жителів як йому добитися із своїм перваком до кадетського корпусу. За всяку ціну хотів кравець зробити зі свого любого сина (як і з другого сина) військову людину. Ніхто з жителів йому не допоміг йому, тому він продавши своє майно (козу й курку з півнем), повів Остапа до місцевої гімназії. Батько взяв із сина обіцянку, що той згодом піде до військової школи, і стане як Остап для Тараса Бульби. Остап вступив в ту гімназію, й саме тієї осені, коли чудакуватий кравець помер, залишившись дружину з синами в бідності.
Два брати пішли по різних шляхах: один завжди носив чистенький костюмчик та вже з дитинства мав тенденцію зробитись негативним типом, а другий і не знімав засмальцьованої сорочки. Одного мати мусіла годувати пахучими сосісками (“На дві копійки на сніданок, щоб не глузували паничі!”), а другий їв чорний хліб з олією. Остап завжди був усміхнений, а Андрій ніколи й не посміхався Матері було шкода Андрія, вона хотіла для нього кращого життя, любила мати своїх синів однаково, але її мізерний заробіток не дозволяв виховувати синів так, як хотілось би… Чи, може, вона мусить взяти Остапа з гімназії і одвести до ремісної школи.
Микола Григорович Фітільов - український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Брав участь у Першій Світовій війні та громадянській війні. Один із організаторів літературно- художнього життя, член засновник багатьох тогочасних літературних організацій - "Гарт", "Урбіно", "Вапліте", "Пролітфронт". Під тиском критики "Проліфронту" Микола Хвильовий разом з Павлом Тичиною, Миколою Кулішем та Юрієм Яновським та ще 14 письменниками вступають до ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. 13.5.1933 у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920—30-х. Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні. 919 року Микола Фітільов одружується з учителькою Катериною Гащенко. Будучи комуністом, рішуче відмовився вінчатися, чим викликав велике невдоволення матері дружини. На початку 1921року залишає в Богодухові дружину та маленьку доньку і їде «завойовувати» Харків. У Харкові Микола Хвильовий одружився із Юлією Уманцевою.
1919 року Микола Фітільов одружується з учителькою Катериною Гащенко. Будучи комуністом, рішуче відмовився вінчатися, чим викликав велике невдоволення матері дружини. На початку 1921року залишає в Богодухові дружину та маленьку доньку і їде «завойовувати» Харків. У Харкові Микола Хвильовий одружився із Юлією Уманцевою, яка мала дочку від першого шлюбу – Любов. Свою пасербицю він називав Любистком, а в передсметрній записці 13 травня 1933 року заповів їй усе своє майно й авторські права.
Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах, з 1921 р. — жив і працював у Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — «Г арт», В АПЛІТЕ, «Пролітфронт».
Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині (сьогодні райцентр Сумської області).
