作者：Ira Sergushova 6 月以前
74
更多类似内容
Мисливство, рибальство, бджільництво
Двопільна або тррипільна система. Вирощують жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо
вотчина, успадкувалася князем або боярином і перебувала у власності роду
помістя, надається князем за службу і його можуть забрати
холопи
селяни, які розорилися і працювали в господарстві землевласника
челядь
раби-полонені
рядовичі
тимчасово залежні селяни, які укладали із феодалом "ряд"- договір на виконання певних робіт
закупи
тимчасово залежні селяни, які позичали купу у феодала і мали її повернути
Непривілейоване
ізгої
люди, які втратили зв'язок зі звичним середовищем
наймити
особисто вільні люди, які наймалися на роботу
селяни-смерди
вільні землероби, мали власне господарство, сплачували князеві данину
міщани
мешканці міст, займалися ремеслом
Привілейоване
Духовенство
Дружинники
Бояри
підписаний договір з Візантією
кораблі знищені "Грецьким вогнем"
Помста древлянам
Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом, і кормилець його [тут] був Асмуд, і воєвода [тут] був Свенельд, той самий отець Мстишин /
І сказали деревляни: "Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем". І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим [узвозом] у човні, бо тоді вода | текла біля Гори київської, і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі.
Город же Київ був [тут], де є нині двір Гордятин і Никифорів, і двір княжий був у городі, де є нині двір Воротиславів і Чюдинів, а перевісище було поза городом; поза городом був і двір теремний другий, де є двір доместиків— за святою Богородицею над горою,— саме тут був терем кам’яний .
І розповіли Ользі, що деревляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе, і мовила їм: "Добрі гості прийшли". І сказали древляни: "Прийшли, княгине". І мовила їм Ольга: "Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?" І сказали деревляни: "Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: "Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя за Мала",— бо ім’я йому було Мал, князю деревлянському. Мовила тоді їм Ольга: "Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: "Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні". І вознесуть вас у човні". І відпустила вона їх у човен.
Погости
Адміністративно-господарські осередки для збору данини
Оброки, уроки
Обсяги податків і повинностей
Устави
Порядок збору данини
"Повість минулих літ" про князя Ігоря
У рік 941. Пішов Ігор на Греків. І хоча послали болгари вість цесареві [Роману], що йдуть руси на Цесароград — десять тисяч суден,— вони і прийшли, і припливли, і стали пустошити Віфінську землю. І грабували вони по [узбережжі] Понту до [города] Іраклії і до Пафлагонської землі, і всю землю Нікомідійську пограбували, і [обабіч затоки] Суд усе попалили. А їх, [греків], полоненими взявши,— тих розтинали, а других же, ставлячи як мішені, стрілами розстрілювали…
Потім же, коли прийшли війська зі сходу <…>, обійшли вони русів довкола. І порадилися руси, і вийшли, оружившись, проти греків, і битва межи ними обома була люта, [і] заледве одоліли греки. Руси ж повернулися до дружини своєї під вечір і на ніч, сівши в човни, утекли. Але Феофан, [сановник Романа], зустрів їх у човнах із вогнем і став пускати вогонь трубами на човни руські, і було видно страшне диво. Руси ж, бачивши полум’я, кидались у воду морську [і] намагалися [подалі] відбрести. І таким чином рештки [їх] вернулися до себе.
Ті ж, які прибули в землю свою, розповідали кожен своїм про те, що сталося, і про вогонь із човнів. «Таке, як ото блискавка, що на небесах,— казали вони,— греки мають у себе, і, її пускаючи, палили вони нас. І через се не подолали ми їх».
Ігор же, прийшовши, став збирати численних воїв. І послав він [послів] по варягів за море, закликаючи їх проти греків [і] маючи намір знову піти на них. <…>
У рік [944]. Ігор зібрав багато воїв — варягів, і русів, і полян, і словен, і кривичів, і тиверців. І печенігів він найняв, і, заложників у них узявши, рушив на Греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе.
Коли почули це корсунці, вони послали [гінців] до Романа, кажучи: «Тут ідуть руси, покрили вже море кораблями, без числа кораблів». Так само й болгари послали вість, кажучи: «Ідуть руси, і печенігів вони найняли собі».
Це почувши, цесар послав до Ігоря ліпших бояр, прохаючи і кажучи: «Не ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини». Так само й печенігам послали вони паволок і золота багато.
Ігор же <…>, узявши в греків золото і паволоки на всіх воїв, він вернувся назад і прийшов до Києва, до себе.
Ігор пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].
Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу ще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.
Коли ж почули деревляни, що він знову іде, порадилися деревляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».
І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і деревляни, вийшовши на супроти з города Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростень-города в Деревлянах і до сьогодні.
Легенда про Олега
І жив Олег в мирі з усіма землянами, княжачи в Києві. І прийшла осінь, і згадав Олег коня свого, якого тримав здавна у стайні, вирішивши ніколи не сідати на нього. Питав-бо колись волхвів і віщунів: "Од чого мені доведеться померти?" І сказав йому один віщун: "Княже! Кінь, якого ти любиш і їздиш на ньому, — від нього тобі й померти!" Олег же, взявши це собі до тямки, каже: "Ніколи не сяду на нього і більше не гляну".
І звелів годувати його, і не приводити його до себе. І перебув декілька років, не бачивши його, аж поки й на греки не пішов.
А повернувшись до Києва і проживши чотири роки, на п'яте літо він спом'янув коня, що від нього, як віщували волхви, мав померти. І, покликавши старшого над конюхами, запитав: "Де кінь мій, якого я поставив був годувати і берегти його?" А той каже: "Помер". Олег же посміявся і докорив віщунові, кажучи: "Невірно ото говорять волхви і все те неправда є: кінь помер, а я живий". І наказав він осідлати коня: "Хай-но погляну на кості його". І прибув він на місце, де лежали його кості голі і череп голий, спішився і, посміявшись, сказав: "Чи не від цього черепа смерть мені приймати?" І ступив він ногою на череп, і, з'явившись із черепа, змія вкусила його в ногу. І з того він розхворівся і помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли, і поховали його на горі, яка зветься Щекавицею. Є ж і досі могила його, зветься могилою Олеговою. А було всього його княжіння тридцять три роки.
Зросла продуктивність праці
Активізація торгівлі
Піднесення міст
Шлях "Із варяг у греки"
Виділилася панівна верхівка
Завершилося формування племінних князівств
Потреба оборонятися від нападів кочовиків
Організація походів на Візантію
Умовна назва в сучасній історіографії руху племен і народів Європи у IV–VII ст. в різних напрямках, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Римської імперії в 375 році.
Гуни – кочовий тюркомовний народ, який з'явився в степах України з Території Монголії та Китаю, замінивши іракомовних кочовиків, і відкрив епоху Великого переселення народів.
Готи II-IV ст. - германські племена, що в середині ІІ ст. переселяються на територію України з Прибалтики.
Велике переселення слов'ян — розселення слов'янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст. На заключному етапі Великого переселення народів у VI—VII ст. головну роль у переселенських потоках стали відігравати слов'янські племена антів і склавинів.
уличі
Між Південним Бугом і Дніпром
деревляни
У басейні Прип'яті, центр- Іскоростень
білі хорвати
Прикарпаття, Північна Буковина, Закарпаття
волиняни
Волинь
сіверяни
На Лівобережжі Дніпра, центр- Чернігів
поляни
У Середньому Подніпров'ї навколо Києва
Поняття "Русь" та "Руська земля" вживалися літописцем для порівняно невеликого регіону Середньої Наддніпрянщини, що охоплював сучасні Київську, Чернігівську, Житомирську, Сумську, а також частини Вінницької, Черкаської і Полтавської областей. З кінця XIІ ст. Руссю починають називати ще й Західну Україну. Інші східнослов'янські і неслов'янські землі — від Чорного до Білого моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя, які з розширенням Київської Русі ввійшли до її складу, — стали називатися в історичній літературі "руськими", оскільки належали до держави з відповідною назвою
Цей етнонім має місцеве походження і тісно пов'язаний з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні (окремі дослідники виводять його назву від імені одного з кельтських (галльських) племен Непі (русини ), яке нібито в IV ст. прийшло на землі полян), З VII ст. він перейшов на групу східнослов'янських племен Середнього Подніпров'я і став їх самоназвою, що підтверджується джерелами VIII—IX ст.
Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію (за іншою версією, це були не нормани,а представники слов'янських племенрериків, або ободритів, з Південної Прибалтики). Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги.
Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами
Анти норманську концепцію започаткував російський вчений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої ж думки дотримувалися більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій.
"Норманісти" наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави.
Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та А. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення " Повісті временних літ ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів.
