arabera Світлана Черевко 6 years ago
452
Honelako gehiago
За прелімінарним миром 3 жовтня 1735, що завершив Війну за польську спадщину 1733–1735 (підтверджений Віденським австро-французьким договором 18 листопада 1738), Австрія
відмовилася від королівства Неаполяі Сицилії на користь дона Карлоса Пармского, п'ятого сина Філіпа V Іспанського, з умовою, що воно не буде об'єднано з Іспанією. У 1759 дон Карлос став іспанським королем, передавши Неаполь і Сицилію своєму третьому синові дону Фернандо (1751–1825), який заснував лінію неаполітанських Бурбонів
під ім'ям Фердинанда IV. У 1806 він був вигнаний з Неаполя наполеонівськими військами, але за допомогою англійського флоту зберіг владу над Сицилією; Наполеон I
передав неаполітанську корону спочатку своєму братові Жозефу
(1806–1808), а потім маршалу Іоахіму Мюрату
(1808–1815). Після зречення Мюрата від неаполітанського престолу 20 травня 1815 його знову зайняв Фердинанд IV, що проголосив себе в 1816 королем Обох Сицилій.
У січні 1848 року в Палермо спалахнуло повстання, до якого приєдналися місцеві військові гарнізони і яке не змогли придушити навіть перекинуті з континенту війська. 13 квітня 1848 Генеральний комітет на чолі з Руджеро Сеттімо проголосив незалежність Сицилії від Неаполітанського королівства. Хвилювання перекинулися навесь південь Італії, докотившись до Неаполя. У підсумку Фердинанд був змушений ввести буржуазну конституцію.
24 березня 1848 король Сардинії Карл Альберт
оголосив війну Австрії, і Фердинанд, побоюючись що всі плоди перемоги дістануться йому, прислав 16000 своїх солдатів. Це внесло значний внесок в перші воєнні успіхи італійців.
Але вже 15 травня, за допомогою залишившихся вірних йому військ, Фердинанд розігнав неаполітанський парламент, оскільки той відмовився присягати йому на вірність. У результаті в Неаполі спалахнула кривава різанина між юніоністами і військами короля. Місто на кілька днів опинився у владі безчинства натовпу солдатів, що не стільки воювали один з одним, скільки грабували населення. Загинули сотні мирних жителів. Переляканий цим розгулом стихії, Фердинанд терміново відкликав з австрійського фронту свої війська, що значно послабило італійські сили. У підсумку війну з Австрією продовжували тільки пьємонтці за підтримки гарібальдійських загонів.
Повстання в Римі. Папа Пій ІХ
Дру́га респу́бліка (1848–1852 рр.) — проголошення 25 лютого
1848 року Франція проголошена республікою другий раз за всю історію країни. Ця система влади трималася до 14 січня 1852 року, коли Луї Наполеоном Бонапартом було відновлено монархічну форму правління. «Друга республіка» знаходиться між такими двома історичними межами: між Липневою монархією
(1830–1848 рр.) і Другою імперією (1852–1870 рр.). Цей історичний період відіграв дуже важливу роль в житті Франції.
Сенат
Палата депутатів
