arabera Бредіхіна Ганна 6 years ago
473
Honelako gehiago
Діяльність українських емігрантів 1920-1930-х рр. – яскраве явище української культури і науки. Українські емігранти зробили значний внесок до національної скарбниці, розвивали основні напрями соціогуманітарної думки, знайомили світ з унікальним феноменом українства і тим самим збагачували європейську науку та культуру. Більшості українських емігрантів в Чехословаччині вдалося реалізуватися як науковці, поети, громадські діячі та інші. Частина з них повернулися на Батьківщину, але сталінська машина терору згодом поквиталася за їхні національно-свідомі ідеї, дехто переїхав за океан, шукаючи більшого щастя для себе, але більшість все ж таки залишилась поблизу України, з надією повалити нав’язаний більшовицький режим. Ці люди згодом долучилися до боротьби за незалежність України у роки Другої світової війни. Тож для більшості дослідників науки чужі держави ставали прихистками, і вони могли творити, працювати там. Тому, нам залишається бути вдячними тим державам і повертати ці імена до нашої суспільної пам'яті.
Освітній та науковий діяч Гаврило Максимович Гордієнко (1902 – 1982) народився в селищі Карантинка Олександріївького повіту (нині – м. Запоріжжя) Катеринославської губернії. У середині 1920 р. в Олександрівську був сформований Український повстанський Хортицький курінь на чолі з отаманом Чорною Хмарою. Бунчужний першої сотні Г. Гордієнко, разом із відділом брав участь у спробі форсування Дніпра біля с. Біленьке, де отримав поранення в груди. Г. Гордієнко разом із військами відступив приазовськими степами до Криму, звідки евакуйований до Стамбулу. Далі – важкі будні військових емігрантів: острів Лемнос, Румунія, праця на важких роботах, 1922 р. нелегальний перехід кордону й – Прага. Все це описано автором у мемуарній праці – трьохтомнику «Під щитом Марса» (1976, 1982) які є важливим джерелом історії України та української еміграції першої половини ХХ ст.
Стефанович Олекса Коронатович (1889-1970) один iз найвизначнiших українських поетiв ХХ ст., який, на жаль, i досi не вiдомий серед своїх спiввiтчизникiв. Народився в селі Милятин Острозького повіту на Волині в сім'ї православного священика. У 1922 р. виїхав до Чехословаччини. Вiн мешкав у Празi майже до кiнця Другої свiтової вiйни (1944), викладав на філософському факультеті Українського вільного університету (1928–1930). У 1939–1941 рр. працював домашнім учителем. У 1944 р., коли до Праги підійшли радянські війська, О. Стефанович, рятуючи власне життя і волю, залишив Прагу й емігрував до Німеччини, де проживив до 1949 р., а з 1949 р. — у м. Боффало (США).
Олена Іванівна Теліга (1907-1942) народилась у Петербурзі в сім'ї вченого-гідротехніка Івана Шовгеніва. Після Лютневої революції родина переїздить до Києва, згодом батька обирають до міністерства Української Народної Республіки. Після кривавої громадянської війни батько емігрує до Чехословаччини, засновує Українську господарську академію в Подєбрадах, виконує там обов'язки ректора. «Червоний терор» починає загрожувати дочці батька-«націоналіста». У 1923 р. мати і дочка покидають Київ, нелегально переходять кордон біля Кам'янця-Подільського і незабаром оселяються в Подебрадах.
Українські емігранти відіграли велику роль у розвитку не лише української, але й чеської науки та культури. Одним із таких є Дмитро Іванович Чижевський (1894 – 1977). Він належить до тих українських учених-емігрантів, чия спадщина стала органічною складовою чеської наукової думки. Д. Чижевський – український учений-енциклопедист, культуролог-славіст, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовності. Дослідник німецької славістики, її полігістор. Народився в місті Олександрія Кіровоградської області. Після закінчення студій у Німеччині в грудні 1923 р. Д. Чижевський отримує запрошення до Праги на посаду лектора філософії Українського високого педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова у Празі, проте через візові ускладнення розпочинає викладацьку діяльність навесні 1924 р.. Приїхавши до Праги практично нікому невідомим лектором філософії, він залишає її у 1932 р., одержавши визнання як глибокий і талановитий учений.
Неостаннє місце у чеській науці посідає і Іван Якович Горбачевський (1854–1942) видатний учений і громадсько-політичний діяч, академік Української академії наук, почесний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, почесний професор, ректор чеського Карлового та Українського вільного університетів. Народився в с. Зарубинцях, нині Збаразький район Тернопільської області [Федорук с. 46-47]. Протягом 34 років (з 1883-1917 рр.) він працював професором чеського університету у Празі. За цей час створив наукову школу біохіміків, заснував інститут лікарської хімії. Вчений проводив широку громадську працю серед української інтелігенції Галичини та Праги. Постійно підтримував контакти з українською науковою та культурною громадськістю. Збирав матеріали з питань фізіології, гігієни, стану харчування та економічного забезпечення українських селян. Перебуваючи майже все своє свідоме життя за межами України, І. Горбачевський постійно підтримував з нею зв’язки, жив її турботами, чимало зусиль докладав у боротьбі за її волю, збагачував українську науку і культуру.
Відомий український поет, прозаїк, есеїст – Леонід Макарович Мосендз (1897 – 1945), народився у м. Могилів-Подільський. Після закриття у 1920-х рр. низки навчальних закладів на поділлі Л. Мосендз 1919 р. служив в армії Української Народної Республіки. Після комісування за станом здоров’я деякий час працював особистим секретарем міністра народної освіти УНР П. Холодного. Після цього Л. Мосендз осів у польському місті Ченстохова, де працював в українській бібліотеці. У 1922 р. його депортують за працю в «Просвіті» до українського табору в Каліші, звідти у травні 1922 р. він втік до Чехословаччини.
