Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Più simili a questo

Беларуская міфалогія

da Мфрия Акцызная

Технологічна карта уроку

da Недєлко Лариса Петрівна

"Боевой конь"

da Дарья Владиславна

Анна Кареніна

da Руслана Гаврилюк

Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Роман Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — перший в українській літературі соціально-психологічний роман.

Він вражає масштабністю зображення дійсності і в часі, і в просторі, змалюванням широкої галереї персонажів, які представляють різні класи та стани українського суспільства і феодальної доби, і перших; пореформених років. Новаторство твору виявилось не тільки в соціальному вмотивуванні поведінки героїв, а й у тонкому психологічному аналізі найпотаємніших порухів людської душі.

Глибоке проникнення письменників у духовний світ героїв — це теж одна з великих заслуг твору.

Відзначаючи заслуги Панаса Мирного та Івана Білика, І. Я. Франко вказував, що автори твору "здійснюють психологічні розкопки в душу персонажа різноманітними шляхами: це і соціально-психологічний портрет, і авторська характеристика персонажів, і соціальне вмотивування вчинків героїв. А це все результати великої майстерності і письменницького натхнення авторів роману".

Сюжет

Основні сюжетні лінії:

1. рід і життя Чіпки,
2. рід і життя Максима Ґудзя;
3. Грицько та його дружина;
4. пани Польські.

Усі вони розвиваються на широкому суспільно-історичному тлі.

Перша частина твору виконує роль експозиції: автори знайомлять читача з Чіпкою та його матір’ю Мотрею, а також із «польовою царівною» Галею. Тут описано й дитинство та юність героя.

Друга частина переносить читача в історію закріпачення села Піски панами Польськими, описано тут й історію роду Максима Ґудзя.

Третя частина твору, по суті, є зав’язкою. Вона починається промовистим розділом «Нема землі» - тут описано, як Чіпка втрачає землю. Із цього моменту починається стрімкий розвиток дії, що сягає кульмінації в епізодах на вигнання героя із земства, його духовному зламі.

Розв’язку твору наведено в останній частині – це винищення бандою Чіпки козацької родини Хоменків, арешт головного героя та ув’язнення на каторгу.

Частина четверта

Частина четверта

• «Невзначай свої»: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його товариством) у Максима Ґудзя.
• «Розбишацька дочка»: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
• «Козак – не без щастя, дівка – не без долі»: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
• «На своїм добрі»: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
• «Новий вік»: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
• «Старе — та поновлене»: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадежности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
• «Лихо не мовчить»: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
• «Так оце та правда!»:Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.

Частина третя

Частина третя

• «Нема землі»: звістка про те, що якийсь Луценко — справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
• «З легкої руки»: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
• «Товариство»: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; «пропивання» нажитого Чіпкою (крім снопів пшениці).
• «Сповідь і покута»: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
• «Перший ступінь»: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
• «Слизька дорога»: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
• «На волі»: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
• «Сон у руку»: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
• «Наука не йде до бука»: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.

Частини для ознайомлення

Частина перша

• «Польова царівна»: зустріч Чіпки з Галею.
• «Двужон»: історія Вареника — Притики — Хруща — Хрущова.
• «Дитячі літа»: важке дитинство Чіпки.
• «Жив-жив!»: Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
• «Тайна-невтайна»: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
• «Дознався»: знайомство з Галею.
• «Хазяїн»: зростання Грицька як доброго господаря.

Частина друга

• «Січовик»: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя)
• «Піски в неволі»: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
• «Пани Польські»: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича – поручика Василя Семеновича, пізніше – молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
• «Махамед»: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
• «У москалях»: служба Максима-москаля.
• «Максим – старшим»: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.

Особливості роману

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика - визначне явище в українській літературі. За обсягом, широтою соціально-історичної панорами, глибиною бачення й розуміння авторами психологічної мотивації дій героїв, досконалістю мови це й досі не перевершене епічне полотно життя українського суспільства.

Видання

Роман був закінчений у 1875 році і надісланий до цензури. Проте побачити світ у росії цей твір не зміг, оскільки 18 (30) травня 1876-го був виданий указ імператора Олександра II, підписаний в м. Бад-Емс (Bad Ems, Німеччина), спрямований на обмеження використання й викладання української мови в російській імперії. Цей указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляру 1863 року. Безпосередній привід до видання горезвісного указу - меморандум, направлений царю помічником попечителя Київського учбового округу М. Юзефовичем, який звинувачував українських просвітителів у тому, що вони хочуть «вольной Украины в форме республики, с гетьманом во главе». Емський указ забороняв ввозити на територію російської імперії з-за кордону книги на «малоросском языке»; видавати оригінальні твори та робити переклади з іноземних мов (винятки зроблено для «исторических документов и памятников» та «произведений изящной словесности», з рядом застережень: наприклад, заборонялась українська орфографія кулешівка і вимагалась «общерусская орфография» - ярижка) і за умови попередньої цензури; виконувати публічно «различные сценические представления и чтения на ополяченных наречиях», друкувати ноти з українськими текстами.Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні.

Вперше окремою книжкою було видрукувано роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного у Женеві 1880 року за сприяння Михайла Драгоманова.

Подвійне авторство

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» належить перу двох авторів – Панаса Мирного і його брата Івана Білика (Івана Яковича Рудченка). Спільна праця братів над романом почалася після завершення Панасом Мирним початкового варіанту.

Панасу Мирному належить первісний задум твору, його загальна ідейно-тематична концепція, написання основних розділів. Іван Білик багато зробив для поглиблення проблематики твору, соціальної характеристики представників панівних класів, удосконалення композиції, стилю. Крім того, Білик – автор ряду розділів, зокрема у другій і четвертій частинах.

Панас Мирний постійно підкреслював рівноправність Білика як автора роману. В листі до видавництва «Вік» він зазначав: «…То не одна моя праця, а ще й Біликова». Подібна думка висловлювалась і в інших листах: «Я одібрав недавно від брата листа, що він згоджується до друку «Волів». Треба тільки їх пустити не під одним моїм менням, а під обома, тобто «Мирний і Білик». Всі прижиттєві видання роману, а також і ті, що здійснювалися у роки радянської влади аж до кінця тридцятих років, виходили під двома прізвищами. Традиція ця була безпідставно порушена у 1937 р. при підготовці вибраних творів письменника.

Історія написання

Роман написаний братами Панасом Мирним та Іваном Біликом. Роботу над твором завершено в 1875 р. Уперше був надрукований у 1880 р. в Женеві.

При перевиданні твору в Україні (1905) автори змушені були дати йому назву «Пропаща сила», але пізніше він видається під первісним заголовком.

Роман засвідчив новий етап розвитку української прози. Це був перший «роман з народного життя», у якому, за визначенням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність в усіх її складнощах і суперечностях.

В основу роману лягла почута письменником від візника розповідь про полтавського розбійника Василя Гнидку.

Під враженнями від цієї розповіді письменник написав нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого». Це стало важливим етапом у творчій передісторії роману «Хіба ревуть воли…».

Безземелля, напівголодне існування, непомірні побори, утиски з боку місцевої влади — ось що дошкуляє селянинові, щодня отруює йому життя. Такі соціальні причини зумовили появу в середовищі одвічних хліборобів злодія і бандита.

Біографія

Пана́с Ми́рний — український прозаїк та драматург. Літературна праця стає справжньою втіхою і відрадою П. Рудченка. Уриваючи час від відпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, він з натхненням віддається улюбленим заняттям.

Цікаві факти з життя

Панас Мирний. цікаві факти з життя, біографії, творчості розкажуть багато нового про українського письменника та драматурга.

Загальні відомості

Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 р. у м.Миргород на Полтавщині в сім’ї чиновника.

Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Не маючи можливостей продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався самоосвітою.

Чиновницька служба почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. 1864 року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі.

З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Саме в Полтаві він жив до самої смерті.

Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році.

Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», у зв’язку з так званим Емським указом твір не був опублікований і вперше з’являється в Женеві у 1880 році. Цей роман написаний на основі історії візника. Робота над соціально-психологічним романом тривала 4 роки. Було 6 редакцій роману.

Ще за молодих років він був зв’язаний із революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія».

Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади.

Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, у 1917 році іде працювати в Полтавський губфінвідділ.

Він увійшов в історію української літератури як прозаїк-новатор, який порушив суспільно важливі морально-етичні питання. Його не безпідставно ставлять у ряд із корифеями української прози. Літературу Панас Мирний вважав могутнім засобом боротьби із соціальним гнобленням.

Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р. Похований у Полтаві.

Панас Рудченко. Історія життя.

Панас Мирний один з найбільш плідних українських письменників свого часу. Він закликав до боротьби за свободу і рівноправність жінок, виступав проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка та вів громадську діяльність під власним іменем, довго не розкриваючи свого літературного псевдоніма.

Додатково

Додаткова інформація розширить ваші знання з вивчення роману

Тести

Тестування. Панас Мирний "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Презентація

Панас Мирний увійшов в історію української літератури як прозаїк-новатор, який порушив суспільно важливі морально-етичні питання. Його не безпідставно ставлять у ряд із корифеями української прози. А соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні" став одним із найцікавіших творів, де було зображено понад 100 річну історію життя.

Статистика творчості

Наведена статичтична інформаці творчого доробку Панаса Мирного, а саме романи, повісті, оповідання, нариси, драми.

Проблематика

Проблематика “Хіба ревуть воли”:

1. народна мораль;
2. батьки і діти;
3. добро і зло;
4. земля і достаток;
5. кріпацька неволя;
6. пропаща сила;
7. становище жінки в сім’ї;
8. любов і сімейне щастя.

Образна система твору

Аналіз взаємин між героями; жіночі і чоловічі образи - їх значення в романі

Взаємини між героями твору

У центрі роману образ Чіпки – селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою»

Грицько Чупруненко мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, чи навіть гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа.

Грицько – найближчий приятель дитячих літ Чіпки – обирає інший життєвий шлях.

Максим Ґудзь – яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Горілка, до якої він звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів.

Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані. Ця красуня, «польова царівна», що зачарувала Чіпку з першої зустрічі й потім Стала його дружиною, зросла в злодійській сім’ї. Та все те зло, що оточувало її з дитинства, не спотворило душу дівчини. 

Ідеєю шукання правди освітлений у романі й образ Христі. Сирота змалку, вона на все життя залишилася доброю й співчутливою людиною.

Христя, вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку. 

Мотря — Чіпчина мати — справжня жінка-страдниця. Мотря – одна з найтрагічніших жіночих постатей в українській літературі. Ця жінка була готова віддати заради сина все.

Боба Оришка – жінка уже не молодих літ, яка до Чіпки відноситься, як до рідного сина. Саме вона вклала у Чіпку вагомий внесок. 

Опозиційними до розглянутих вище образів виступають пани Польські й представники чиновництва: генеральша, її син Василь Семенович, голова повіту Кряжов, попівський син Шавкун, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко. 

Жіночі образи

Галя Гудзь

• «Польова царівна»
• Уособлює дівочу красу, подружню вірність і моральну чистоту;
• «І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?»;
• Дівчина щиро вірила, що коханням відверне Чіпку від злодійства. Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані;
• Добра, щира, справедлива, Галя допомагає Чіпці на якийсь час повернутися до чесної хліборобської праці. Та слабкими виявилися сили молодої жінки, зломилися під тиском брутальних умов;
• накладає на себе руки.

Христя

• Дружина Грицька Чупруненка;
• сирота змалку, вона на все життя залишилася доброю й співчутливою людиною.
• вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку.

Мотря

• одрізнявся од усього товариства й норовом, і околом. Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, й у тому покладав усю свою втіху.

Чоловічні образи

Нечипір (Чіпка) Варениченко

• «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника…».
• «Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка».

Іван Вареник

• «Сорочка на йому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев'язана одежа; через праве плече, на палиці перекинута торба — мабуть, з харчю, та пара шкапових чобіт. На взір — чоловік середніх літ. Чорні, як гайворон, уси починали вже по краях рудіти; борода стирчала чорна, остюкувата, давно, мабуть, не бачила скіска».

Грицько Чупруненко

• сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа.
• «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа». Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї».
• «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда».
• Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою».
• його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла».

Максим Гудзь

• «Як же дійшов до літ та убрався у силу, — біда з ним та й годі! Високого зросту, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, лискучим усом, — він був перший красень на селі».
• Ні Максим, ні його батьки не знали кріпацької неволі (його дід Мирін зумів свого часу відстояти козацьке звання), тому родина жила у відносному достатку.
• Виростав жвавим і непостійним: за все брався із запалом і швидко охолоджувався до тієї чи іншої роботи. Найбільшою розвагою для нього, малого, була гра в бої з татарами. Так він виховував у собі сміливість, яка виразно виявилася в поєдинку з панським бугаєм.
• У парубоцькому віці Максим верховодив усіма: красивий, сильний, веселий, сміливий, гострий на язик хлопець подобався всім ровесникам. Однак витівки його ставали все дошкульнішими: заніс ворота на верх дуба, вимазав удові дьогтем ворота, звів молоду дівчину… А коли полюбив горілку й почав допікати кріпакам, батько змушений був віддати Максима в солдати.

Лушня

• був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима... Вони так і говорили в його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила, — такий балакучий.

Пацюк

• собі худощавий, низький, мишастий, справжній Пацюк, такий і прудкий; говіркий, співучий — на селі перший співака.

Матня

• одрізнявся од усього товариства й норовом, і околом. Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, й у тому покладав усю свою втіху.

Аналіз

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білик – твір складний як з точки зору сюжетної лінії і композиції, так і з точки зору проблематики.

Персонажі

Персонажі

Головні:

• Чіпка Варениченко;
• Мотря Жуківна (Чіпчина мати);
• Максим Ґудзь;
• Явдоха (дружина Максима);
• Галя Ґудзь (дочка Максима, дружина Чіпки);
• Грицько Чупруненко (товариш Чіпки);
• Христя (дружина Грицька).

Другорядні: 

• Іван Вареник (Чіпчин батько),
• баба Оришка,
• Василь Порох,
• пани Польські,
• Лушня,
• Матня,
• Пацюк,
• Чижик.

Композиція твору

Композиція роману

Роман «Хіба ревуть воли…» складається з чотирьох частин, кожна з яких поділяється на дрібніші розділи.

• I частина розповідає про дитинство та юність Чіпки.
• II частина присвячена сторічній історії села Піски.
• III частина знайомить зі складною долею селянина-бунтаря.
• IV частина завершує трагедію Чіпки Варениченка.

Тематично-ідейне спрямування

Тема роману

Тема роману – зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні і під час реформи 1861 р.

Ідея твору

Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити.

Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на «слизьку дорогу», калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.