por Яна Липовська 2 anos atrás
238
Mais informações
Тимофій Григорович Лубенець
(1855-1936)
Тимофій Григорович Лубенець - відомий український педагог та громадський діяч кінця XIX - початку XX століття, послідовник К.Д.ушинського, автор праць із
питань початкової освіти й дошкільного виховання.
Народився Т.Г.Лубенець 21 лютого 1855 року в м. Кролевець Чернігівської губернії (тепер Сумська область) у небагатій міщанській родині. Навчався в Кролевецькому повітовому училищі, а по його закінченню - в Чернігівській семінарії.
У 1873 році розпочав учительську практику в початковій школі с. Вороньки на Чернігівщині, а згодом переїхав на Поділля, де працював учителем у однокласному училищі в с. Рачки. З перших же кроків педагогічної діяльності виявив хист до творчості, новаторства.
Вже в 1876 році вийшов його перший підручник "Загальнокорисний задачник". У 1880 році побачили світ навчальні книги "Збірник арифметичних задач" і "Рідна нива". У 1883 році під псевдонімом Норець виходить його "Граматика" - український буквар, а під псевдонімом Хутірний - "Читанка", що за характером
матеріалу була логічним продовженням "Граматики". Усі ці підручники призначалися для народної школи.
З 1883 року Т.Г.Лубенець протягом шести років працював учителем російської мови та арифметики підготовчого класу Київської першої гімназії, а потім інспектором училищ при управлінні Київського навчального округу. Широка науково- педагогічна ерудиція, плідна літературно-методична діяльність і
великий авторитет Т.Г.Лубенця серед учительства зумовили призначення його директором народних училищ Київської губернії.
На цій посаді він працював 12 років. При цьому адміністративну діяльність він успішно поєднував із науково-педагогічною творчістю.
У 1903 році була надрукована його книга "Педагогічні бесіди", яка користувалася великою популярністю. В 1913 році її було перевидано із значними доповненнями. Ним також була підготовлена низка навчальних книг.
Після відставки з посади директора народних училищ у
1913 році він повернувся до викладацької діяльності - працював викладачем педагогіки і методики на Київських вищих жіночих курсах.
На початку XX століття почалась діяльність Т.Г.Лубенця із розповсюдження в Україні громадського дошкільного виховання.
Разом з дружиною - Наталею Дмитрівною він багато зробив як для популяризації ідеї дитячого садка, так і для безпосереднього втілення її в життя. Він був одним із ініціаторів, засновників і найактивніших членів Товариства народних дитячих садків, брав участь майже у всіх заходах, що проводило Товариство. Між іншим, він викладав методику виховання у відкритій Товариством школі нянь, виступав із лекціями, розробляв питання навчання і виховання дітей
дошкільного віку.
Після проголошення в 1917 році УНР Т.Г.Лубенець активно включився у створення української школи. Працював він і за радянських часів. Протягом п'яти років (1919-1924) керував дослідною трудовою школою в Пуїці-Водиці. Продовжував створювати підручники й навчальні посібники для нової трудової школи. У 1926 році у 72 роки пішов на пенсію, але продовжував на
громадських засадах займатися справою, якій присвятив своє життя.
Помер Т.Г.Лубенець у 1936 році в Києві.
У статті "Про покарання в дитячому віці та шкільну
дисципліну" Т.Г.Лубенець дав цінні поради стосовно виховання в дітей дисциплінованості й використання покарань:
Наполягаючи на гуманному ставленні до дітей, педагог закликав не відходити від цього принципу навіть у кризові періоди, коли діти стають "надто вимогливими і вразливими, що( ніякими засобами, ні ласкою, ні вмовляннями, ні страхом та покараннями не можна їх заспокоїти й всі заходи, що вживаються у цьому напрямі, отримують різку та енергійну відсіч з боку дитини".
Вислови Т.Г.Лубенця стосовно покарань сприяли зміцненню позицій гуманістичної педагогіки у практиці сімейного й суспільного виховання.
Між тим, Т.Г.Лубенець вважав обов'язковим виховання в дітях, причому починаючи з наймолодшого віку, дисциплінованості. Він радив виховувати дошкільнят слухняними, попереджувати в них вередування, прояви впертості. Але при цьому застерігав від виховання в дітей повної слухняності та підкорення волі дорослого:
"Не дай Боже, щоб дитина була настільки слухняною, щоб не ставитись критично до своїх та ваших вчинків, щоб за одним лише рухом Вашої руки, за виразом обличчя, очей, за криком батька чи матері виконувала найдрібніше бажання".
У статті "Про іграшку" Т.Г.Лубенець дав цінні рекомендації стосовно керівництва дорослими ігровою діяльності дітей.
Підкреслюючи те, що у грі малеча реалізує свою природну потребу в діяльності, творчості, педагог радив дорослим не обмежувати свободу дітей у грі: "Необхідно вміло і обережно керувати дитячими іграми, даючи дітям свободу в творчості та самодіяльності".
Допускаючи можливість безпосередньої участі дорослого в іграх дітей, Т.Г.Лубенець разом з тим зауважував: "Особисто беручи участь у грі дитини, ніколи не слід забувати, що для цього потрібні особливі • уміння та навички, не вміючи гратись з дитиною - краще не чіпайте її, дайте їй самій справлятися з грою. Інакше ви своїми грубими руками безжалісно, всупереч власній волі, звичайно, зруйнуєте весь чудовий світ її фантазії".
Важливу роль у психічному розвитку дітей дошкільного віку Т.Г.Лубенець відводив іграшці: "Іграшка є однією з найсуттєвіших потреб дитини, вона необхідна їй, як необхідна їжа, повітря та світло". Тимофій Григорович визначив вимоги до іграшок, провідні з яких - відповідність віку та здатність викликати роботу уяви. Дитині "подобається іграшка не сама по собі, а все те, що можна пов'язати з цією іграшкою, той довгий ланцюг фантазій, яким дитина доповнює і поширює ігралшу", - писав він. Кращими іграшками, на його думку, є іграшки, виготовлені руками самих дітей, адже вони дають можливість виявити власну ініціативу та фантазію. Він радив вихователям вчити дітей виготовляти іграшки із природного матеріалу.
Особливого значення Т.Г.Лубенець надавав художнім картинам. Він визначив завдання ознайомлення дітей з картинами:
Для реалізації поставлених завдань картина повинна бути високохудожньою; точно, виразно відтворювати предмети та явища; мати відповідний розмір, який дав би можливість чітко бачити зображення; бути реалістичною, тобто мати життєвий зміст, зберігати справжній вигляд предметів та явищ, натуральне забарвлення.
Т.Г.Лубенець підкреслював значення ілюстрацій у книгах для дітей і висував такі вимоги до ілюстративного матеріалу: художність, правдиве відображення дійсності, відповідність змісту твору, доступність розумінню дітей, педагогічна цінність, порівняно невелика кількість, пропорційність розміру сторінки та обсягу книги.
Як і класики педагогічної науки Я.А.Коменський, Ж.-Ж.Руссо, І.Г.Песталоцці, Ф.Фребель, К.Д.ушинський, український педагог вважав, що навчання маленьких дітей повинно будуватися на наочності: "Наочність має складати підгрунтя будь-якого елементарного навчання, так як діти за своєю природою сприймають свідоміше і міцніше те, що бачать їхні очі, ніж те, що доходить лише на слух".
Навчання без наочності нудне й незрозуміле: "Дітям все цікаво, якби було зрозуміло, а зрозуміло їм, як і дорослим людям, те, що сприймається ними шляхом зовнішніх почуттів, з самої дійсності".
Тому основою пізнання Т.Г.Лубенець вважав активні методи навчання: екскурсії, спостереження, бесіди за картинами. Він радив широко використовувати в роботі з дошкільниками спостереження за об'єктами живої природи - тваринами, птахами, комахами, рослинами: "Такі спостереження в літній час можна проводити на кожному кроці в домі, надворі, в саду, на городі, березі ставка, на полі, в лісі. Привчить дітей до спостереження та покажіть їм, як треба спостерігати, - і ви побачити, з якою цікавістю діти будуть слідкувати за живими істотами". Спостереження в природі, зазначав педагог, мають як навчальну, так і велику виховну цінність.
Т.Г.Лубенець підкреслював, що характерною рисою, природною особливістю дітей дошкільного віку є їх активність, яка повинна бути врахована при організації навчання: "Для дитини від двох до десяти років характерні вічний рух, постійна діяльність в тому чи іншому напрямку; ця рухливість дитячої природи та її
прагнення до дії привертають до себе увагу психологів і педагогів, все більше з'ясовується необхідність зважати на неї, перебудовувати згідно неї все навчання та виховання". У дитячому садку вихованцям повинна бути забезпечена творча, активна, цікава діяльність.
Це було продовженням роботи, започаткованої в дитячому садку і яка практично не здійснювалася у школі. До осередку повинна була бути перенесена й атмосфера, яка панувала в дитячих садках: "щирі відносини між дітьми та вихователями, затишок, радісна трудова атмосфера". Запозичені й методи роботи: екскурсії, прогулянки, різноманітні ігри, читання художньої літератури, заняття мистецтвом, ручна праця, спів та слухання музики тощо.
Значну увагу приділяв Т.Г.Лубенець проблемі наступності дитячого садка і школи. Позитивно оцінюючи роботу дитячого садка ("Народні дитячі садки доклали так багато любові та праці для того, щоб спрямувати дітей по світлішому шляху, і передали їх з вірою у свою справу до школи"), він разом з тим зауважував, що школа не готова підтримати ці набутки й розвинути їх далі. Здійснене педагогом порівняння дитячого садка і школи було не на користь останньої. Дитячий садок виявився явищем більш прогресивним. Він стояв ближче до дитини й відповідав її природі, а школа між іншими негативними рисами ігнорувала "світ дитячих потреб та інтересів", узагалі не задовольняла "всіх запитів дитячої душі" і не надавала дітям "тієї моральної підтримки, якої вони потребують".
Розуміючи, що перебудова школи - це справа складна й
віддалена в часі, Т.Г.Лубенець запропонував для налагодження наступності між дитячим садком і школою створювати дитячі осередки. їх призначення - "продовжувати турбуватися про дітей з дитячих садків" (колишніх вихованців дитячих садків). Режим їх роботи - чотири години після навчальних занять у школі.
