arabera Alina Stuzhuk 1 day ago
25
Honelako gehiago
Розстріляне Відродження — складна і страшна сторінка в історії української держави, її культури і літератури. Складно прогнозувати, якою могла би бути наша держава і творча спадщина її найталановитіших митців, якби не репресивна машина тоталітарного режиму. Причини сотні втрачених життів і знищених доль ховалися в звичайному страсі тодішньої влади перед могутньою силою слова і творчості.
Літературно-мистецьке покоління 20 – початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Література цього періоду відзначається багатством стилів, жанрів, вершинних мистецьких надбань.
Із закінченням Першої світової війни на мапі світової культури з’явилися молоді митці, які повернулися з фронту та шукали своє місце у мирному житті. Згодом американська письменниця Гертруда Стайн назве їх «втраченим поколінням».
В Україні також сформувався подібний пласт митців. Та Світлана Вардеванян розповідає, що він дещо відрізнявся від світового, а пік діяльности українських митців припав на часи сталінських репресій.
«Це дуже недовгий період. Починаючи від Першої світової війни та закінчуючи “Великим терором” 1937 року. Тобто йдеться всього-на-всього про 20 років. Але за цей короткий час у культуру, літературу, політику, економіку та науку прийшло покоління страшенно здібних і талановитих людей», – розповідає фахівчиня.
Одним із каталізаторів появи цього покоління філологиня називає курс на коренізацію, запроваджений СРСР 1923 року.
«Більшовикам потрібен був український хліб. Але вони розуміли – щоб отримувати такі значні ресурси, потрібно хоча б щось дати. Це, звісно, була угода з дияволом. Українізація виявилася пасткою. З її допомогою більшовики виявили найпасіонарніших особистостей».
Такі митці, як Олександр Довжено, Лесь Курбас, Микола Куліш та інші у той час викликають зацікавлення навіть на міжнародній арені, додає Світлана Вардеванян. До прикладу, першу поетичну збірку Павла Тичини «Сонячні кларнети» хвалили чеські, польські та англійські критики, а українську кіностудію ВУФКУ називали «Голлівудом на березі Чорного моря».
Але вже 1928 року радянська влада почала згортати політику коренізації та переслідувати українських митців і науковців. Безліч діячів заслали до ГУЛАГу, змусили емігрувати, довели до божевілля та самозгуби.
«Багато представників світового “втраченого покоління”, доживши здебільшого до зрілого віку, отримавши Нобелівську премію, спивалися, впадали в депресію чи покінчили життя самогубством. Це були добре освічені юнаки, яких сильно травмували окопи Першої світової. Ми не знаємо, що сталося би з нашим поколінням, бо їм не дали дожити, не дали отримати свої Нобелівські премії. Це теж втрачене покоління, але з іншої причини. Вони не самі себе знищили, заповнюючи внутрішню порожнечу після того всього, що вони бачили на фронтах. Це було втручання ззовні».
Головними літературними об’єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об’єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).
Проза поділялася на дві течії: сюжетна й безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Близько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.
«БУДИНОК «СЛОВО». НЕСКІНЧЕНИЙ РОМАН» – це історія про письменників та поетів "Розстріляного відродження". У 20-х роках XX століття за наказом Сталіна у Харкові збудували будинок, який згодом отримав назву "Будинок Слово". Тут під одним дахом зібрали найкращих представників української літератури, аби змусити працювати на благо радянської системи. Більшість з них ця система потім вбила.
Режисер та співавтор сценарію фільму Тарас Томенко розпочав роботу над фільмом понад десять років тому.
"Тоді ще був Янукович. Ми працювали у столі, писали сценарій. Не було ніякої надії це зробити. Жоден з продюсерів не хоче братитися за цю тему, це було немодно, нецікаво. Нікому не був потрібен Тичина, Сосюра. Це була наша реальність. Ми призначили її змінити. Для цього потрібно було десять років", - говорить режисер прем'єр-фільму.
Автори кіно занурилися в архіви, співпрацювали з літературними музеями, істориками і своїм першим документальним фільмом про "Будинок Слово". Тому основний подій вже ігрового фільму відтворений точно, а майже всі герої – реальні.
В історії важко знайти більш страшні, тривалі в часі й непокарані одночасно злочини, ніж злочини СРСР. Вражає їхня кількість, масштаб, диявольська винахідливість, цинізм, а ще більше – замовчування і заперечення аж донині тими, хто продовжує політику радянського терору. Сьогодні вшановуємо пам’ять жертв Сандармоху. Восени 1937-го тут розстріляли 1111 людей, зокрема, 163 українців. Злочин проти людяності, вдумайтеся, присвятили двадцятиріччю більшовицького перевороту.
Дослідники порівнюють наслідки Сандармоху для української нації з обезголовленням. Власне, «Розстріляне Відродження» розстріляли в Сандармосі – тут убили:
неокласика Миколу Зерова;
президента харківської Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) Михайла Ялового;
драматурга, автора п’єси «Мина Мазайло» (висміює зросійщення) Миколу Куліша;
творця українського модерного театру, режисера харківського театру «Березіль» Леся Курбаса;
автора урбаністичного роману «Місто» Валер’яна Підмогильного;
засновника української картографії Степана Рудницького, який обґрунтував територіально-географічний аспект державної незалежності українців;
голову Ради народних міністрів, міністра закордонних справ УНР Володимира Чехівського, під керівництвом якого було проголошенено Акт злуки УНР і ЗУНР;
брата Михайла Грушевського – науковця Сергія Грушевського, якого не врятувала навіть публічна підтримка червоного терору.
Молодий український гурт МУР випустив історичний альбом "Ти [Романтика]", присвячений авторам Розстріляного відродження. До нього увійшли 17 пов'язаних між собою композицій, які "переходять одна в одну і дають можливість слухачу "на власні вуха" стати свідком історичних подій", — розповідають МУР. У записі альбому взяли участь Сергій Жадан, гурт "Хейтспіч", Женя Янович, гурт NAZVA, Олена Кравець, Женя Дубовик та Сергій Мартинюк.
На півночі російської республіки Карелія знаходиться лісове урочище Сандармох. Третього листопада 1937 року росіяни розстріляли там 265 в’язнів Соловецької тюрми. Серед них були режисер і засновник театру "Березіль" Лесь Курбас, письменник і драматург Микола Куліш, поет і літературознавець Микола Зеров, письменник і перекладач Валер’ян Підмогильний та багато інших. Пізніше урочище Сандармох стане символом "великого терору". Загиблі діячі літератури та культури – символами Розстріляного відродження, або як його ще називають, Червоного ренесансу.
Через вісімдесят шість років по тому в Ізюмському лісі на Харківщині в масовому похованні знайдуть тіло сучасного українського прозаїка, поета та громадського діяча Володимира Вакуленка. Його, як і колись "українських буржуазних націоналістів", розстріляли росіяни – нащадки убивць, які теж стали вбивцями. І ось ми з болем в серці зараховуємо Володимира Вакуленка до вже Нового Розстріляного Відродження. А разом із ним – письменницю і громадську діячку Вікторію Амеліну, письменника Ігоря Мисяка, художника та письменника Андрія Гудиму, художника-декоратора Володимира Чорного, режисера Олега Бобало, режисера та музикознавця Івана Кузьмінського. На жаль, цей список можна продовжувати довго, бо на цій війні, яка триває майже десять років, ми щодня втрачаємо найкращих.
